Внутрішньо-смислова структурна схема політико-ідеологічних систем
Краткое сожержание материала:
Размещено на
Размещено на
Внутрішньо-смислова структурна схема політико-ідеологічних систем
Дичковська Г О.
Політичні ідеології завжди знаходяться в центрі уваги суспільно-світоглядної рефлексії, в силу їх своєрідної зануреності у міжособистісні стосунки, у владно-керуючі пріоритети та смисложиттєві цінності людей. Що стосується проблеми опрацювання цієї теми, то її можна починати від французьких ідеологів ХІХ ст. і завершуючи сьогоднішніми дослідженнями світоглядно-екзистенційних проблем, соціальної філософії, влади, цінностей, соціальної психології тощо [1;8;13;16; 17;18;20;22;24;2 5;30;32;37;40;41;42].
Достатньо велика кількість сучасних українських, російських, західноєвропейських, американських авторів приділяє свою увагу проблематиці владно-світоглядного становлення людини і суспільства, владно-політичних відносин. Прямо чи опосередковано ці роботи стосуються питання ідеології, її внутрішньої структури та специфіки становлення. Серед таких авторів варто назвати О.Донченко, Ю. Романенка, В.Андрущенка, М. Михальченка, С.Кримського, О.Заздравнову, Т. Ящук, Р.Зрайка, З.Фрейда, К. Юнга, Е.Фромма, Ж Бодріяра, П.Рікера, Н. Лумана, О.Панаріна, О.Сичивицю, В.Беха та інших. При формуванні смислового наповнення структурних схем були використані та проаналізовані тексти безпосередніх представників ідеологічних систем, взяті зокрема із серії «Політичні ідеології» видавництва Смолоскип, що випустило антології «Націоналізм», «Лібералізм», «Консерватизм»[11;15;21], а також ряд інших першоджерельних [5;6;14;19;20;30;31;32;33] та аналітичних текстів.
На основі опрацювання вказаної літератури було поставлено завдання виявити внутрішньо-смислову тотожність побудови структури ідеологічних систем та відобразити їх змістовне наповнення.
Аналіз смислової схеми ідеологічних систем варто починати із поняття «буття», як базового підґрунтя філософсько-світоглядної структури. Термін «політичне буття» для пострадянського простору є новинкою останніх років. Традиційне надання «буттю» виразно матеріально-предметного статусу чи небажання осягати феномен політичного розмаїття в незвичному термінологічному вимірі спричинили певний смисловий вакуумдовкола цієї проблеми. Робляться лише перші спроби осмислення вказаної теми [24]. Як справедливо вказує О.С. Панарін, відкриття політичного буття вимагає суттєвого «методологічного зусилля».
Філософія і політика часто розглядаються як несумісні, а часом взаємопротилежні речі. Філософія як «чиста» теорія пошуку абстрактно- ідеальної істини і «брудна» політика, з її аморальністю, марнославством, прагненням збагачення та іншими, не менш непривабливими речами, функціонують, здавалося б, у сферах, які не те що далекі, а навіть не дотичні, чи, може, взаємопротилежні одна до одної [35].
Разом з тим, відоме ще від давніх греків твердження, що людина - це «політична тварина» /zoon poHtikon/, наштовхує на думку: політика, політичне життя, життя соціуму і людини в соціумі становлять таку суттєву складову людського буття, без якої всі раціонально-абстрактні побудови пошуку істини втрачають зміст, перетворюються на безпредметне розумування, яке є специфічною «втечею» від складної прози життя у своєрідну «філософію задля філософії».
«Рушійною силою філософії як об'єктивного світоглядно-раціонального процесу була... спрямованість до істини, до розуміння світу, в якому знаходяться люди, до розуміння суспільства, в якому знаходиться людина, до розуміння людиною самої себе./... / Відберіть у філософа прагнення до істини - і філософа не стане...» [39]. Відмова від пошуку істини в політичній сфері схожа на поведінку страуса: сховатися, щоб не бачити реалій світу, реалій суспільного життя і справжньої суті «людини політичної».
Політика і її осмислення - це пошук істини і справедливості не просто в соціальному світі, а в складному процесі організації людських взаємостосунків загалом. Феномен влади, невіддільний від політичного життя, виявляється не лише в державних структурах, ми матимемо справу з ним скрізь, де є взаємодія хоча б лише двох людей. І, незважаючи на величезну зацікавленість владою та бажання корисливого використання політичних механізмів, справжній пошук істини не може уникати тих доріг, що ведуть свій шлях в часом дуже жорстокі джунглі політичних реалій.
Спробуємо осмислити феномен політичної онтології через традиційну дихотомічну пару «буття - небуття». Буття як філософська категорія безпосередньо проектує себе в сферу аксіології, а відповідно, й ідеології. Недаремно існує думка, що онтологія визначає і гносеологію, і аксіологію. Адже закономірно, що пізнання насамперед спрямоване на пізнання істинного буття, а не на інші, другорядні об'єкти, тобто онтологія визначає об'єкт пошуку для гносеології. Аналогічно для аксіології вона формулює найвищу і детермінуючу цінність, яка забезпечує буття суб'єкта.
Ці закономірності мають безпосереднє відношення для формування ідеологій. Насамперед онтологічні пріоритети відповідно формують бачення буття суспільства і людини. А також розуміння «небуття», якого ідеологія прагнутиме уникнути [40]. Адекватно до цих уявлень ідеологія вироблятиме основні стратегічні лінії: осягнення буття, опанування буттєвих детермінант, долання небуття. Напрацьовуються також інструментально-методологічні механізми, суть яких у визначенні суб'єкта дії та способі дії, яка має дати відповідний результат.
Фіхтеанське основне поняття в «Науковченні», поняття, що визначає всю систему, всеохопне «Я», яке дано у безпосередньому досвіді, дасть нам підґрунтя розуміння ідеологічних систем. Ядром ідеології буде її самоус- відомлене «Я». Тобто самоідентифікація суб'єкта є ядром ідеологічного самостановлення. Буття «Я» стає тим першопочатком, на основі якого постає вся ідеологічна структура. Інакше кажучи, суб'єктність особи чи колективу, групи осіб, визначає стратегічну лінію розвитку ідеології.
Суб'єкт буття і дії (свободи, свободи дії), своєрідне фіхтеанське «Я» обґрунтовує власне право на буття, він і буде тим началом, яке визначає основні пріоритети ідеології. Водночас буття «Я» співвідноситься і ототожнюється із Буттям загалом. Тобто філософсько-світоглядне та теоретичне розуміння основи буття буде тим фактором, який спрямує «Я» на оволодіння детермінуючим чинником, задля власного буття та безпеки. Після самоідентифікації Я-БУТТЯ ідеологія починає обґрунтовувати право на володіння абсолютним джерелом буття. Ідеології тим і відрізняються, що неоднаково відповідають на питання про сутність джерела буття, про універсальне та абсолютизоване Буття, однак всі вони спрямовані на обґрунтування права володіння цим джерелом. Тобто, якщо філософія, осмислюючи Буття, дає відповідь про нього як про абсолют, матерію, раціо, дух тощо, то ідеологія намагатиметься охопити, оволодіти саме вказаними пріоритетами. В ідеології відбуватиметься своєрідна легітимація володіння буттям, що дає змогу суб'єкту, «Я», екстраполювати на себе буття і здобути його властивість тривати у вічності.
Ідеології завжди задіяні на суспільно-колективні потреби, тому відображають прагнення до буття суспільства чи значної його частини [7]. Водночас глибинною архетипічною потребою Я-его залишається повна десуб'єктизація Іншого як джерела ймовірної конкуренції та загрози [40]. Це провокує формування на основі базової ідеології своєрідної псевдо- матриці, перверзійної форми, яка намагається зруйнувати суб'єктність іншого, відібрати в нього право на буття, ототожнити його із власним буттям. Така перверзійна матриця [4] продукує псевдо-смисли, які, ототожнюючись із дійсними потребами суспільства, створюють своєрідний світ насильства, фальші, симулякрів та двоєдушності [1;4;26].
Суттєвим для формування внутрішньо-смислової ідеологічної структури є загально-філософське бачення таких феноменів як людина і суспільство [27]. Це закономірно, адже простір дії ідеології стосується саме цієї сфери. Разом з тим трактування людини і суспільства безпосередньо пов'язане із вихідним суб'єктом ідеології, тим першоосновним «Я», яке, власне і формує ідеологічну структуру. Інакше кажучи, трактування людини і суспільства буде підпорядковане тому вихідному суб'єкту, інтереси якого ідеологія відстоюватиме [26].
Всі похідні ідеологічні пріоритети: ідея блага, інструментальні фактори, раціональні та ірраціональні символічні знаки тощо, відображатимуть вихідну онтологічну спрямованість істинних потреб та псевдо-смислів ідеології.
Основні напрями розвитку вказаних тенденцій зведено в таблицю:
Лібералізм
|
№ |
Ідеологія |
Лібералізм |
Лібералізм-перверзія (псевдо-смисли) |
|
|
1 |
Суб'єкт суспільно- політичного процесу |
Я - суб'єкт; Інший - суб'єкт Кожен - суб'єкт |
Я - суб'єкт Десуб'єктизація Іншого на всіх рівнях |
|
|
Морфологічні рівні суспільних суб'єктів |
||||
|
Людина |
Людина - суб'єкт, Я - суб'єкт, Інший - суб'єкт |
Я - суб'єкт Десуб'єктизація Іншого як десубєктизація суспільства |
||
|
Суспільство |
Суспільство/нація - суб'єкт |
Суспільс...
Другие файлы:
Проектування пристрою пожежної сигналізації Політико-географічна характеристика Румунії Розрахунок та оптимізація характеристик систем електрозв'язку Схема терміналу мобільного зв'язку. Космічний елемент супутникових систем. Інформаційне суспільство і іноваційна економіка. Мікропроцесорна система обробки даних |
© 2006-2015 Студенческий сайт ТНУ им. В.И.Вернадского, TNU.in.UA