Літописи козацької доби

Найбільші літописи козацької доби: "Літопис Самовидця", "Літопис Григорія Грабянки", "Літопис Самійла Величка". Визначення типологічної і образно-символічної специфіки українського фольклору. Відображення образу України в козацько-старшинських літописах.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Літописи козацької доби

1. Найбільші літописи козацької доби

1.1 Літопис Самовидця

Важливим зразком цього жанру був «Літопис Самовидця». До 1846 р. він зберігався у рукописних списках. У тому році один варіант літопису був опублікований О. Бодянським у московських «Чтениях». При підготовці публікації О. Бодянський використав чотири рукописнисних списки: П. Куліша, доведений до 1668 р.; М. Костомарова, одержаний від харківського вчителя Третьякова, доведений до 1690 р.; список в російському перекладі, що зберігався в бібліотеці московського «Общества истории и древностей российских», список київського урядовця Юзефовича. У цьому виданні літопис закінчувався описом подій 1734 р.

У 1878 р. Орест Левицький видав нову редакцію літопису, для підготовки якої використав ще два нововідкритих списки: Іскрицький та Козельський. Перший у свій час належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, другий був у списку полкового осавула Якова Козельського, а потім у родині філософа Я. Козельського.

Я. Дзира вважає, що найближчим до оригіналу є список Іскрицького. Оригінальний список (авторський) не зберігся.

О. Левицький вважав, що справжній текст «Літопису Самовидця» описує події з 1648 до 1702 р. Події 1703-1734 рр. дописані пізнішим дописувачем. З цією думкою ніби погоджуються всі дослідники.

М. Петровський, М. Грушевський та інші дослідники вважали, що автором літопису був козацький старшина Роман Ракушка-Романовський. Цей висновок виводиться насамперед із самого тексту. Самовидець бачив «конотопське чудо» 1652 р., був присутній при облозі Смоленська 1654 р., брав участь у поході військ Юрія Хмельницького 1662 р., у Чорній Раді 1663 р., спостерігав за боєм військ Брюховецького з армією С. Яблонського під Білою Церквою 1665 р.; 1669 р. перебував у Новгороді-Сіверському, коли гетьманом вибрали Д. Многогрішного, тощо. Як відомо з інших джерел, старшина, який був свідком згаданих подій - це насамперед Роман Ракушка-Романовський. Однак це не є прямим свідченням.

«Літопис Самовидця» цінний тим, що описи багатьох подій у ньому зроблені дуже реалістично. Автор намагається говорити тільки правду і дуже обережно ставиться до різних слухів. Оригінальною є версія Самовидця про те, як Б. Хмельницький впоїв переяславського Ілляша Орменчика для того, щоб забрати в нього привілей Владислава IV; переконливо зображено хід Корсунської битви; детально сказано про посольство Адама Киселя на Різдво Христове 1649 р., коли Б. Хмельницькому посли дали «привілей на волості, і булаву, і бунчук, корогв, бубни, знаки військові від короля…. бажаючи припинити ту війну», коли у гетьмана були посли від короля угорського, царя московського, господаря волоського, мултянського, та ін. [12]

Негативне відношення у Самовидця було до союзу Б. Хмельницького з татарами. Він коментував про союз так: «Як нестатечна приязнь вовку з бараном, так і християнинові з бусурманином». Автор з сумом описує шкоду, завдавану козацькій державності різноманітним свавіллям. Радзивіл розбив Небабу, його Чернігівський і Ніжинський полки через те, що козаки забули про обережність, готовність, а «забагато бавилися п'янством».

Рішення Переяславської ради, коли було підписано статті про перехід під царську московську руку, автор зображує через те, що козаки не хотіли більше бути підданими короля і не тримати при собі татар.

Взагалі, автор постійно висловлював негативну позицію щодо орди. «Хан… зі всіма ордами кримськими, біловодськими незліченними силами витягнув до Хмельницького на спустошення християнства».

Образно подано походи Б. Хмельницького та обрання гетьманом Юрія Хмельницького; домагання Виговського дозволу на час військових походів брати для себе «з рук і двора» Ю. Хмельницького булаву та бунчук, тобто символ влади.

До найстрашніших наслідків війни належить і опис так званого конотопського чуда, де 1652 р. було вбито старосту Сосновського з дружиною і дітьми «осіб четверо, і там же в тім замку конотопському» вкинено в колодязь. Це вчинили на Трійцю, а на Воздвиження Чесного Хреста в колодязі, де було 10 сажень, піднялася вода і винесла на верх всі тіла.

Описано, як старшина «вистинала чернь» за те, що нападала на купецькі вози з горілкою.

Літопис доповнює відомості про соціальні верстви і прошарки тодішнього суспільства. В ньому виступають такі категорії, як старостове, бурмистрове, і райці, шляхта, слуги замковиє, жиди й уряди міські, дрягунія, жолніри, посполите люде, гултяйство, ксьонзи, а також броварники, винники, могилники, будники, наймити, пастухи.

Звичайно, найпереконливішими видаються сцени, описані Самовидцем саме як очевидцем, наприклад пожежа в церкві святого Миколая в Ніжині, де відправлялася служба над тілом Івана Золотаренка. Внаслідок пожежі «згоріло людей живих чотириста й тринадцять». Автор двічі повторив, що був овидцем події. «Усе місто смерділо от того трупу паленого». І додав: «бо й сам там був і набрався страху немалого».

Очевидною ознакою «Літопису Самовидця» є те, що перед нами - твір абсолютно світський. На відміну від літератури, створеної церковними книжками церковнослов'янською чи близькою до неї мовою, «Літопис Самовидця» написаний світською українською книжною мовою, близькою до народнорозмовної.

1.2 Літопис Григорія Грабянки

Другим за часом написання вважається «Літопис Григорія Грабянки», козацького старшини, який у 1730 р. став гадяцьким полковником. Літопис був написаний церковнослов'янською мовою, завершений 1710 р. Допускають, що автор переслідував мету зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихильність до української автономістичної ідеї в межах Російської держави.

Твір Грабянки є цілеспрямованою компіляцією, ідейно підпорядкованою певному завданню - розкриттю і показу на широкому тлі однієї найголовнішої теми - визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування.

Мету написання свого твору Грабянка визначив у вступі, який він назвав - «Оголошення читачу, для якого вся ця історія починалася писати», тобто які причини збудили у автора інтерес до написання «Дії превеликої брані».

Своїм твором Грабянка ставить за мету показати народ український як рівний серед усіх народів, «описаних в книгах давніми історіографами римськими і польськими, Кромером, Бєльським, Стрийківським, Гвагнігом, Коховським, також німецьким Пуфендорфом і Гібнером складеними, а нині по повелінню Петра першого, імператора Всеросійсього на слов'янську мову переведених». Він ставить перед собою завдання чіткіше, ніж його попередники, показати історію боротьби народу за свою землю, яка населена «ясно землемірами на мапах світу, відбивши на них воєводства Київське, Чернігівське, Брацлавське і подільське, де течуть ріки Дністер, Буг, Горинь, Дніпро, Десна і Сурож аж до Чорного моря».

Отже, автор чітко окреслив предмет свого знання. В своєму творі Грабянка ставить за мету описати події минулого на землях України. До кінця XVII ст. українські історики і діячі літератури в дуже рідких випадках відрізняли землі українські і білоруські. Довготривале перебування цих земель в складі Великого князівства Литовського а Польщі майже стерло поняття про межі і різницю між Україною і Білоруссю. На поч. XVIII ст., як бачимо з писань освічених кіл України, це поняття існує. Незважаючи на поділ України за Андрусіївським договором 1667 р. і Вічним миром 1686 р., продовжує існувати тверда думка про Україну як цілісне географічне, територіальне і етнографічне поняття, поняття про єдиний народ, що проживає від Дністра до верхів'я Десни з заходу на схід і від Чорного моря до верхів'я Дніпра - з півдня на північ.

Зміст літопису передає його поширений заголовок: «Події превеликої, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького з поляками, за найясніших королів польських Владислава, потім і Казиміра, яка в 1648 році почала виправлятися і за літ десять по смерті Хмельницького незакінченої. Із різних літописців і з діаріуша на тій війні списаного. В місті Гадячу, працею Григорія Грабянки зібрано і ствержено самобутніх старожилів свідченнями. Року 1710». [13]

Загалом літопис обіймає час від стародавності до 1709 р., падіння І. Мазепи і вибору на гетьманство І. Скоропадського. Але головна і найбільша частина твору присвячена війні під проводом Б. Хмельницького. Текст про цю війну займає 123 сторінки (з усіх 157). Наприкінці подається лише реєстр подій без подробиць. На початку йде роз'яснення, що козацький народ походить від скіфів-хозарів. Далі коротко передано історію Русі, її завоювання поляками, перетворення з царства в князівство, а останнього - у воєводство. Розповідається про Петра Конашевича-Сагайдачного, а з періоду після Б. Хмельницького - про Івана Брюховецького, І. Самойловича. Гетьман Б. Хмельницький зображений як національний герой.

Ставлення автора до І. Виговського неприхильне, таке воно і до І. Золотаренка, І. Брюховецького; до М. Пушкаря, В. Сомка, І. Самойловича, С. Палія - позитивне. Гадяцька угода осуджується. Ворожою є постава автора до турків і татар. Орієнтацію на союз з Московією схвалює, але не без застережень. В одному місці мос...