Розвиток освіти за часів Радянської України

Основні особливості історії Радянської України у сфері культурного життя. Сутність хронологічної послідовності розвитку освіти. Значення освіти у суспільно-політичному житті країни. Становище загальноосвітньої школи, розвиток середньої і вищої освіти.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Вступ

Будівництво нової, соціалістичної культури було невідємною складовою частиною величезної творчої роботи, початок якої було покладено Жовтнем. Культурна революція повинна була забезпечити докорінну перебудову всього духовного життя народу , ліквідацію культурної відсталості і формування нової соціалістичної культури. Народна освіта, література, мистецтво, наука стали надбанням трудящих.

Українська радянська культура формувалася на непорушних принципах пролетарського інтернаціоналізму, в боротьбі з українським буржуазним націоналізмом і великодержавним шовінізмом. Вона грунтувалася на ленінській ідеології дружби і братства народів.

З перших днів існування молодої робітничо-селянської держави розгорнулася робота з розбудови системи народної освіти.

Тема роботи: Розвиток освіти в Україні за часів Радянської України.

Об'єкт роботи: Історія Радянської України у сфері культурного життя.

Завдання: Встановити хронологічну послідовність розвитку освіти, визначити її роль у суспільно-політичному житті країни.

освіта суспільний політичний загальноосвітній



Боротьба з неписьменністю та формування народної освіти в Україні 20 - 40-х рр.. ХХ ст.

Ліквідація неписьменності , побудова якісної народної освіти, формування нового типу загальноосвітньої та вищої школи була першочерговим загальнополітичним та загальнодержавним завданням, щойно сформованої радянської влади на території України, культурної революції, передумовою ідейного виховання мас.

Боротьба за ліквідацію неписьменності

У травні 1921 р. РНК УСРР ухвалив постанову про боротьбу з неписьменністю. Все неграмотне населення у віці від 8 до 50 років повинно було вчитися. До його навчання залучалося грамотне населення в порядку трудової повинності з оплатою праці. Загальне керівництво цією роботою покладалося на Головполітосвіту Наркомпросу УРСР, у складі якого була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія з боротьби з неписьменністю (1921 р.).

У цій роботі активну участь брала широка громадськість - профспілки, комсомол, комітети незаможних селян, вчителі, культурно-освітні працівники. Передбачалося ліквідацію неписьменності здійснити за рахунок держави, бо розруха в народному господарстві перешкодила цьому.Тільки спільними зусиллями партійних органів, профспілок, комітетів незаможних селян, всіх трудящих вдалося провести цю роботу. Селяни самі прагнули до навчання і збирали гроші, продукти, за які наймали вчителів. У 1921 р. в республіці було навчено грамоті близько 300 тис. чоловік.

На Україну за прикладом РРФСР в 1923 р. для допомоги органам народної освіти у ліквідації неписьменності було створено добро вільне товариство ім. В. І. Леніна «Геть неписьменність». Очолив його Г. І. Петровський. Товариство швидко завоювало авторитет, кількість його членів неухильно збільшувалася. Вже в 1924 р. в ньому налічувалося більше 300 тис. чоловік. На кошти товариства містилося понад 2,5 тис. пунктів лікнепу, в яких навчалося близько 100 тис. осіб, купувалася навчальна і методична література. Велику допомогу в ліквідації неписьменності надавала Україні Російська Федерація.

З метою залучення до навчання неписьменних Радянська держава не тільки забезпечувала їм безкоштовне навчання, а й надавала пільги. Трудящі звільнялися на дві години від роботи із збереженням заробітної плати. Селянам при обов'язковому страхуванні майна надавалася знижка. Одночасно з проведенням організаційних заходів по ліквідації неписьменності довелося долати перешкоди і опір класово-ворожих елементів, особливо духовенства.

Навчання в школах лікнепу тісно погоджувалося із черговими завданнями господарського і державного будівництва, політичним життям країни. Це мало величезне значення для залучення неписьменних до свідомої участі у суспільному житті.

Велика організаційна та агітаційно-масова робота в умовах поліпшення економічного положення країни забезпечила зростання кількості шкіл та пунктів лікнепу. До 1924 р. в республіці їх працювало понад 9,2 тис., а рік потому - понад 13 тис. У них навчалося близько 540 тис. осіб, у тому числі понад 200 тис. жінок. Відкривалися і школи для малограмотних; в 1924 р. їх уже налічувалося близько тисячі. Малограмотних залучали також до участі в різноманітних гуртках при культурно-освітніх установах, де вони розширювали свої знання. До роботи по лікнепу було залучено 310 тис. культармійців - вчителів, комсомольців, старшокласників і просто грамотних громадян. Для надання їм методичної допомоги було створено 124 культармійских університетів, в результаті чого кількість залучених до навчання неписьменних збільшилася з 275 тис. у 1927/28 р. до 1534 тис. у 1929/30 р. Знаменним в роботі по лікнепу стало те, що на навчання в масовому масштабі пішли жінки.

У 1931/32 р. навчанням було охоплено вже понад 4 млн. чоловік неписьменних і малограмотних, які навчилися читати і писати, отримували знання з основ суспільствознавства, індустрії або сільськогосподарського виробництва.

До кінця першої п'ятирічки на Україні в основному було покінчено з неписьменністю, що було величезною перемогою, здобутої великими зусиллями партійних, радянських органів, всього народу.

Розвиток загальноосвітньої школи

Проведена в перші роки Радянської влади робота з розбудови системи освіти давала відчутні результати. Але на початку 1921 р. поза школи ще залишалося понад 2 млн. дітей, з них 1,5 млн. безпритульних сиріт і напівсиріт. Не вистачало вчителів. Багато працівників народної освіти не мали чіткого уявлення про організацію і спрямованість радянської школи, навчально-виховного процесу, про сутність політехнічного навчання.

Відповідно до ленінських програмних установок на Україну вводилася і розвивалася нова система народної освіти. Партія розглядала народну освіту як найважливішу партійну справа. У 1921 р. до органів Наркомпросу було направлено велику кількість комуністів, передових робітників, членів комнезамів. Комуністи у відділах народної освіти становили від 4 до 20%. У школи поверталися вчителя, які раніше працювали не за фахом.

У республіці було створено мережу курсів та навчальних закладів з підготовки педагогічних кадрів, що сприяло швидкому збільшенню кількості вчителів та поліпшенню їх соціального складу. У 1925/26 р. в школах України працювало понад 55 тис. педагогів, більше половини яких становили вихідці з робітників і селян. Серед них було близько 2 тис. комуністів і більше 1, 5 тис. комсомольців.

З поліпшенням економічного положення в країні збільшувалися асигнування на освіту. За 1925/26 р. вони зросли в сім разів. Це дозволило відновити роботу в тимчасово закритих школах, збільшити випуск устаткування і підручників для них, поліпшити матеріальне становище вчителів, збільшити прийом дітей до школи. Якщо до початку 1923 р. у республіці функціонувало 17,1 тис. шкіл, у яких навчалося 1,4 млн. учнів, то до 1925 р. - відповідно вже більше 17,6 тис. та понад 2,1 млн. Однак ще близько 40% дітей шкільного віку залишалися не охопленими навчанням.

У процесі формування радянської школи вчителі набували все більший досвід, опановувалися новими методами навчання і виховання дітей. З метою розробки наукових основ радянської системи навчання в Києві в 1922 р. був створений Український інститут педагогіки. В цілому в період відновлення народного господарства на Україні в справі народної освіти були досягнуті значні успіхи. Про це переконливо свідчить факт, що грамотність серед населення піднялася з 24 до 52,6%. Це дозволило уряду Радянської України розпочати з 1924 р. підготовку до введення обов'язкового початкового навчання дітей у віці 8-10 років.

У 1928/29 навчальному році вже навчався 71% дітей шкільного віку.

Успішне виконання п'ятирічного плану, прискорення темпів реконструкції народного господарства настійно вимагали негайного підвищення культурного рівня трудящих, їх спеціальної та технічної підготовки.

За 1926 - 1932 рр.. в республіці кількість педагогічних інститутів зросла з 12 до 46, а технікумів - з 59 до 84, що дало відповідне зростання і навчання в них: з 14,8 до 47,9 тис. чоловік. У ряді округів при педтехнікумах організовувалися курси підготовки кадрів: для початкових класів. Створювалася система заочного навчання. Заробітна плата вчителям початкової школи була підвищена на 50%, старших класів - на 80%.

У 1932/33 навчальному році на Україні працювало 126 тис. учителів, у тому числі 4625 комуністів. У школах налічувалося майже 31 тис. комсомольців і 2 млн. піонерів. Комсомольські осередки або групи, піонерські організації були тепер у кожній школі. У цей час у республіці вже працювало більше 21 тис. загальноосвітніх шкіл з кількістю учнів близько 4,5 млн. Навчанням охоплювалося 98% дітей шкільного віку, 95% дітей, що отримали початкову освіту, продовжували навчання в старших класах.

З кожним роком все виразніше ставали плідні результати перебудови роботи школи. Більше 50% школярів, що закінчують чотири класи, продовжували навчання в 5 - 7 класах. Все більш чітко нормована нова радянська система освіти. Вона будувалася на органічному поєднанні єднос...