Фінляндсько-радянські відносини в 1918-1920 рр. Тартуський мирний договір. Карельська проблема в 1921-1923 рр. Аландське питання у шведсько-фінляндських відносинах на початку 1920-х рр. Особливості розвитку відносин між країнами Північної Європи та СРСР.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА: "МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ"

ПРЕДМЕТ: "ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН"

МОДУЛЬНА РОБОТА

за темами:

"Характеристика зовнішньої политики країн Північної Европи у 20-ті роки"

Виконала: студентка 2 курсу МДУ

Романюк Марина Вікторівна

Перевірила: доцент кафедри "Міжнародні відносини"

Гаврилова Нина Василівна

Маріуполь 2013

Зміст

• 1. Визначення поняття країн Північної Європи
• 2. Скандинавські країни і Ліга Націй
• 3. Фінляндсько-радянські відносини в 1918-1920 рр. Тартуський мирний договір. Карельська проблема в 1921-1923 рр.
• 4. Аландське питання у шведсько-фінляндських відносинах на початку 1920-х рр.
• 5. Зовнішня політика Ісландії
• 6. Політична ситуація в Скандинавії в умовах закінчення світової війни
• 6.1 Зовнішня політика Швеції
• 6.2 Датсько-норвезькі відносини і гренландська проблема
• 6.3 Шпицбергенский трактат (Норвегія)
• 7. Особливості розвитку відносин між країнами Північної Європи та СРСР
• 7.1 Співпраця країн Балтії
• 7.2 Орієнтація на Лігу Націй
• Список літератури

1. Визначення поняття країн Північної Європи

Країни Північної Європи (швед. Norden, англ. Nordic countries) - культурно-політико-географічний регіон в Європі, що включає в себе держави Скандинавії (Данію, Швецію і Норвегію) і історично пов'язані з ними держави Фінляндію та Ісландію, а також Гренландію і Фарерські острови (є частиною Данії). У побуті всі країни цього регіону іноді помилково називають Скандинавією, що невірно, так як Ісландія і Фінляндія не є частиною Скандинавії.

2. Скандинавські країни і Ліга Націй

Пов'язані системою міжнародних договорів до І світової війни поступово долучилися майже всі європейські держави та США, втягнувши в неї свої колонії, домініони та протекторати. Скандинавські країни залишилися нейтральними.

Після закінчення першої світової діяльність Скандинавських країн становить значний інтерес з погляду вивчення політики буржуазних держав щодо міжнародних організацій. Крім того, аналіз позиції цих держав у Лізі Націй необхідний для розуміння їх подальшої діяльності в Організації Об'єднаних Націй.

Для Ліги Націй, як відомо, було характерно зневажливе ставлення до інтересів малих країн, яким відводилася незавидна роль статистів. З іншого боку, записані в статуті Ліги принципи міжнародних відносин, такі, як рішення спірних проблем мирним шляхом, дотримання міжнародного права, повага незалежності держав - членів Ліги, мали велику притягальну силу для малих країн, у тому числі для скандинавських. Тут вже давно виношувалися проекти установи такої міжнародної організації, яка могла б стати надійним захистом для малих країн. Уряди цих країн розраховували в Лізі Націй грати привабливу роль посередників між конфліктуючими великими державами, що, на їх думку, повинно було захистити їх від свавілля великих імперіалістичних хижаків. Стратегічним напрямком діяльності Ліги Націй залишалася боротьба за роззброєння і утвердження принципів пацифізму у світовій політиці.

Діяльність скандинавських країн в Лізі націй можна розбити на періоди: 1918 - 1920 рр.; 1920 - 1936 рр.; 1936 - початок другої світової війни. При розробці статуту Ліги Націй Скандинави разом з іншими нейтралами намагалися вплинути на характер майбутньої організації. 13 - 22 травня 1918 представники кількох нейтральних держав на чолі зі Швецією зібралися в Копенгагені на конференцію з метою виробити свій план майбутньої міжнародної організації. Проте їх ініціатива була холодно зустрінута засновниками Ліги. Прийнятий конференцією план "міжнародної юридичної організації" був відхилений Комісією щодо створення Ліги Націй.

Тривожні миті пережили скандинавські монархи в революційні, 1917-1920, роки, коли впали імперії в Росії та Німеччині, коли розпалася Австро-Угорщина, і у виникаючих нових державах, як у Центральній Європі, так і в Прибалтиці створювалися, як правило, республіки. Якщо в Данії нова конституція була прийнята як би в превентивному порядку, в 1915 р., то для Норвегії і в значно більшою мірою для Швеції ці бурхливі роки виявилися часом важливих політичних змін. Ісландія, яка користувалася з 1874 автономією під владою Данії, з 1918 р. була оголошена суверенною королівством, що знаходиться в особистій унії з Данією про що говориться нижче. Зрештою, республіканський лад переміг і у Фінляндії, про що говориться нижче. У двадцятих - тридцятих роках в країнах Північної Європи були досить активні як ліворадикальні, так праворадикальні течії (комуністи, анархісти, фашисти, націонал-соціалісти), проте ніде, навіть у Фінляндії, їх вплив не був значним. У 1920 - х в усіх країнах Північної Європи, як і в інших європейських країнах, з'являються і активно діють праворадикальні рухи, які часто можна охарактеризувати як фашистські, нацистські. Незважаючи на те, що іноді, перш за все в Норвегії та Фінляндії першої половини 1930-х років, ці партії та рухи домагалися деякого впливу, загалом же їх політична вага залишалася незначною. Скрізь вони були роздробленими, і часто ворогували один з одним. Ні в одній країні, за винятком Норвегії періоду другої світової війни, ці фашистські і нацистські рухи і партії не отримали скільки-небудь серйозної підтримки громадян країни.

Таким чином, перша половина XX століття стала для країн Північної Європи періодом вдосконалення демократичного ладу, зміцнення демократичних традицій, розвитку і розширення народовладдя, коли всі великі верстви населення брали участь у формуванні управління своїми країнами. Це був період зміцнення політичної культури основної маси населення.

Вперше у післявоєнні роки арбітраж Ліги Націй зіграв важливу роль у врегулюванні кількох регіональних конфліктів у Європі, в тому числі між Фінляндією і Швецією (через Аландські острови).

північна європа зовнішня політика

3. Фінляндсько-радянські відносини в 1918-1920 рр. Тартуський мирний договір. Карельська проблема в 1921-1923 рр.

17 липня 1919 р. Фінляндію було проголошено республікою. Прийняли нову Конституцію. Посада президента Фінляндії була заснована Конституційним Актом 1919 року, затвердженим регентом Маннергеймом 17 липня 1919. Перший президент Фінляндії - Каарло Юхо Стольберг. Президентські вибори у Фінляндії в 1925 проходили відповідно до Конституції Фінляндії, яка передбачала вибори президента колегією виборців, сформованої від представників політичних партій. Зважаючи на відмову президента Фінляндії К. Стольберга балотуватися на другий термін за пост президента розгорнулася гостра боротьба, головними суперниками в ній були Л.К. Реландер, Р. Рюті і Хуго Суолахті. Вибори проводилися в три тури, які пройшли 15 та 16 січня 1925. У третьому турі перемогу одержав Л.К. На виборах був підтриманий Національною прогресивною партією і Аграрної лігою. У політичній сфері підтримував помірні соціально-економічні реформи, спрямовані на формування буржуазної республіки. Як президент помилував більшість учасників революційного руху, зрівняв профспілки в правах з роботодавцями, ініціював земельну реформу. Сприяв укладення мирного договору з РРФСР.

Лаурі Крістіан Реландер - другий президент Фінляндії (1925-1931 рр.) від партії Аграрний союз. В цілому сповідував правий світогляд. Так, він наполягав на парламентської забороні діяльності Комуністичної партії Фінляндії і підтримував вкрай правих націоналістів. У той же час, він дозволив сформувати уряд меншості фінським соціал-демократам і призначив першим в історії країни жінку-міністра. Роки його правління були дуже складними. Він намагався здійснити ідею співдружності країн Балтійського регіону, пом'якшити політичне протистояння, запобігти економічній кризі 30-х років. Проте в країні лунали вимоги сильної влади. І Л. Реландер вирішив відмовитися від участі в нових президентських виборах 1931 року.

На Балтійському морі Фінляндія (колишнє Велике князівство Фінляндське), населена фіннами й шведською меншиною, проголосила свою незалежність 5 грудня 1917 р. Після закінчення І світової війни спірні питання з Росією були улагоджені завдяки мирному договору, укладеному 14 жовтня 1920 р. в Юр'єві (російська назва Тарту, в Естонії) було підписано мирний договір. Договором було визначено новий фінсько-радянський кордон і відзначено земельні поступки на ко...