Діяльність регіональної політичної организації ГУАМ

Характеристика регіональної політичної организації ГУАМ. Початок співпраці Грузії, України, Азербайджану і Молдови в рамках ГУАМ. Сучасний стан организації. Причини появлення негативних процесів у розвитку ГУАМ і перспективи її діяльності у майбутньому.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Діяльність регіональної політичної организації ГУАМ

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Сучасний стан ГУАМ

2. Перспективи розвитку ГУАМ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Організація за демократію та економічний розвиток - ГУАМ - регіональна організація, створена в 1999 році (хартія організації підписано у 2001 році, статут - у 2006 році) республіками - Грузією, Україною, Азербайджаном і Молдовою (з 1999 по 2005 в організацію також входив Узбекистан). Назва організації склалося з перших літер назв входять до нього країн. До виходу Узбекистану з організації іменувалася ГУАМ.

Початок співпраці Грузії, України, Азербайджану і Молдови в рамках ГУАМ було покладено на зустрічі президентів відповідних країн 10 жовтня 1997 року в Страсбурзі в ході саміту Ради Європи. Тоді ж було прийнято офіційне комюніке про визнання союзу ГУАМ зі статусом «консультативний форум» . У квітні 1999 року до форуму приєднався Узбекистан. Про цю подію було оголошено в ході ювілейного саміту НАТО у Вашингтоні, в ході якого глави держав уже ГУАМ взяли Вашингтонську декларацію, декларувала мета інтеграції в європейські та євроатлантичні структури. У вересні 2000 року в ході саміту тисячоліття в ООН був також прийнятий меморандум, який регулює мети створення і діяльність ГУАМ. З 6 по 7 липня в місті Ялта на Україну пройшов саміт ГУАМ, на якому глави держав-учасниць підписали Хартію. В результаті консультативний форум отримав статус міжнародної регіональної організації. У ній Хартії були перераховані не тільки цілі ГУАМ, а й також обговорені організаційні структури.

Однак, як показав час, організація не виявилася стійкою: вже в 2002 році Узбекистан заявив про намір вийти з ГУАМ, після чого став ігнорувати її заходи. Офіційно президент Іслам Карімов заявив про вихід його країни з організації лише в травні 2005 року. Формальним приводом для виходу Узбекистану послужило «істотна зміна спочатку оголошених цілей і завдань організації».

Як було сказано в листі узбецького президента Карімова, Узбекистан не влаштовують «акценти організації на вирішенні заморожених конфліктів, формуванні спільних збройних блоків і перегляді існуючих систем безпеки». Узбецька влада пояснили, що не здатні активно брати участь в цих процесах в «силу географічного становища».

29 грудня 2005 президент Узбекистану Іслам Карімов денонсував наступні документи, підписані в рамках ГУАМ:

* «Ялтинську хартію»,

* «Меморандум зі сприяння торгівлі і транспортуванню»,

* «Угода про взаємну допомогу і співробітництво в митних справах між урядами держав-учасниць ГУАМ».

На Київському саміті ГУАМ 23 травня 2006 року було прийнято рішення про реформування організації. В ході саміту глави держав підписали Статут Організації за демократію та економічний розвиток - ГУАМ (ОДЕР-ГУАМ).

У 2009 році президент Молдавії Володимир Воронін на запитання про перспективи організації заявив, що «ГУАМ як регіональна організація нежиттєздатний і безперспективний».

1. СУЧАСНИЙ СТАН ГУАМ

Західне співтовариство прагнуло сформувати регіональний військово-політичний блок, покликаний стати «девіантними» до НАТО. Була очевидна спроба створення «альтернативного напіввійськового блоку», інтегрованого в альянс на певних інституційних підставах. При цьому ГУАМ створювався під геоекономічної вивіскою. Однак, як показує сучасний стан справ, цей великомасштабний експеримент виявився проваленим, що, безсумнівно, позначиться на відповідних рішеннях і поглядах бюрократії ЄС та НАТО. В ході спроб об'єднати зусилля країн-учасниць ГУАМ з'ясувалося, що даний проект з самого початку є абсолютно нереалістичним. ГУАМ так і не визначився в частині лідера. Україні, на яку покладалося чимало надій, не висловила належної ступеня зацікавленості. Пізніше почали проявлятися інші протиріччя. Грузія і Азербайджан найбільш зацікавлені в мілітаризації блоку, в тому числі у зв'язку з проблемами врегулювання військово-політичних конфліктів, що явно не входить в наміри й інтереси України (а раніше і Узбекистану). Україна зацікавлена, насамперед, в отриманні нафти і газу, а Узбекистан - в забезпеченні ефективного функціонування комунікацій. Молдова не мала у своєму розпорядженні можливостями для позначення своєї присутності на території інших держав ГУАМ, тим більше, військової присутності.

Щодо перспектив ГУАМ на Заході та і не склалося єдиної думки. Як відомо, ідея «ГУАМ» (так називався блок до виходу Узбекистану) з'явилася в Європі (конкретніше, в Німеччині), але дуже швидко була абсорбувала США. ГУАМ мислився, перш за все, як геоекономічне об'єднання нових незалежних держав для більш успішного і незалежного співпраці з Заходом. В Євросоюзі спостерігали за етапами формування ГУАМ і надали цій ініціативі політичну підтримку. Але дуже скоро з'ясувалося, що для справжнього розвитку цієї організації необхідні не тільки спільні цілі в частині функціонування комунікацій. Необхідна була більш широка діяльність по узгодженню економічних і політичних рішень. Але на перших етапах країни-члени блоку не були готові до такої співпраці, перш за все, з економічних причин. Економічні можливості цих країн не дозволили їм запропонувати один одному цікаві проекти. Крім того, розвиток такої обширної організації та актуальна політична ситуація в даних регіонах вимагали створення невеликих мобільних військових частин, які могли б забезпечити безпеку комунікацій. Але дані держави не були зацікавлені вирішувати ці питання, особливо два провідні держави - України і Узбекистан. Останній відрізнявся найбільшим песимізмом з приводу цього проекту.

Слід зазначити, що діяльність ГУАМ стала каталізатором напруженості в регіонах між країнами ГУАМ, а також Росією, Вірменією і Туркменістаном. На початку 2000-их років на Заході вважали, що ГУАМ більше не існує. Деякими політичними проектувальниками в США і Великобританії пропонувалося розробити нову конструкцію даної властивості і розглянути альтернативні пропозиції. Однак американці постаралися не допустити висунення альтернативних пропозицій, які могли б завдати шкоди ГУАМ, і в липні 2001 року організували в Центрі Вудро Вільсона у Вашингтоні представницький семінар, на якому була зроблена не стільки спроба вдихнути нове життя в ГУАМ, скільки заявити, що даний блок все ще має перспективу. Цей захід означало, що розпочався новий етап формування проекту, хоча присутні представники держав-членів ГУАМ були неабияк здивовані тими надіями, які виявили.

На саміті СНД в Мінську, що проходив у червні 2001 року, було оголошено про створення ЄврАзЕС - організації, націленої на створення міжрегіональної ринкової інфраструктури. Саміт в Ялті, завершився підписанням двох головних документів: «Хартії ГУАМ» і «Угоди про надання взаємної консульської допомоги в надзвичайних ситуаціях», показав, що ця організація стоїть в положенні противаги ЄврАзЕС і зачіпає національні інтереси Росії.

Досвід ГУАМ продемонстрував низьку здатність нових незалежних держав брати участь в об'єднавчої діяльності, спільно вирішувати актуальні економічні та політичні завдання, будувати відносини з західним співтовариством і Росією за допомогою «командного поведінки». Були виявлені утриманські настрої і устремління, відсутність розуміння в необхідності самостійних рішень і матеріальних жертв заради досягнення економічних успіхів та політичної безпеки. Країни ГУАМ не були готові будувати свої відносини один з одним у рамках економічного та політичного блоку. Дуже швидко виявилися проблеми паралелізму. Тобто, правлячі еліти припускали, що загальні економічні проблеми між цими країнами будуть вирішуватися окремо, а проблеми в рамках ГУАМ відносяться до якихось особливих проблем, які слідують вирішувати при патронажі Заходу. Однак проблеми загальноекономічного співпраці між даними країнами незабаром зіграли вкрай негативну роль і відтінили можливі перспективи, які були відкриті в рамках ГУАМ.

Негативне місце у формуванні ГУАМ зайняло прагнення учасників «монополізувати» свої права в частині стратегічних інтересів, що призвело до обмеження процесу розширення складу країн-учасниць ГУАМ. Участь Азербайджану закривало двері для Вірменії, а Узбекистану - мабуть, для Туркменістану та інших держав Центральної Азії. Разом з тим, Вірменія грає важливу геостратегічну роль, якщо враховувати її відносини з Росією та Іраном, а Туркменістан важливий як володар світових ресурсів природного газу. Неучасть навіть цих двох невеликих держав в ГУАМ вносило елементи додаткової конфронтації в регіонах Південного Кавказу і Середньої Азії. Але головний конфронтаційний потенціал накопичувався в Росії і в Ірані, які відразу ж стали розглядати ГУАМ як ворожого прозахідного блоку. Аналогічні настрої виходили і від Китаю, який розгорнув широку діяльність, і не завжди публічну в Центральній Азії, з обмеження розвитку ГУАМ в регіоні. Більш того, проявилися протиріччя всередині ГУАМ, між державами Південного Кавказу та України, а також Узбекистаном. Україна, як постачальник озброєнь, могла створити ситуацію військово-політичного дисбалансу на Південному Кавказі. Політична практика демонструвала, що ГУАМ все більше опиняється в ізоляції, незважаючи на участь п'яти держав. При цьому саме участь Узбекистану - «центрального держави» Центральної Азії, зумовило неучасть у блоці інших держав регіону, а участь Азербайджану - неучасть Вірменії. Ця конфронтаційна перспектива ніяк не влаштовувала ні США, ні їхніх європейських партнерів. Таким чином, ГУАМ став прикладом провалу подібних починань, які обумовлюють «обр...