Еволюція ядерної політики і стратегії Франції
ЕВОЛЮЦІЯ ЯДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ І СТРАТЕГІЇ ФРАНЦІЇ Перша половина 90-х рр. ХХ ст. була для Європи напрочуд бурхливою та драматичною. Багато хто з політиків та пересічних громадян зітхнув з полегшенням після заключної Конференції із стабільності у Європі, що відбулась 20-21 березня 1995 р. у Парижі. Під час її роботи було укладено “Пакт стабільності у Європі”. Але незабаром сталися події, що викликали справжній вибух суспільно-політичного життя. Ввечері 13 червня 1995 р. новий президент Французької Республіки Жак Ширак оголосив про початок з 6 вересня “останньої серії” з 8 ядерних випробувань, останнє з яких повинно було відбутися наприкінці травня 1996 р. Ще під час передвиборчої кампанії Жак Ширак не приховував прагнення відновити ядерні випробування. Вони були припинені Францією навесні 1992 р., а до цього проводилися 17 разів у Сахарі (з них 4 на поверхні). У 1966 р. ядерний полігон перебазовується у Французьку Полінезію на острови Муруроа та Фангатауфа. З 1975 р. випробування проводяться виключно під землею. 29 січня 1996 р. президент Франції заявив про остаточне припинення ядерних випробувань, які за його словами, були необхідні, аби забезпечити надійність французької зброї, політики стримування та подальші еволюційні зміни в ядерній стратегії Франції. Проблеми та шляхи її еволюції зараз викликають надзвичайний інтерес у найширших кіл вітчизняної та світової громадськості. 1 Розробка та розвиток засад ядерної політики за часів Ш.де Голля Початком ядерної історії Франції вважається затвердження у 1944 р. Головою Тимчасового Уряду генералом Шарлем де Голлем законопроекту про створення Комісаріату Атомної Енергетики (КАЕ), який розпочав наукові дослідження у ядерній галузі. До початку 50-х рр. КАЕ, очолюваний Ж.Кюрі, проводив мирні наукові дослідження.У липні 1952 р. у Франції було затверджено перший п‘ятирічній план розвитку атомної промисловості — “Закон Гайяра”, на реалізацію якого було виділено спочатку 40, а потім 100 млрд. фр. План передбачав будівництво у Меркуле підприємства з переробки плутонію. Це викликало великий інтерес у військових колах, і невдовзі було сформовано Управління зброї масового ураження на чолі з полковником Ш.Айере, завданням якого було створення ядерного потенціалу Франції. Ядерна програма “План К-103” передбачала п‘ятирічний строк на підготовку та проведення першого ядерного випробування. 26 жовтня 1954 р. таємним декретом прем‘єр-міністра Франції Мандес-Франца було створено Верховний Комісаріат з військового використання атомної енергетики. В грудні того ж року в рамках КАЕ створюється Відділ загальних досліджень, який в травні 1956 р. перетворюється на Управління Нової техніки (УНТ). У липні 1957 р. у Франції було затверджено другий план розвитку атомної енергетики на 1957-1961 рр. На його реалізацію було виділено 500 млрд. франків. У 700 км на південь від Колом-Бешара, в оазі Регган було створено полігон для випробувань. За З роки у Сахарі побудоване штучне місто. Після повернення до влади Ш. де Голль прискорив роботи зі створення ядерної зброї і зосередив першочергову увагу на розвитку ядерного потенціалу. 3 листопада 1959 р. у промові у Центрі вищих військових досліджень ним була сформульована головна мета ядерної програми Франції: створення “національних ударних сил” на базі ядерної зброї, яка могла б використовуватись в будь-якому місці земної кулі. Під час відвідання в грудні 1959 р. одного з наукових підрозділів КАЕ, Ш. де Голль заявив, що на відміну від США та СРСР, які мають надпотужний ядерний потенціал, у Франції інша мета — бути спроможною “лише один раз” знищити супротивника1. Цю мету було покладено в основу офіційної військової доктрини V Республіки — “Доктрини пропорційного стримування”. Вранці 13 лютого 1960 р. могутній вибух на полігоні Регган сповістив світ про успішне виконання плану “Блакитний тушканчик” та вступ Франції до “ядерного клубу”. У квітні та грудні 1960 р. відбулись ще два випробування, Наприкінці цього ж року приймається закон про початок виробництва стратегічних бомбардувальників “Міраж-IV”, які мали змогу нести ядерну зброю. Ядерні плани Франції яскраво відображали її зовнішньополітичний курс на незалежну та панівну позицію в Європі та НАТО. Робилась спроба представити французькі сили в якості гаранта участі Франції у розробці стратегії НАТО аби спрямувати американські “доктрини використання” у вигідне для європейців річище. Французька дипломатія намагалась представити ядерний потенціал своєї держави як головний “оплот свободи” в Європі на той випадок, якщо США “залишать її напризволяще”, і пропонувала західноєвропейцям французький “ядерний щит” замість американського: “Франція зможе продовжити забезпечувати свою незалежність та захист європейських країн, діючи у перших рядах співтовариства націй”2. Створення у Франції ядерного потенціалу та його перетворення на найважливіший елемент зовнішньої політики стимулювало розгортання “силових” досліджень французьких учених. Як гадає Р. Жирарде, ядерна зброя спричинила еволюцію усталеної системи міжнародних відносин та відкрила “нову еру у співвідношенні сил між народами”3. Найвідомішим “силовим” теоретиком стає генерал П.Галлуа, який у книзі “Парадокси Світу” розробив теорію “трьох держав”, згідно з якою ядерний фактор призвів до поділу усіх країн на три категорії. До першої відносяться США та СРСР, ядерні потенціали яких гарантують їх недоторканність, територіальний та соціально-політичний “статус-кво”. До другої категорії увійшли держави, що володіють лише “засобами особистої оборони, захищаючи свою територію від загрози війни”4. До цієї категорії належать Франція і Великобританія. До третьої групи належить всі неядерні країни. П.Галлуа є також одним із авторів концепції “вирівняльної сили ядерної зброї”, в основу якої покладено теу про “нівелювання ядерного ризику”. “Велика вирівнювальна сила” ядерної зброї полягає в рівній можливості супротивників знищити один одного. Цю тезу генерал Ш. де Голль поклав в основу військової доктрини Франції. Концепція “вирівнювальної сили” стала наріжним каменем французької стратегічної доктрини. Теза про “вирівнювальну силу” ядерної зброї теоретично обгрунтовувала необхідність створення французького ядерного потенціалу та компенсувала відносну військову та економічну слабкість держави. Найбільш раціональною формою реалізації військової сили в ядерну епоху стає політика “стримування”, а стратегічною метою — морально-психологічний вплив на супротивника. Концепція “стримування” була висунута з метою замінити реальне використання найважливішої силової категорії, головного військово-політичного та дипломатичного важеля. Формується своєрідний французький “ядерний націоналізм”, що спирається на найважливіші зовнішньо-політичні настанови V Республіки: досягнення та зміцнення національної безпеки та незалежності, сприяння стабілізації міждержавних відносин, балансування між центрами сили та орієнтація на розрядку. У процесі їх практичної реалізації значно зріс авторитет Франції у світі. Поставивши за мету звеличити Францію, генерал де Голль розпочав реализацію “тотальної стратегії”, що спиралась на військову політику та дипломатію. Найголовнішим чинником тут стає ядерна зброя. Вже з перших владних заходів Ш. де Голль демонструє, що ядерна зброя є засобом посилення міжнародного впливу Франції та у володінні нею полягає... новий елемент, послаблюючий напругу, яку викликає протистояння двох пактів, створених навколо велетнів”5. Він намагався максимально використати ядерний фактор у дипломатії як засіб політичного тиску і називав ядерну зброю “інструментом нової політики”6. Таким чином, розвиток ядерного потенціалу та проведення політики “стримування” дедалі більше переноситься з військово-стратегічної у політико-дипломатичну сферу. Водночас Ш. де Голль розробляє тезу про те, що Франція має сама забезпечувати власну безпеку завдяки незалежній військовій політиці, основою якої є доктрина “ядерного стримування”. Її найголовнішими рисами стають беззаперечний пріоритет ядерних сил в оборонній політиці, їх незалежність від натовської стратегії та самостійний характер національних стратегічних концепцій їх використання, що передбачає запобігання війні завдяки постійній загрозі миттєвого удару у відповідь. Цей період характеризується надзвичайним поширенням “пуризму” — напрямку французької військово-стратегічної думки, що мав суттєвий вплив на погляди Ш. де Голля. Найвидатнішими його представниками є адмірал А.Сангінетті та генерали Ж.Б’юї та П.Галлуа. “Пуризм” — це система теоретико-концептуальних поглядів та практичних настанов “патріотичних” кіл, які впроваджували ідею ядерного націоналізму, що межувала з ізоляціонізмом. Відмінною рисою “пуристів” є прагнення віднайти таку формулу стримування, що відповідала б французькому варіанту “стримування слабкішим сильнішого”. Ця політика формується на таких засадах:1) урівнювальна та роз’єднувальна сили ядерної зброї;2) “пропорційність стримування”;3) “санктуаризація” національної теорії ядерної держави. Теза про “пропорційність стримування” є однією з фундаментальних основ французької ядерної політики. Згідно з нею, для “стримування” супротивника не обов’язково володіти еквівалентною ядерною зброєю. Достатньо лише декількох могутніх ударів, втрати від яких були б пропорційними, або перевищували завдані ворогом. У цьому випадку ядерна зброя перетв...
Другие файлы:
Механізм товарної стратегії економічного розвитку підприємств у сучасних умовах господарювання і методи реалізації такої стратегії
Загальна характеристика товарної стратегії та її місце в стратегічному наборі підприємства. Розробка підприємством комплексної товарної стратегії на п...
Еволюція освітньої системи у Франції
Особливості процесу розширення НАТО на схід
НАТО: сутність, стратегії, цілі та основні завдання, його розширення як процес внутрішньої трансформації Альянсу. Відношення Росії до розширення зони...
Зовнішньополітичні пріоритети Ніколя Саркозі
Зовнішня політика Франції за президентства Н. Саркозі, "проамериканізм". Середземноморський вимір зовнішньої політики, створення Середземноморського с...
Розробка стратегії товаророзповсюдження продукції
Сутність маркетингу та маркетингової стратегії підприємства. Фінансові показники діяльності ВАТ "ХТЗ". Розробка стратегії та політики товаророзповсюдж...
