Українська держава за гетьмана Павла Скоропадського та Директорії

Діяльність Павла Скоропадського. Міжнародне становище гетьманської України. Підпорядкованість мирових судів. Проголошення Української Національної Ради. Миколаївщина в період правління гетьмана Павла Скоропадського. Становлення державності в Україні.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

ВСТУП

Народився Павло Скоропадський 1873 р. у німецькому курорті Вісбадені, де на той час відпочивали його батьки. Дитячі роки провів у родинному маєтку в Тростянці на Полтавщині. Генеалогія старовинного роду Скоропадських простежується від вихідця з Уманщини Федора Скоропадського, який воював у війську Б. Хмельницького і загинув у бою під Жовтими Водами. Його онук Іван Скоропадський у 1708--1712 pp. був гетьманом України. Його далекий нащадок Павло Скоропадський після закінчення елітарного пажеського корпусу у Санкт-Петербурзі деякий час проживав у Франції, а в роки першої світової війни почергово командував полком, дивізією і нарешті армійським корпусом, з яким улітку 1917 р. став на захист У HP.30 квітня на мурах столиці з'явилась гетьманська "Грамота до всього українського народу", згідно з якою розпускались Центральна і Мала Ради, міністерства і земельні комітети. Більшість партій і військових частин зайняли у ці дні нейтральну позицію до гетьманців, тому переворот станси практично без пострілів і кроні. Через рік П. Скоропадський так оцінив передісторію й уроки квітневого перевороту: "Багато людей критикують мій крок і злим оком дивляться на відстановлення Гетьманства.

Зовсім зрозуміло, чому так відноситься до цього факту вороги української державності. Але тим, що звуть себе українцями, мені хочеться поки що сказати лиш одне: пам'ятайте, що коли б не бужі мого виступу, німці, кілька днів пізніше, завели б на Україні звичайне генерал-губернаторство. Воно було б оперте на загальних основах окупації і нічого спільного з українством, розуміється, не мало б. Тим самим не було б Української держави, яка реально появилась на світовій арені хоч в цьому короткому періоді Гетьманства".



1. Українська держава за гетьмана П. Скоропадського та Директорії

25 березня 1918 року в Лубнах, на Полтавщині, відбувся з'їзд українських хліборобів, на якому було створено партію хліборобів-демократів. Ця партія проголосила своє негативне ставлення до аграрної політики Центральної Ради й зажадала ввести до її складу своїх представників.

29 квітня 1918 року в Києві відбувся конгрес хліборобів, на якому були представлені селяни, поміщики, представники банківського капіталу. Конгрес вимагав встановлення в Україні сильної влади у формі диктатури. Наслідком стало проголошення на конгресі П.Скоропадського гетьманом Української Держави. Але сутність нового гетьманату відрізнялася від Козацької держави. Це була інша форма правління, близька до монархічної.

Того ж дня П. Скоропадський оголосив “Грамоту до всього українського народу”, де підкреслив нездатність Центральної Ради до державної праці, а також заявив, що для забезпечення порядку та спокою він бере необмежену владу над Україною, розпускає Центральну Раду та її місцеві органи й установи, земельні комітети, скасовує все її законодавство, повертає правову силу всім формам власності, що існували до Центральної Ради. Гетьман також обіцяв проведення в майбутньому виборів до українського законодавчого сейму, наділення селян правом викупу землі у поміщиків та інших великих землевласників, відродження торгівлі та відбудову промисловості.

Наслідком цих нововведень стала ліквідація політичних прав і свобод, 8-годинного робочого дня. Власники маєтків та підприємств поверталися в Україну, їм не лише поверталося їхнє майно, а й виплачувалися компенсації за збитки, яких вони зазнали за час діяльності Центральної Ради.

Всі свої заходи гетьманська влада узгоджувала з німецькою окупаційною владою. Німці вивозили з України продукцію сільського господарства, промислове устаткування, грабували Україну.

2 червня 1918 року Німеччина та Австро-Угорщина офіційно визнали владу гетьмана. Німеччина повністю контролювала внутрішню й зовнішню політику Української держави. У відносинах з Австро-Угорщиною після перемоги революції виникли суперечності з приводу західноукраїнських земель. Вони переросли в гострий збройний українсько-польський конфлікт.

Незважаючи на контроль з боку Німеччини за дипломатичними заходами України, їй все ж вдається провести переговори з Румунією, Фінляндією, Швейцарією, Данією, Швецією тощо. Навіть більшовицька Росія під тиском німців уклала з Україною 12 червня 1918 року мирну угоду, за якою між двома державами до повного завершення мирних переговорів повністю припинялися воєнні дії, відновлювалося залізничне сполучення, налагоджувався поштово-телеграфний зв'язок, визначалися умови товарообміну, правила повернення українців з Росії і навпаки.

Зазначимо, що незважаючи на всі зусилля гетьмана з відновлення Української держави, майже всі тодішні українські партії відмовилися працювати з ним.

Між іншим, значну увагу гетьман приділяв формуванню війська. Відновлювалися загони вільного козацтва, було сформовано особливий корпус із російських офіцерів, який підпорядковувався тільки гетьману, повернуто Україні Чорноморський флот, захоплений німцями на початку першої світової війни.

В галузі освіти і культури необхідно відмітити створення мережі українських початкових і середніх шкіл, для яких були видані підручники українською мовою; відкриття 6 жовтня 1918 року в Києві першого Державного університету, а 22 жовтня -- другого українського університету у Кам'янці-Подільському. Засновуються Українська національна бібліотека, Національна галерея мистецтв, Національний оперний театр, Український історичний музей, Державна хорова капела, Державний симфонічний оркестр тощо. Під кінець Гетьманства в Києві було відкрито Українську академію наук, яку очолив В. І. Вернадський.

Міжнародному становищу гетьманської України вельми шкодило негативне ставлення до неї країн Антанти. Вони розглядали уряд Скоропадського як германофільський, який має бути ліквідований. У ході дипломатичних переговорів у Румунії, де перебували посли всіх держав Антанти, англійський та французький посли заявили представникові гетьмана, що Україна ніколи не була державою і не може претендувати на визнання її державами Антанти. Таке саме ставлення до України панувало й у Вашингтоні. Стан України був важкий: без регулярної армії, під загрозою війни з більшовиками, охоплена повстаннями в різних місцях, під ультиматумом Антанти, з пронімецьким урядом. 14 листопада 1918 року гетьман розпустив кабінет міністрів та в черговій “Грамоті до всіх українських громадян” оголосив про федерацію з майбутньою, небільшовицькою Росією. Ці події привели до повстання проти гетьмана та його уряду, яке очолила Директорія.

В гетьманську добу розвивалося державне будівництво. Так, форма правління, яку було запроваджено за П. Скоропадського, в підручниках з історії держави і права України називають як перехідну до президентської республіки.

Ідея короткочасної сильної влади знайшла відображення в “Законах про тимчасовий державний устрій України” від 29 квітня 1918 року. Замість старої назви -- Українська Народна Республіка -- була встановлена нова назва: Українська держава.

Вищим органом влади був гетьман. Йому належала законодавча та виконавча влади. Гетьман представляв інтереси Української держави на міжнародній арені; був верховним головнокомандувачем армії і флоту; здійснював помилування.

Такий режим функціонування найвищої влади передбачався до скликання Сейму, про який ішлося в “Грамоті до всього українського народу”.

Для забезпечення функціонування влади в непередбачених випадках відповідно до “Тимчасового закону про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами ясновельможного пана гетьмана всієї України” від 1 серпня 1918 року влада переходила до Колегії верховних правителів держави, яка складалася з трьох осіб -- одного заздалегідь визначав сам гетьман, другого -- обирав Державний Сенат, третього -- Рада Міністрів. Рішення Колегії приймалися більшістю голосів.

Гетьманський уряд в особі Ради Міністрів здійснював координацію та організацію діяльності центральних органів управління. Очолював уряд Отаман-Міністр (пізніше перейменовано в Голову Ради Міністрів). При Раді Міністрів було створено Генеральну канцелярію на чолі з Генеральним секретарем (пізніше -- державним секретарем). Рада Міністрів складалася спочатку з 9-ти міністерств: внутрішніх справ, фінансів,закордонних справ, військових справ, судових справ, торгівлі і промисловості, земельних справ, харчових справ, народної освіти. Пізніше з'явилися міністерство народного здоров'я і міністерство сповідань (релігійних питань). Законом від 25 червня 1918 року Міністерство народної освіти було перейменовано в Міністерство народної освіти та мистецтва, а в ньому утворено Головне управління мистецтв і національної культури.

Міністерства поділялися на департаменти й управління. При уряді існувала посада генерального контролера. 25 травня 1918 року приймається “Положення про Малу Раду Міністрів”. Вона формувалася із заступників міністрів. Її компетенцією було розглядати організаційні питання, законодавчі та виконавчі пропозиції окремих міністерств, які не потребують взаємної згоди.

В місцевому управлінні було поновлено чинний ще до революції адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти, волості. Всю систему місцевої адміністрації очолювало Міністерство внутрішніх справ.

Місцеві адміністрації очолили старости, які замінили комісарів. Уся повнота влади на місцях належала старостам. За широтою своєї компетенції старости відповідали російським губернаторам. На ці посади призначалися колишні царські генерали, чиновники.

Законом про вибори до земств від 5 вересня 1918...