Падіння Римської республіки

Становлення, розвиток та падіння Римської республіки. Зовнішні відносини римлян. Боротьба Риму і Карфагену за панування у Західному Середземномор’ї. Перший тріумвірат, диктатура Цезаря. Громадянська війна, Другий Тріумвірат і встановлення Принципату.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Зміст

Вступ

Розділ І. Римська республіка у V - І ст. до н .е. Визрівання кризових явищ

1.1 Становлення Римської республіки

1.2 Римська республіка у V - IV ст. до н.е. Зовнішні відносини римлян

1.3 Боротьба Риму і Карфагену за панування у Західному Середземномор'ї

1.4 Розвиток Римської держави у ІІ ст. до н. е

Розділ ІІ. Падіння республіки у Римі

2.1 Перший тріумвірат. Диктатура Цезаря

2.2 Громадянська війна, Другий Тріумвірат і встановлення Принципату

2.3 Епоха Августа

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

З недавніх пір актуальною темою є причини гибелі Римської республіки і утворення Римської імперії. Недавно по телебаченню демонстрували 23 серійний телесеріал «Рим» в якому показали події громадянської війни між Гаєм Юлієм Цезарем і Гнейом Помпейом та Гаєм Октавіаном і Марком Антонієм. Тому і я не лишився байдужим і вибрав дану тему, а також що найвідоміші правителі Римської держави Юлій Цезар і Октавіан Август безпосередні учасники цих подій. Але криза республіки почала назрівати від самого початку утворення республіки

З кінця VI ст. до н. є. і до І ст. до н. є. в історії Риму тривав період республіки. Усі важливі проблеми вирішувалися на Народних зборах голосуванням. На зборах громадян обирали на магістратські посади. Державу очолювали два консули, обрані на річний термін. Консули командували арміями і піклувалися про добробут громадян. Інші магістрати стежили за порядком у Римі, опікувалися фінансами, судом тощо. Як і раніше, функціонувала рада старійшин - сенат. Він керував зборами, перед ним звітувалися магістрати. Провідне місце в управлінні належало патриціям, з яких складався сенат.

Політична історія Риму V - IV ст. до н. є. характеризується зміцненням республіканського ладу і боротьбою плебеїв за його демократизації, зміцненням зовнішнього становище республіки.

Перша Пунічна війна (264 - 241 до н. є.) спалахнула через Сіцілію. Розпочали її римляни. Їм вдалося захопити деякі карфагенські міста. Але остаточну перемогу здобути було важко. Могутній карфагенський флот прикривав з моря свої міста і нищив італійські поселення на узбережжі. Проте морську перевагу Карфагену Рим швидко здолав. Римляни не лише збудували власний військовий флот, а й винайшли нову тактику морського бою. Свої кораблі вони спорядили містками з гаками. Підійшовши впритул до ворожого корабля, вони брали його на абордаж. Для пунів це було цілковитою несподіванкою. Карфаген здався, було укладено мир. Карфаген віддав Римові Сіцілію та деякі інші острови, і повернув полонених та сплатив контрибуцію. Так Рим здобув перші заморські володіння. Внаслідок двох наступних пунічних війн Рим став нейтральною державою Середземноморя.

У політичному житті Риму на 60 р. до н.е. найяскравіше виділялися три постаті: Гай Юлій Цезар, Гней Помпей і Марк Ліциній Красс. Незважаючи на свій вплив ніхто з них не міг протистояти сенату. Юлій Цезар хоча і належав до патриціанського роду, вів боротьбу проти сенатської аристократії. За це він накликав на себе ненависть багатьох видних політиків з табору оптиматів як то Марка Порция Катона, Марка Кальпурнія Бібула та ін.

У ході громадянської війни Цезар одержав ряд вирішальних перемог: над Помпєєм (Фарсал, 48 р. до н. е.), над армією прихильників Помпея в Африці (Тапс, 46 р. до н.е.) і Іспанії (Мунда, 45 р. до н. е.). У 45 р. до н. е. він став необмеженим володарем римської держави. Йому були декретовані сенатом надзвичайні почесті і повноваження - довічна диктатура, трибунська влада, титули "імператор", "батько вітчизни" і тому подібне Монархічні устремління Цезаря викликали неспокій прихильників республіки, і в результаті змови він був убитий (15 березня 44 р. до н.е.).

Рим, отриманий в правління Августом після багатьох літ громадянських воєн був далекий від колишньої величі часів ранньої республіки. Сама республіканська форма правління цілком себе дискредитувала. Поняття "республіка" було зв'язано у свідомості кожного римлянина з безперервними війнами, руйнівними і кривавими.

Для того, щоб не повторити сумної долі Цезаря Август активно почав зміцнювати свою владу. При цьому він використовував політику патерналізму, введену знаменитим попередником - "Усіх, хто бунтував занадто часто чи віроломно, він карав тільки тим, що продавав їх у рабство з умовою, щоб рабську службу вони несли вдалечині від батьківщини і звільнення не одержували раніше, ніж через 30 років".

Мет роботиа: розкрити причини падіння Римської республіки та з'ясувати наслідки.

Завдання: дослідити причини падіння республіки і встановлення принципату.

Об'єкт дослідження - Рим у часи республіки, причини та наслідки падіння республіки, огляд джерел і літератури.

Курсова робота складається зі вступу, 1 розділу Римська республіка V - І ст. до н.е. Визрівання кризових явищ, 2 розділу Падіння республіки у Римі, висновків, списку використаної джерел і літератури.

Розділ І. Римська республіка у V - І ст. до н. е. Визрівання кризових явищ

1.1 Становлення Римської республіки

Респумбліка - історична епоха Стародавнього Риму, що відрізнялася аристократично-олігархічною формою правління, в якій вища влада головним чином зосереджувалася у сенаті та в руках консулів. Іноді умовно підрозділяється на Ранню і Пізню. Латинський вираз res publica означає загальна справа.

З кінця VI ст. до н. є. і до І ст. до н. є. в історії Риму тривав період республіки. Усі важливі проблеми вирішувалися на Народних зборах голосуванням: приймалися нові закони та скасовувалися старі, оголошувалися війни та укладався мир, розглядалися позови та скарги в суд тощо. На зборах громадян обирали на магістратські посади. Державу очолювали два консули, обрані на річний термін. Консули командували арміями і піклувалися про добробут громадян. Інші магістрати стежили за порядком у Римі, опікувалися фінансами, судом тощо. Як і раніше, функціонувала рада старійшин - сенат. Він керував зборами, перед ним звітувалися магістрати. Провідне місце в управлінні належало патриціям, з яких складався сенат [14, с. 46].

Політична історія Риму V - IV ст. до н. є. характеризується зміцненням республіканського ладу і боротьбою плебеїв за його демократизацію. Республіканський спосіб правління встановився в Римі після вигнання царя Тарквінія Гордого (510/509 р. до н. е.). Прерогативи царської влади були розділені між двома посадовими особами, що обиралися щорічно, які спочатку називалися преторами, а потім консулами.

Внутрішня історія ранньої Римської республіки була історією боротьби перш за все між патріціями і плебеями. У Римі за часів царів існував фонд неподілених земель, так зване ager publicus - "суспільне поле". Він збільшувався за рахунок завойованих територій. Патриції, будучи, як правило, військовими вождями, прагнули за рахунок суспільного поля примножити свої особисті володіння. Плебеї ж були позбавлені доступу до цих земель і політично безправні. Тому їх боротьба за землю перепліталася з вимогами політичних прав.

В результаті тривалої боротьби плебеї добилися ряду великих успіхів: установи посади народного трибуна (494 р. до н. е.) для захисту інтересів плебеїв, допуску до консулата (367 р. до н.е.), відміни боргової кабали (326 р. до н.е.) і ін.

Після поглинання Римом кількох приміських громад і завоювання - ще в царську епоху - міст Габій і Фідене, римська територія (ager Romanus) обіймала собою близько 870 кв. км. На півдні римляни спиралися на одноплемінну ним і союзну федерацію латинських міст; на півночі мали проти себе могутні етруські міста під владою царів, що складали слабку федерацію; на сході ворогували із спорідненими гірськими племенами сабінян, вольськів і еквів, що робили набіги на родючу римську «Кампанью».

У дрібних сутичках з сусідами пройшла для Риму перша половина епохи в 240 років, передуюча повному завоюванню Італії Римом. На межі двох її половин стоїть завоювання римлянами міста Вейїв (396 до р. до р. е.). На початку ІV ст.

Рим піддався короткочасному, але спустошливому нашестю галлів (390 р. до н. е.) і спаленням Рима, але місто скоро відродилося, і протягом трохи більш як століття змогло підпорядкувати собі всю Італію в тодішньому сенсі, тобто за винятком долини По і приальпійських областей, що вважалися Галією.

З часом боротьба плебеїв привела до позитивних наслідків. Патриції були змушені піти на поступки і погодилися з тим, аби плебеї щороку обирали своїх представників - народних трибунів, обов'язком яких був би захист інтересів плебеїв у боротьбі проти сваволі патриціанських магістратів. Особа народного трибуна була недоторканною. Якщо трибун не погоджувався з рішенням сенату, то накладав заборону - вето на це рішення, і його не приймали.

До середини V ст. плебеї добилися прийняття писаних законів, що їх викарбували на 12 мідних дошках та виставили на головній площі Рима - Форумі. Ці закони увійшли в історію як Закони дванадцяти таблиць. Вони стали основним джерелом римського права, встановлювали обов'язковість обговорення в суді, передбачали обов'язкове виконання рішень, ухвалених судовою владою[19, с. 26].

Якщо раніше патриції чинили все на власний розсуд то тепер вони змушені були підкорятися законам. Згодом плебеї добилися права на землю, було ска...