Матеріали до історії Волинських монастирів

Часопис "Волынскія Епархіальныя Вдомости" в контексті історико-краєзнавчого руху на Волині в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Відомості про авторів нарисів, присвячених дослідженню православної та унійної доби в історії монастирів Волині.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

1. Часопис «Волынскія Епархіальныя В?домости» в контексті історико-краєзнавчого руху на Волині в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття

Історичне краєзнавство Волині ХІХ - початку ХХ ст. розвивалося в загальному контексті розвитку історичної науки в Україні. Друга половина XIX століття в історії української культури позначена піднесенням інтересу до історичних досліджень. Навколо потужних навчальних центрів виникають та активно функціонують природознавчі, філологічні та історичні товариства, метою яких було дослідження минулого рідного краю. Історико-краєзнавчі дослідження здійснювали члени церковно-археологічних товариств губернських статистичних комітетів. Ці процеси не лишили осторонь і Волинь. Цей інтерес до певної міри підтримувався державними структурами, особливо після польського повстання 1863 року, коли Волинь стала ареною зіткнень польської та російської історичних наук, кожна з яких намагалась обґрунтувати приналежність волинського регіону до своєї країни. Багато історичних праць своєю метою безпосередньо ставило показати споконвічну російську приналежність краю.

Саме у другій половині XIX століття на теренах Волині під юрисдикцією Російської Православної Церкви (далі РПЦ) постають краєзнавчі осередки, які активно включаються у дослідницьку роботу. До них у першу чергу відносяться комітети зі збору матеріалів для підготовки історико-статистичних описів Волинської єпархії. Єпархіальна влада зрозуміла всю важливість, доцільність і перспективність створення та діяльності під своїм контролем краєзнавчих товариств і осередків. Хоча при цьому ставила прагматичну мету - звести діяльність науковців до вузько конфесійних завдань.

Осередком створення історико-статистичного опису Волинської єпархії стала Волинська духовна семінарія у місті Кременці. 27 листопада 1850 року правління семінарії прийняло рішення покласти відповідальність за складання опису єпархії на чотирьох викладачів даної інституції - М. Уводського, К. Жуковича, А. Добротворського та А. Пурієвича. Професор Микола Уводський повинен був досліджувати початки поширення на Волині християнства, встановити час заснування Волинської єпархії і зібрати факти про діяльність у краї архієреїв та інших визначних церковних осіб. Викладачеві Кипріану Жуковичу доручалося описати монастирі Волинської єпархії: їх історію, давні ікони і церковне начиння. Професор Амвросій Добротворський мав зібрати якнайповніші відомості про історію соборів і церков, відшукати у давніх літописах чи інших документах перші згадки про ці храми. Викладач Адріан Пурієвич відповідав за матеріал про історію впровадження православних звичаїв, традицій і свят у Волинській єпархії. Але невдовзі у зв'язку з переїздом цих викладачів із Кременця група зі складання опису єпархії розпалася. Ця обставина, а також украй слабке надходження необхідних відомостей від парафіяльних священиків, призвели до фактичного припинення роботи над створенням описів.

З ліквідацією царатом Унійної Церкви на Волині наприкінці 30-х рр. XIX ст. у губернії виникла складна релігійна ситуація. З огляду на різні обставини (населення втратило давні звичаї і традиції української Церкви, до яких звикло протягом століть; не вистачало кваліфікованих православних священиків; часто на посаду благочинного призначалися молоді священики, які не мали ні належної освіти, життєвого досвіду та духовної культури) духівництво втрачало моральний вплив на віруючих. За цих умов у краї почало ширитися сектантство, тому потрібно було негайно впливати на ситуацію, піднімати авторитет Православної Церкви у місцевого населення, підвищувати освітній рівень і культуру самих пастирів. Надзвичайно дієвим засобом у досягненні цієї мети могло стати періодичне видання, яке б віддзеркалювало духовні процеси, потреби та культуру. З його допомогою Церква прагнула керувати цими духовними процесами, збагачувати духовну культуру народу, поширювати духовну освіту. РПЦ приживалась у краї довго і болюче, тривалий час не маючи належного авторитету у населення. Тому вимагалося проведення політики активного тиску на свідомість клиру. Дієвим засобом ідеологічного впливу на населення і формування його громадської думки стала преса.

Саме преса, а в нашому випадку «Волынскія Епархіальныя Ведомости» мали уніфікувати українське православ'я за кількома напрямками - мовному (на користь російської), культурному - у плані скасування особливостей української культури (твердження про її меншовартісність), релігійному - в аспекті перейнятого московським православ'ям візантійського аскетизму. Офіційним церковним ідеологам потрібен був міф про релігійну єдність народів Російської імперії, зокрема тих, що сповідували православ'я, і вони, як зазначає А. Бойко, проводили свою політику, нехтуючи етнорелігійними особливостями українського етносу. Доба реформ, яка в Російській імперії припала на 60-ті pp. XIX ст., вимагала нових засобів і методів впливу на суспільство, яке теж шукало шляхів для повнішого та адекватнішого тогочасній дійсності виявлення своїх думок, ідей і сподівань. Одним із підсумків цих процесів став бурхливий розвиток преси. Новий закон про друк, ухвалений ще у 1857 p., пропонував певні пільги журнально-газетному відомству, а також передбачав більш толерантні до преси цензурні вимоги. Внаслідок цього кількість видань зросла більш як у п'ять разів, посилилась їх диференціація за ідейними та аудиторними ознаками.

РПЦ була добре обізнаною з комунікаційними процесами й психологічними особливостями сприйняття тексту, згідно з якими нова інформація краще сприймається, якщо ґрунтується на відомих читачу домінантах. Нову інформацію доцільніше подавати крізь призму зрозумілих читацькій аудиторії понять.

Саме таким часописом для Волині мали стати «Волынскія Епархіальныя Ведомости». На прохання Волинського архієрея - єпископа Агафангела, Священний Синод РПЦ 16 грудня 1866 p. видав наказ за №2313, який дозволяв видання часопису. Спершу був намір влаштувати редакцію журналу при духовному училищі міста Житомира, призначеними відповідно до указу були редколегія та цензори, однак у місті тоді не було умов для видавництва даного друкованого органу єпархії. Редакцію відразу перенесли до Волинської духовної семінарії в м. Кременець, де зосереджувався весь науковий потенціал губернії. Ці обставини дещо затримали випуск першого номера, який повинен був вийти 1 липня, як передбачалося, проте побачив світ 1 вересня 1867 р. Таким чином підготовку видання «Ведомостей» взяло на себе керівництво семінарії, яке загальними зборами членів правління і наставників закладу призначили редакторів: ієромонаха Акакія, М. Петрова, В. Прозоровського та двох цензорів - ректора семінарії архімандрита Рафаїла й учителя П. Бєляєва. Часопис верстався у друкарні Свято-Успенської Почаївської Лаври. У перші роки видавався двічі на місяць. Вартість річної передплати становила 4 руб. без пересилання і 5 руб. із ним. З 1880 р. журнал почав виходити тричі на місяць. До 1881 р. на титульній сторінці «Волынскіхъ Епархіальныхъ Ведомостей» було зображення хреста на титульному аркуші, а потім з'являється зображення триптиху: по середині - образ Почаївської ікони Божої Матері, по обидва боки від якої розміщувалися зображення преподобних Іова - ігумена Почаївського (справа від Богородиці) та благовірного князя Феодора Острозького (зліва). Пограничне розміщення Почаївської Лаври і зростання релігійно-просвітницької діяльності церковних установ губернського міста в кінці XIX ст. зумовлювали необхідність відкриття друкарні духовного відомства в Житомирі. Тому 30 березня 1901 р. архієпископ Модест (Стельбицький) звернувся до Священного Синоду РПЦ з проханням відкрити в місті при Богоявленському монастирі чи архієрейському будинку відділення лаврської друкарні й виділити на це близько 20-25 тис. руб. із казни Почаївської Лаври. У тому ж році філіал друкарні в Житомирі було відкрито. Згодом, після повного переїзду Волинської духовної семінарії із Кременця до Житомира, наказом Синоду від 22 грудня 1907 р. за №15583 було дозволено відповідно перенести і редакцію журналу, в безпосередній близькості до єпархіального керівництва та духовної консисторії. У цей період робляться спроби перетворити журнал у щоденну церковно-громадську газету, яка б висвітлювала проблеми не тільки релігійного, а й суспільного життя. Ці намагання виявилися марними, але обличчя журналу суттєво змінилося. Щодо зовнішньої форми, то ці зміни можна назвати позитивними: збільшились його періодичність, формат, зріс обсяг неофіційної частини. Проте різко негативні зміни відбулись у змісті видання. Наукові краєзнавчі праці повністю витіснялися проблемними статтями із сфери світського життя, через журнал духівництво поступово втягувалося у громадське життя, ставало дійовою особою-чинником тієї складної політичної ситуації, яка склалась у цей період.

«Волынскія Епархіальныя Ведомости» поділялися на дві частини: офіційну та неофіційну. В офіційній частині подавалися царські маніфести й накази по духовному відомству, розпорядження Синоду РПЦ та місцевого духовного керівництва (консисторії, архієрея, училищного відомства), розпорядження світської влади стосовно духовенства та його взаємостосунків з парафіянами. До неофіційна входили публікації про службу і життя православного духовенства. Друкувалися белетристичні твори - поетичні молитви, медитації, вірші на релігійну тематику, апокрифічні оповідати та повісті, унікальні, створені християнською культурою твори в жанрі святооцівських та великодніх оповідань тощо. Найчастіше вони являли собою художню рефлексію релігійного плану, авторами яких були священики та парафіяни, тобто непрофесійні письменники, тому й знайти серед ни...