Роль ленд-лізу в ІІ Світовій війні

Ленд-ліз — система передачі США в оренду озброєння, боєприпасів країнам-союзникам по антигітлерівській коаліції. Народження "шлангової" ідеї. Директива Рузвельта про поширення закону про ленд-ліз на СРСР. Погашення витрат на програму ленд-лізу.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Міністерство освіти і науки

Державний педагогічний університет ім. В.О. Сухомлинського

Інститут історії і права

Реферат на тему:

Роль ленд-лізу в ІІ Світовій війні

Виконала:

студентка 4 курсу ЗФН

«Історія.Географія», група В

Попова О.Л.

Викладач:

ст.викладач

Захарченко О.О.

Миколаїв 2008

Ленд-ліз (від англ. lend -- позичати і lease -- здавати в оренду) -- система передачі США у позику або в оренду озброєння, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства, різних товарів і послуг країнам -- союзникам по антигітлерівській коаліції в період Другої світової війни. 17 грудня 1940 року світ уперше почув слово « ленд-ліз ». Цього дня президент США Франклін Рузвельт виступив зі знаменитою промовою про «садовий шланг».

Народження «шлангової» ідеї

6 листопада 1940 року, всупереч усім соціологічним прогнозам, «старий Френк», як називали Франкліна Рузвельта близькі друзі, здобув перемогу, ставши першим в історії США президентом, обраним на третій термін. І чи не наступного дня відверто заявив про свою повну підтримку Англії в боротьбі проти Гітлера: «Ми надамо англійцям усе необхідне для ведення війни в оренду чи в борг». Так народилася ідея «садового шланга».

Та ідею потрібно втілити в життя. І насамперед надати їй легітимності -- адже в США діяв закон про нейтралітет, а він, по суті, відтинав Англію від прямої підтримки з боку Америки. У той час господарі Нового Світу добре уявляли, в якому катастрофічному становищі перебували англійці, яким уже ні на що було вести війну, -- бракувало озброєнь, а валютні резерви були вичерпані.

Дозволити ж Німеччині посісти домінуюче становище в Євро-Азіатському регіоні було для лідерів США взагалі неприпустимим. І вони знаходять дуже дотепне розв'язання проблеми.

Відпочивши після виборчого нервування і метушні, Рузвельт 16 грудня 1940 року повертається до Вашингтона. Наступного дня скликає прес-конференцію і відразу заявляє: «В умах переважної більшості американців немає жодних сумнівів з приводу того, що найкращою безпосередньою обороною Сполучених Штатів є успіхи Британії у справі її самооборони».

І далі все це подав так: «Якщо горить будинок сусіда, а в тебе є садовий шланг, позич його сусідові, поки не спалахнув твій дім. Коли пожежу загасять, сусід поверне тобі шланг, а якщо він виявиться пошкодженим, то заплатить за нього, призбиравши грошей...»

Це був яскравий приклад суто американського піару -- «оборонна» ідея подана публіці коротко, образно і, головне, переконливо. 8 березня 1941 року Сенат 60 голосами проти 31 схвалив закон про ленд-ліз. Після палких дебатів 11 березня 1941 року його вже було схвалено Конгресом.

Він надавав президентові повноваження продавати, обмінювати, давати в оренду, позичати або постачати в інший спосіб військові матеріали, військову інформацію урядові будь-якої країни, якщо її «оборона проти агресії життєво важлива для оборони Сполучених Штатів». Через три дні Ф.Рузвельт підписав закон і виступив із цього приводу з промовою. «Усі країни, які борються з нацизмом чи розпочнуть боротьбу з ним, отримають від США все необхідне, щоб ця боротьба успішно завершилася», -- заявив він.

Адміністрація внесла законопроект у Конгрес ще в січні. Надання допомоги Великій Британії, Греції та Китаю особливих заперечень не викликало. Заминка виникла, коли на зустрічі з президентом хтось із республіканців запитав: «А чи може дія закону поширитися і на Радянський Союз?» -- «Чому ні?» -- знизав плечима Ф.Рузвельт.

Опозиція влаштувала скандал. Деякі радники рекомендували президенту додати до законопроекту список держав, допомога яким могла бути надана тільки з дозволу Конгресу, але Ф.Рузвельт наполіг на своєму, не бажаючи надалі витрачати час на дискусії.

За даними низки істориків, у сейфі в нього вже лежав здобутий розвідкою план «Барбаросса», і, на відміну від Йосипа Сталіна, він вірив, що все станеться саме так, як там написано.

Необхідно, проте, зазначити, що, звісно ж, рузвельтівський «садовий шланг» у результаті допоміг загасити полум'я війни. Та на межі 1940--1941 років він, швидше за все, зіграв роль шланга бензоколонки, підливши пального у вогнище великої битви.

Гітлер чудово розумів, що прийняття закону про ленд-ліз означає фактичне оголошення американцями війни Німеччині. Його, фюрера Третього рейху, хочуть спровокувати на оголошення війни Сполученим Штатам.

«Та я не зроблю цього, -- заявив він у розмові з начальником головного штабу сухопутних сил вермахту генералом Францем Гальдером. -- Поки що не зроблю. Замість цього я виб'ю з гри Сталіна, на якого так покладаються Черчілль і Рузвельт, гадаючи, що він тягатиме для них каштани з вогню».

І це були не порожні слова: 18 грудня 1940 року фюрер уже затвердив директиву № 21 «План «Барбаросса». У посланні до свого давнього друга, ватажка італійських фашистів Беніто Муссоліні, датованому, наголосимо, 21 червня 1941 року, він писав, що сподівання Англії на перемогу у війні «грунтуються виключно на двох чинниках: Америка та Росія. Усунути Америку в нас немає можливості. Та вибити з гри Росію -- це в наших силах. За цих умов я зважився, як уже згадав, покласти край лицемірній грі Кремля...»

Саме грізний вал американсько-англійської моці, який наростав з Атлантики, був одним із тих вирішальних чинників, який змусив Гітлера у «великій політичній грі» зі Сталіним піти ва-банк -- ударити по Радянському Союзу.

Звісно ж, це було, в буквальному значенні слова, самовбивче рішення. Та Гітлер уже не мав вибору. Трагічним прорахунком Сталіна було те, що він, «великий вождь і вчитель радянського народу», своєчасно не усвідомив тоді становища свого нацистського «друга» і аж до кінця дня 22 червня 1941 року не міг тверезо оцінити ситуацію, в якій опинився сам-один перед раптовим початком війни, якої ніколи не планував. Це коштувало країні та народові великих людських і матеріальних втрат...

Як із рогу достатку

Удосвіта 22 червня 1941 року, відповідно до «Плану «Барбаросса», вермахт розпочав бліцкриг проти Радянського Союзу. Вже на другий день війни, 23 червня, Рузвельт офіційно обіцяв СРСР допомогти всім необхідним. 15 серпня Черчілль і

Рузвельт запевнили Сталіна, що забезпечать воюючу Росію «максимальною кількістю необхідних матеріалів». Проте для включення у сферу дії закону про ленд-ліз Радянського Союзу американському президентові довелося піти на хитрість. Не чекаючи схвалення Конгресом «програми перемоги», котра передбачала збільшення військового виробництва як мінімум удвічі, і відклавши на майбутнє рішення іншого завдання -- кардинальні зміни громадської думки відносно нового союзника -- Рузвельт приватно домовився з Черчіллем, щоб на перших порах американська допомога СРСР ішла через Велику Британію -- під прикриттям уже здійснюваного ленд-лізу .

Трагічної осені 1941-го німці захопили Україну, Білорусь, Молдову, Прибалтику, ряд областей Росії. Ворог на близьких підступах до Москви. Щоб якось закрити фронт, під гусениці німецьких танків кидають ненавчених і погано озброєних народних ополченців...

У такій обстановці 22 вересня -- 1 жовтня в Москві відбулася нарада представників СРСР на чолі з наркомом закордонних справ В'ячеславом Молотовим, Сполучених Штатів -- глава делегації радник президента Аверелл Гарріман -- і Великобританії, яку представляв лорд Вільям Бівербрук, з участю голови Раднаркому СРСР Йосипа Сталіна. 1 жовтня радянський нарком закордонних справ Молотов і член кабінету Черчілля лорд Бівербрук підписали перший (Московський) протокол, який передбачав виділення Москві військової допомоги до кінця червня 1942 року.

Домовилися, щоб уже в листопаді розпочати поставляти Радянському Союзу щомісяця по 400 літаків, 500 танків, зенітні та протитанкові гармати, боєприпаси, алюміній, інші стратегічні матеріали. Так, за дев'ять місяців до офіційного підписання угоди США -- СРСР про поставки по ленд-лізу рузвельтівський «садовий шланг» уже працював на перемогу над спільним ворогом.

28 жовтня 1941 року Ф.Рузвельт видав директиву про поширення закону про ленд-ліз на СРСР та відправив Сталіну записку, в якій повідомляв, що США нададуть СРСР необхідні матеріали у безвідсотковий кредит на суму $1 млрд. з оплатою протягом 10 років, починаючи з шостого року після закінчення війни.

Американці не дуже поспішали: до кінця 1941 року в СРСР було поставлено всього 0,5% обіцяного обсягу військової техніки й озброєнь. І лише після Перл-Харбора 11 червя 1942 року було підписано угоду з Радянським Союзом і вантажі по ленд-лізу почали надходити до СРСР із завидною регулярністю. У 1941 -- 1945 роках цей термін означав для нас поставки техніки, продовольства й озброєнь зі США, Великої Британії і Канади.

За роки війни США постачили по ленд-лізу державам -- членам антигітлерівської коаліції стратегічних матеріалів на 46 мільярдів доларів (13 відсотків усіх військових витрат країни). Причому зазначимо: тих, «дорогих» доларів, коли пара шкіряних армійських черевиків коштувала трохи більше одного долара, а новий джип «вілліс» можна було купити всього за півтисячі.

Левова частка поставок (30,3 мільярда доларів) дісталася Англії. Радянський Союз отримав їх на 9,8 мільярда, Франція -- на 1,4 мільярда,...