Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії

Соціальні та національні проблеми імперії Габсбургів. Передумови та завдання революції. Буржуазна революція 1848 р. і реформи в Австрійській імперії. Революція в Галичині. Українці в імперському парламенті. Поразка революції і Жовтневе повстання у Відні.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Причини та передумови революції в Австрійській імперії

І.1 Соціальні та національні проблеми імперії Габсбургів

І.2 Передумови та завдання революції

Розділ ІІ. Значення та події «Весни народів» в Австрійської імперії

ІІ.1 Буржуазна революція 1848 р. -- «Весна народів» -- і реформи в Австрійській імперії

ІІ.2 Революція 1848р. в Галичині. Українці в імперському парламенті

Розділ ІІІ. Поразка революції і Жовтневе повстання у Відні

ІІІ.1 Жовтневе повстання у Відні та Октройована конституція

ІІІ.2 Результати та історичне значення революцій 1848-1849 p.p.

ІІІ.3 Поразка революційного руху та формування неоабсолютизму

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність даного дослідження полягає у висвітленні причин, передумов, та наслідків революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії у світлі цивілізаційного підходу сучасної історичної науки.

Об'єктом дослідження виступає багатонаціональна Австрійська імперія у контексті еволюції внутрішньополітичних процесів під час «Весни народів» 1848-1849 рр.

Предметом курсової роботи є особливості і закономірності розвитку революційних процесів 1848-1849 рр. в Австрійській імперії.

Хронологічні рамки нашого дослідження охоплюють період з 1848-1849 рр. Нижня межа - 1848 р., початок революції в Австрійській імперії, верхня межа - 1849 р. - придушення революції та встановлення не абсолютизму.

Територіальні межі - територія Австрійської імперії станом на середину ХІХ ст.

Мета даної роботи - об'єктивне висвітлення проблеми революційних подій в Австрійській імперії, загострення національного питання, процеси формування конституційної монархії. Особливу увагу в роботі приділено тим питанням, які ще не досить повно висвітлені в історіографії.

Для реалізації мети нам потрібно вирішити наступні завдання:

Ш Проаналізувати наявні джерела для розкриття подій революції у Австрійській імперії;

Ш Дослідити ступінь наукової розробки теми в історіографії;

Ш Висвітлити причини та передумови революції в Австрійській імперії;

Ш З'ясувати еволюцію пробудження національного руху в Австрійській імперії;

Ш Висвітлити проблему лібералізму під час революції;

Ш Проаналізувати проблему не абсолютизму як форму поразки революції.

При дослідженні даної теми опрацювала певну кількість матеріалів для всебічного висвітлення поставлених питань.

Під час роботи над темою я підходила до розв'язання завдань конкретно історично, керуючись принципами об'єктивізму та історизму. В процесі дослідження теми використовувались методи порівняльного аналізу, узагальнення та синтезу матеріалів і проблемно-хронологічний підхід у викладі матеріалу.

Огляд джерел та літератури. Основною джерельною базою мого дослідження є законодавчі акти, постанови, проекти, декрети, відозви та листівки, декларації, меморандуми доби « Весни народів» 1848-1849 рр. в Австрійській імперії. Вони опубліковані в хрестоматіях з Нової історії, та Історії південних та західних слов'ян, під редакцією радянських істориків А.А. Губера і А.В. Єфімова [1], та В.Г. Карасьова [2]. Революційні події в Австрійській імперії 1848-1849 рр. в українській історіографії вивчали І. Брик [15], І.П. Крип'якевич [16], а на даний час цією тематикою займається Л. Зашкільняк [18]. Серед радянської історіографії слід виділити праці таких вчених Ф.А. Потьомкіна і А.І. Молотова [25], Е. Прістера [24], І.І. Лещеловська і В.І. Фрейдзон [19], Т.М. Ісламов і А.С. Мильніков [22], І.І. Удальцов [27]. У сучасній російській історіографії даною проблематикою займаються Є. Нідерхаузер [21] та І. Орлик [23]. Серед світової історіографії слід виділити праці англійського дослідника А.ДЖ.П. Тейлора [26], австрійського вченого Е. Цьольнера [28], чеського історика Ф. Дворніка [17].

Таким чином, даній проблемі присвячена належна увага, та вона ще недостатньо вивчена в історичній науці.

Практичне значення. Матеріали роботи можуть бути використані в розробці нових курсів з історії Австрії, історії слов'янських народів, та історії України. Матеріали роботи будуть важливим та суттєвим доповненням при підготовці лекційних курсів, навчально-методичних посібників і рекомендацій у системі освіти.

Структура курсової роботи побудована за хронологічним принципом. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Розділ І. Причини та передумови революції в Австрійській імперії

І.1 Соціальні та національні проблеми імперії Габсбургів

Австрійська, або Габсбурзька, імперія була багатонаціональною, "клаптиковою" державою з територією понад 500 тис. кв. км (друга після Російської імперії в Європі). З більш як 37 млн. її населення слов'яни становили 18 млн., австрійські німці - 7 млн., мадяри (угорці) - 5 млн., решта - румуни та італійці. У своєму розвитку вона значно відставала від передових європейських країн. Існували кріпосне право (особливо в Угорщині та в більшості слов'янських областей), свавілля землевласників. В імперії налічувалося 240 видів податків і повинностей. Характерним для. країни була нерівномірність економічного розвитку окремих її частин: центральні провінції мали досить розвинену промисловість (наприклад, Чеські землі), а східні (Східна Галичина, Закарпаття) - залишалися їхніми аграрно-сировинними придатками.

За формою правління Австрійська держава була абсолютною монархією з необмеженою владою імператора, який водночас був і королем Угорщини. Протягом майже 40 років за імператора Франца І та Фердинанда І імперією управляв всесильний міністр, князь Меттерніх (з 1809 р. він був міністром закордонних справ і фактично керівником уряду, в 1821-1848 pp. - канцлером), виразник консервативних поглядів.

Усю країну було обплутано поліцейським стеженням, придушувалася будь-яка вільна думка. Меттерніх створив систему, в якій влада Габсбургів трималася завдяки розпалюванню національної ворожнечі між народами імперії. Сам імператор Франц так характеризував її: "Мої народи чужі один одному: тим краще.

Вони не хворіють одночасно на ті самі хвороби... Я ставлю угорців в Італію, італійців в Угорщину, кожен стереже свого сусіда. Вони не розуміють і ненавидять один одного. З їхньої неприхильності народжується порядок, з їхньої ворожнечі - загальний мир".

І.2 Передумови та завдання революції

Зі смерті Франца розпочалося передреволюційне міжцарів'я, дивний період очікування, який неминуче мав закінчитися „потопом”. Новий імператор Фердинанд був недорікуватим епілептичним рахітиком, й виявив характер чи не в єдиному своєму змістовному вислові: „Я імператор і хочу локшини”. Меттерніх розумів потворність імперії без імператора, але підтримував небажання Франца змінити свого наступника. Передусім, не було гідної альтернативи: Франц Карл, молодший брат, хоча й не був душевно хворим, але так само не мав якостей правителя; до того ж Меттерніх підкреслював, що зміна спадкоємця захитає принципи спадкової монархії. Справжні ж мотиви Меттерніха були практичнішими, суто дипломатичного штибу: із неспроможним керувати імператором Меттерніх міг стати справжнім правителем Габсбурзької монархії й врешті реалізувати свою програму консервативних реформ. Але йому бракувало самовпевненості Рішельє або Бісмарка, тож, навіть тепер, сподіваючись убезпечити себе, мусив ховатися за спиною ерцгерцога Лева, найвпливовішого з братів Франца. Здібними членами Габсбурзької родини були ерцгерцог Карл, талановитий військовий організатор, і ерцгерцог Йоганн, переконаний ліберал; але обидва вони виступали за реформи й критикували Меттерніха, тому залишалися осторонь влади [26, с. 47].

Дипломатія Меттерніха виявилась неспроможною в конструктиві. Нічого не змінилося, чи, радше, все змінилося на гірше. Повноваження імперської влади отримала статус конференція Лева, Меттерніха Коловрата, яка визначала справи, що їх мали розглядати міністри. Вона знову виконувала роботу міністрів, як це робив і Франц, але із ще більшою тяганиною. Коловрат і Меттерніх ненавиділи один одного, а Лев ненавидів будь-яку активність. Таким чином, більшість завжди була проти будь-яких рішень і повністю їх гальмувала, почуттями. Богемський сейм, що складався виключно з великих землевласників, грався в чеський патріотизм. У 1840 р., він проголосив своє право „ вивчати ” і відхиляти пропозиції, що до нього надходили; в 1846 р., вимагав відновлення прав, що існували до битви біля Білої Гори та „ Виправленого Статуту ” 1627 р. Тобто, нащадки чужинців, що потрапили до Богемії з волі Габсбургів, тепер вимагали для себе права тих чехів, місце яких вони посіли, так само, як англіканські власники ірландських земель у XVIII ст. виступили захисниками ірландської незалежності. Ці богемські аристократи абсолютно не розумілися на чеському націоналізмі. Заздрячи привілеям своїх угорських родичів, вони сподівалися, що завдяки дешевим історичним претензіям позб...