Остарбайтери - "східні робітники"

Остарбайтери — особи, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з Рейхскомісаріату Україна, протягом Другої світової війни на примусові каторжні роботи. Спогади українців, вивезених гітлерівцями до Австрії і Німеччини.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

1. Остарбайтери

В українській діаспорі їх ще називають остівцями. Робітники зі сходу. Хто вони? Скільки їх? Яка сила штовхнула їх в годину воєнного лихоліття покинути рідну землю, щоб десь у далеких Геренсфельді чи Туліні гнути спину на ворога, що з мечем прийшов у Їхній край? Яка подальша доля цих людей? Ті, кому сьогодні за шістдесят, могли б багато розповісти про них. Ті ж, кому зараз всього за двадцять, знають про них у кращому випадку з скупих рядків історії.

З самого початку існував “генеральний план Ост”. Зміст даного документу став відомий історикам по неофіційним джерелам -- в основному, по тим відгукам, які надавались різними відомствами третього рейха, які приймали участь в складанні “генерального плану Ост”. Спочатку план відносився до Польщі. Але далі його основним об'єктом став Радянський Союз, в тому числі і Україна.

9 червня 1942 року рейсхфюрер СС на нараді вищих чинів СС повторив свою основну мету повної колонізації Східної Європи, причому конкретно перерахував, які області повинні бути колонізовані на протязі двадцяти років: Чехія, Моравія, Західна Прусія, Верхня Сілезія, Польща, східні території, Крим і Інгерманландія. 12 січня 1943 року в план додано: Литву, Латвію, Естонію, Білорусь, весь Крим і Таврію.

Про масштаби майбутнього злодійства можна судити по наступній вирізці із документу

«Генеральний план Ост передбачає, що після закінчення війни число переселенців для швидкої колонізації східних територій повинно складати… 4550 чоловік… Якщо прийняти до уваги благо прийнятне збільшення населення за рахунок підвищення народжуваності, а також у відомій кількості приплив переселенців із інших країн, населених германськими народами то можна розраховувати на 8 млн. чоловік німців для колонізації цих територій у приблизно 30 років. Однак цим не досягається запланована цифра в 10 млн. німців. На вказані 8 млн. німців припадає по плану 45 млн. місцевих жителів німецького походження, із яких 31 млн. повинні бути виселені з цих територій.»

Не потрібно дурити себе: дієслово “виселити” означало дещо інше “знищити”. Але цифра 31 млн. була далеко не останньою. Так в відомстві Розенберга уточнювали: “Кількість людей, які потрапляли згідно плану під виселення повинно бути насправді набагато більше. Тільки на цій території, будуть ліквідовані ще до виселення приблизно 5-6 млн. євреїв, можна погодитися зі згаданою в плані цифрою 45 млн. місцевих жителів німецького походження, план виходить із явно неправильного підрахунку чисельності населення. Звідси напрошується висновок, що кількість людей, які повинні залишитися на вказаних територіях, або бути виселені, значно вище чим вказано в плані. В відповідності з цим з'являється ще більше труднощів, Якщо враховувати, що на розглянутих територіях залишиться 14 млн. місцевих жителів, як передбачає план, то потрібно 46-51 млн. чоловік”.

Щодо України вона теж мала місце в плані, але про германізацію мова йшла дуже обмежено: тут скоріше мова йшла про масове винищення і виселення українського народу і перевезення сюди в ролі “воєнних колоністів” німців з Румунії, Болгарії і Югославії. На Україні Гітлер вирішив форсувати побудову “воєнних поселень.” Воєнні поселення стануть центрами германізації, для чого по-різному намагалися шукати українських дітей з блакитними очима, для того, щоб використати в ролі “генетичного” матеріалу. Навіть відомі західні історики другої світової війни одностайні в тому. Що у воєнних планах нацистського керівництва Україна займала особливе місце. Олександр Даллін, зокрема, пише з цього приводу: “З усіх сусідніх територій, що були захоплені Третім Рейхом, найважливішою була Україна. Це була найбільша радянська республіка, яку німці окупували повністю… Як джерело продуктів і постачальник робочої сили вона не мала собі рівних.”

В 1945 році в Німеччині і Австрії опинилось понад 2,3 млн. українців, поголовну більшість із них становили остарбайтери, в тому числі 157416 запоріжців.

Запорізький край не міг не привернути увагу Берліна. Це можна пояснити: по-перше, цей край до другої світової був відомий як аграрний. Основна маса населення була зайнята в с/г. Велика частина площі території краю була зайнята ріллею. А настільки ми знаємо край завжди славився своєю працелюбністю. По-друге німецьке командування робило висновок, ця земля здатна давати стабільні врожаї, тут цілком перспективними можуть стати і рослинництво, і тваринництво. Але господарем на цих землях з часом має стати німецький бауер. На Нюрнберзькому процесі фігурувала т. зв. «зелена папка» -- серія документів підготовлених Г. Гернінгом ще до війни. Він називав свою програму “Використання робочої сили за рахунок місцевого населення.” 7 листопада 1941 року Гернінг підписав указ “Про використання російської робочої сили”. Під терміном “російська” малось на увазі “радянська”. Так у майбутньому окрім росіян згідно з нацистською термінологією називали також українців, білорусів та жителів інших регіонів СРСР.

Райсхмаршал орієнтував окупаційні служби вдатись до максимальної експлуатації радянських людей. «Росіяни, -- писав Геринг, -- довели свою працездатність під час будівництва гігантської радянської промисловості. Сьогодні ця працездатність має послужити Рейху. Кількість робочої сили з Росії залежатиме від наших потреб. Робітників із інших країн, які мало виробляють і багато їдять, треба виселяти з імперії, заміняючи росіянами» (див. дод. №1)

Вже в перші місяці німецько-радянської війни на промислових підприємствах та полях Рейху стало гостро не вистачати робітників. Мобілізація у вермахт все більш тотальною.

Перші заклики до української молоді їхати на роботу в Німеччину прозвучали вже влітку 1941 року. У пресі, через спеціальні відозви-плакати, шляхом усного запрошення люди з відомства А. Розенберга на всі лади розмальовували «райське життя» іноземних робітників в Німеччині. Нацистка листівка-звернення була доведена до багатьох людей. Одна з тогочасних агіток писала: «Українці! Німеччина дає вам нагоду отримати корисну і добре оплачувану роботу. В січні 1942 року до Райху вирушатиме перший поїзд з українцями. Запрошуємо тих, хто має фах, а також тих, хто його не має, їхати до Німеччини. (див. дод. №3)

В газетах писались такого типу оголошення: «Ті, хто поїдуть до Німеччини, отримуватимуть: вистарчаюче харчування з додатковим приділом для тяжко працюючих, безплатне і хороше помешкання, гарний заробіток, частину якого ви зможете зложити в конто ощадності. За ці гроші після війни ви зможете купити на батьківщині землю і побудувати дім. За час вашого перебування в Німеччині ваші сім'ї отримуватимуть по 130 крб. щомісячно. Ви будете мати змогу побачити яка гарна Німеччина під час прогулянок в околиці.»

Але перші враження від німецької доброзичливості були швидко розвіяні, коли люди побачили в яку халепу вони потрапили.

Німецькі вербувальні служби явно не врахували, що звістки з Німеччини від перших «остарбайтерів» нейтралізують і навіть перекреслять німецьку агітацію. В інформації відділу пропаганди міністерства окупованих східних областей з тривогою повідомлялося: «З розповідей робітників, які повернулися через хворобу або іншу непридатність додому, населення дізнається неспростовної правди про погане поводження і недостатнє забезпечення.» В іншому повідомлення звертається увага на таку обставину: «Під час зворотного транспортування хворих робітників з Німеччини ешелони зупиняються поряд з ешелонами, що транспортують свіжу робочу сили. Це від самого початку негативно впливає на осіб, яких відправляють на роботу до Німеччини.» Із затриманих у червні цензурою листів «остарбайтерів» 95% містили негативні відгуки, і лише 5% -- позитивні. «Ці, листи будучи повідомленнями очевидців, являють собою дуже шкідливу пропаганду», -- наголошувалось у доповідній батальйону пропаганди «У» («Україна») про моральний стан населення. Настрій щодо «трудових відряджень» до Німеччини різко змінився. Якщо, скажімо, в селах спочатку за традицією проводжали від'їжджаючих з гармошкою п'яними піснями, то після перших же листів з рейху село зомліло від жаху.

З весни 1942 року для врятування програми забезпечення економіки робочою нацистський уряд бере курс на примус, Якщо у західноєвропейських країнах при вербуванні робочої сили укладались трудові контракти, що нерідко були чистою фікцією, то на Україні фашисти не вважали за потрібне вдаватися до якихось формальностей. І тут знову-таки проявились презирство і звірина ненависть «раси панів» до людей слов'янського походження. «Краще було б, аби тямуща українська жінка працювала біля домни в Німеччині, замість того, щоб здобувати освіту на Україні» -- ось один з характерних висловів Гітлера того часу.

Курс на хижацьку рабовласницьку експлуатацію «східних робітників» знайшов втілення у декреті Гітлера від 21 березня 1942 року. Було створено спеціальну установу -- «Імперське бюро з використання робочої сили» на чолі з Ф. Заукелем, кредом якого було: «Примусове залучення до трудової повинності в рейху є залізним законом.»

Передбачалася мобілізація обох статей віком від 16 до 60 років. Через десять днів після призначення Заукель телеграфував рейхскомісарам окупованих сусідніх областей: «Прошу вас форсувати вербування -- за котре ви відповідаєте разом з комісіями -- усіма доступними заходами, включаючи найсуворіше застосування методів примусової праці, щоб у найкоротший строк потроїти кількість завербованих.»У листі до міністра східних окупованих територій він підкреслював, що робочу силу слід максимально вилучити із східних областей, особливо з рейхскомісаріату «Україна». У телеграмі рейхскомісаріату України Еріху Коху від 31 березня 1942 року Заукель...