Формування давньої системи вірувань східних слов’ян від І тис. до н.е. до запровадження християнства на Русі. Іранські божества київського пантеону. Поняття "генотеїзму" у віруваннях східних слов’ян. Демонологія та жертвопринесення у язичницьких культах.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Язичництво як давня система вірувань східних слов'ян

Зміст

Вступ

1. Формування давньої системи вірувань східних слов'ян від І тис. до н.е. до запровадження християнства на Русі

1.1 Система поглядів, обрядів та вірувань східних слов'ян

1.2 Етапи розвитку язичництва

2. Язичницький пантеон богів і богинь

2.1 Іранські божества київського пантеону

2.2 Генотеїзм

3. Демонологія та жертвопринесення у язичницьких культах

3.1 Уявлення давніх слов'ян про демонів

3.2 Жерці, капища, жертвопринесення

Висновки

Вступ

язичництво вірування слов'яни

Давні слов'яни не мали пояснення явищ навколишнього світу, а, водночас, від стихій, що вирували довкола, залежало їхнє життя. Прагнучи знайти пояснення незрозумілого, а потім - аби прилучити невідомі сили на свій бік, східні слов'яни виробили цілу систему вірувань, поглядів та обрядів, що розвивалась не одне століття. Цією системою для них стало язичництво. Воно розвивалося та існувало також і як певна ідеологія, релігійна система східних слов'ян дохристиянської пори. Київські князі вбачали в цій системі інструмент боротьби з сепаратизмом та засіб зміцнення своєї влади, і тому проводили відносно неї певного роду політику. Виразно про це свідчить релігійна реформа князя Володимира Святославича 980 р., під час якої київський князь запровадив єдиний для всього східнослов`янського суспільства культ головних язичницьких богів і цим самим надав язичницькій релігії функції державної.

У даній роботі поставлено за мету навести різні погляди на явище язичництва давніх слов'ян, проаналізувати формування давньої системи вірувань слов'ян, її основних періодів, спростувати однобічні погляди на язичництво як «поганство».

Видається доцільним також проаналізувати різні теорії походження того чи іншого теоніма з пантеону язичницьких богів. Адже серед дослідників немає одностайної думки щодо етимології теонімів, а новаторські підходи до цього питання часом видаються науково не обґрунтованими.

1. Формування давньої системи вірувань східних слов'ян від І тис. до н.е. до запровадження християнства на Русі

1.1 Система поглядів, обрядів та вірувань східних слов'ян

Хто ж впливав на формування давньої системи вірувань східних слов'ян? Приблизно з другої чверті І тисячоліття до нашої ери одночасно і паралельно відбувався розвиток трьох умовних зон - лісостепової, степової та узбережжя - на території сучасної України, кожна з яких піддавалась різним впливам в умовах формування світогляду населення [10]. Саме міфологія цих земель, певні прадавні вірування стали основою язичництва.

Вплив на формування системи вірувань слов'ян здійснювався на названі три зони. Лісостепова зона вбирала в свій міфологічний світ богів та демонів іранського походження. Сармато-аланські групи осідали на цій території й асимілювались. Існували також міцні торгівельні зв'язки між жителями Середнього Подніпров'я і аланами-ясами. Разом з тим вони не переставали вірити в своїх богів, що не могло не позначитися на духовному світі давніх слов'ян. Так у слов'янському пантеоні богів з'являються Хорс, Симаргл, Див та інші [10].

На степову зону могли вплинути готи. Зважаючи на мовний слід цих племен у топонімії України, їх вплив був чи не найсильнішим. Проте як такого свого пантеону божеств та вірувань готи не мали, вони самі переймали чужі вірування. Крім того, про вплив готів на формування давньої системи вірувань східних слов'ян говорити важко, зважаючи на те, що вони першими з варварів прийняли християнство. Існують припущення, що вже в III - IV ст., тобто, за 600 років до державного прийняття християнства у Києві, слов'яни через посередництво готів були знайомі з ученням Христа [12;406]. Згодом вторгнення гунів привело в степи Східної Європи тюркомовні племена. Вплив останніх на формування системи вірувань слов'ян звичайно ж був, але рівень цього впливу залишається не досить дослідженим. У культурі ж Причорномор'я змішалися релігійно-міфологічні уявлення греків та тих, хто жив у цих краях споконвіку.

Деякі дослідники вважають, що вплив на формування давньої системи вірувань слов'ян відбувався і на території Полісся. Наддніпрянські слов'яни зазнали впиву кельтів. Про це свідчать дослідження милоградської та зарубинецької культур, в рамках яких дослідники (Л. Крушельницька, О. Мельниківська, В. Сєдов, О. Стрижак) знаходять кельтські сліди у господарській і духовній царинах Наддніпрянщини [12; 137]. Зокрема, К. Тищенко вважає, що страта деревлянами князя Ігоря нагадує давні жертви в кельтських священних гаях [12; 228]. Цікаво, що в давніх ірландських міфах існує легенда про Балора Зле Око, який є прототипом язичницького демона Вія (про це згодом). Страта Балора відбулася за аналогічним ритуалом до страти Ігоря - Балора повісили на горісі, після чого його тіло було розірвано надвоє.

Також серед дослідників немає одностайної думки щодо існування єдиного пантеону богів на всій території проживання східних слов'ян. Зокрема Е. Аничков стверджуває, що Перун був лише богом Київських князів, в той час як Іван Огієнко вважає, що з цим важко погодитися [9]. Проте вірування, що існували у вище названих зонах, і складають, на думку більшості дослідників, основу язичництва, релігії, що була єдиним духовним світом для всіх давніх слов'ян.

1.2 Етапи розвитку язичництва

Залежно від об'єкта обожнювання зазвичай виокремлюють три періоди язичництва. Хоча і тут кожен з дослідників дає різні назви та оцінки будь-якому з цих етапів. За Я.Є.Боровським перший період - вогнепоклонство; другий - водопоклонство; третій - землеробський [1;56]. Крім названих етапів виділяють ще скотарський (тваринницький) період та останній період язичництва - ідолопоклонство [7; 183]. Скотарський період характеризувався поклонінням диким і свійським тваринам. У період ідолопоклонства боги вже набувають аморфного характеру, а згодом поганські божества сформувалися в уявлені язичників в образі людей, які набули культового зображення, - ідолів [7;185].

Ще найраніші письмові пам'ятки VI ст. свідчать про неабияку повагу слов'ян до явищ природи. До обожнювання сил природи, рослин, тварин належить поклоніння священним деревам, озерам, гаям, криницям. Особливе місце відводилось культові тура. У ранньому язичництві це були переважно самці як символ родючості, запліднення [7;185]. Про священних турів, що є турами самого бога Велеса (Влеса), згадується в казках. А.Рибаков пропонує свій погляд на етапи розвитку язичництва, який в принципі не заперечує наведених вище. Зокрема дослідник зазначає, що обожнювання природи у давніх слов'ян відбувається за двома лініями: по-перше, культ небесних сил (А. Рибаков зараховує сюди й культ вогню); по-друге, культ рослинного начала, котрий нерозривно пов'язаний з водою. Через всі джерела XI-XIIIст. проходить опис основних слов'янських молінь, як таких, що звернені до природної води (річки, озера, джерела-студенці та т.п.) заради вчасного дарування води небесної - дощу [11; 175].

Свідченням деревопоклонства є дуб на о. Хортиця, а також священна сосна біля села Кисельне, Ленінградської області, котра вказана на фотографії в праці Івана Огієнка. Там же йдеться про те, що «Древопоклонство, цебто поклонення “ращеніям” було в нас загальне; гаї та дерева вважалися священними, але про наш культ деревопоклонства знаємо мало» [9;86]. В Погодинському списку літопису під 1169 роком також згадується «Добрий дуб», його ж ім'ям називається урочище. Існують також цікаві припущення про зв'язок між священними гаями русичів та гаями Артеміди.

Звичайно, як і будь-яке явище, язичництво має на щось опиратись. Це своєрідний характер еволюції коли нове не витісняє старе, а нашаровується, додається. Не є таємницею, що вірування та повір'я - це основа світоглядних уявлень людей і найважливіша складова їхнього духовного життя. У сутності язичництва І. Огієнко вбачає поєднання трьох елементів: аніматизму - оживлення, анімізму - одухотворення й антропоморфізму - очоловічення, ці елементи становлять основу давнього дохристиянського вірування слов'ян. [9]. Тому язичництво не можна зводити лише до певних фантастичних відображень в головах людей тих зовнішніх сил, котрі панують над ними в їхньому повсякденному житті. Адже язичництво тією чи іншою мірою мало у своїй основі витоки традиційної культури, етнічної історії. Звичайно, про сталість світоглядних уявлень давніх слов'ян говорити важко, адже з одного боку на систему вірувань давніх слов'ян вплинули тісні культурні взаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, болгарами, греками), з іншого - боротьба з численними державами, котрі зазіхали на українські землі. Кожна з цих держав, підкорюючи окремі землі України, привносила свій культурний чи релігійний фонд.

2. Язичницький пантеон богів і богинь

В давній слов'ян існував власний пантеон богів. Такі пантеони були у більшості античних народів до утвердження віри в єдиного Бога. Наявні вони і в тих сучасних народів та племен, які продовжують залишатися язичниками [7;189]. Головні божества у давніх слов'ян пов'язувалися родинними та шлюбними зв'язками. Скажімо, Сварог - батько Даждьбога, а Стрибог - батько Перуна та Вія.

Цікаво, що пантеон богів давніх слов'ян побудований за певним принципом протиставлення. Так, Сварог і Стрибог протиставляються: обоє є господарями неба, але Стрибог...