Іван Богун: історичний портрет

Події під Монастиринцем (1653 р.), похід Тимоша Хмельницького з полковником І. Богуном "на Мултяни", оборона Умані, політична та військова діяльність Богуна за гетьманування Виговського, П. Тетері. Формування військового мистецтва вінницького полковника.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Іван Богун: історичний портрет

1. Джерельна база та історіографія проблеми

Джерельну базу роботи складають архівні та опубліковані матеріали. До перших з них належать справи Інституту рукопису Національної Бібліотеки України ім. В. Вернадського НАНУ (фонд №2, спр. №15416, 15417). Вони містять листи за 1661-1663 рр. з описом військових подій, в яких брав участь І. Богун.

Важливе місце серед опублікованих джерел займає збірник документів і матеріалів «Визвольна боротьба українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1569-1654 роки)». Він містить великий обсяг матеріалу, який дозволяє з'ясувати військову діяльність І. Богуна у кампаніях 1651-54 років. Завдяки свідченням польських шляхтичів Станіслава Освенціма, Веспасіана Коховського, які були учасниками тих подій, маємо змогу чітко прослідкувати хід воєнних операцій, а також тактику ведення боїв, яку застосовував І. Богун. Дані джерела проливають світло і на відносини Б. Хмельницького з вінницьким полковником. Варто зазначити, що названі польські шляхтичі з повагою відзивалися про І. Богуна, характеризуючи його як відважну та завзяту людину. Так, В. Коховський писав: «Калиновському протистояла особа, досвідчена, в усіх воєнних випадковостях і - що рідко сполучається в одній людині - розумна і удачлива».

Велика кількість інформації знаходиться у 3-х томнику «Воссоединение Украины с Россией». Зокрема, у 2-му томі міститься лист київського воєводи А. Кисіля польському королю Яну Казимиру про переговори з Б. Хмельницьким і взаємовідносини з Росією і кримським ханом. У ньому (12 серпня 1650 р.) вперше згадується як полковник І. Богун. А. Кисіль пише: «…потім все зіпсував один бунтівник якийсь полковник Богун, і моїй близкості до гетьмана так завадив, що я ледве зміг знову її відновити». Також із статейного опису посла російського правителя В. Унковського до Б. Хмельницького (вересень - грудень 1650 р.) ми дізнаємося про 16 полків, які існували на той час. Проте невідомим залишається те, чому при перерахуванні полків І. Богун постає полковником 2-х полків: Кальницького і Чернігівського. У томі 3-му вже згаданого збірника документів є дані про початок формування опозиції гетьману Б. Хмельницькому, у зв'язку із підписання гетьманом угоди під Білою Церквою, до якої належав і І. Богун. «В Брацлавському воєводстві черкаський полковник Богун збирає військо. А другий полковник, Полтора Кожух військо збирає за Дніпром. І хотять битися з Хмельницьким за те, що він помирився з поляками під Білою Церквою…».

Вартий уваги ще один збірник документів - «Документы об Освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг.» (матеріали польських архівів). У ньому знаходимо відомості, що на січень 1651 р. І. Богун підписувався як «полковник Війська його королівської милості Запорізького». Збірник містить листи з описом військових подій під Вінницею (1651 р.), про похід до Молдови І. Богуна з Т. Хмельницьким (1653 р.) під час якого була розгромлена армія ставленика Волощини і Семиграддя, який «дуже сконфузився і ганебно втік», тощо.

Нами були частково використані документи 1648-1657 рр. Богдана Хмельницького, в яких також не одноразово згадується І. Богун.

Окрім цього, нами були частково використані польські джерела, які зберігають інформацію про військові кампанії 1651 року, у яких важливу роль відіграв І. Богун. Зокрема, це щоденник Станіслава Освенціма, в якому особливо цінними для нас є матеріали за січень - березень 1651 р. Чимало цінного матеріалу містить щоденник подій від 19 лютого до 24 березня 1651 р., який опублікував польський історик Мирослав Нагельський, що описують події наступу польської армії на козацьку Україну, а точніше захоплення м. Красного, Мурафи, Шаргорода, також бої під Вінницею.

Нами були використані також матеріали про облогу українсько-татарськими військами Кам'янець-Подільського в травні 1651 року, в яких безпосередньо брав участь вінницький полковник.

Велике значення у дослідженні теми мають літописи Самійла Величка, Самовидця, Г. Граб'янки. Так, у літописі С. Величка вказується, що І. Богун був кальницьким полковником, з лютого 1649 р. мав ще титул подільського полковника. Він описує події під Монастиринцем (1653 р.), розповідає про похід Тимоша Хмельницького з полковником І. Богуном «на Мултяни», оборону Умані (1654 р.), а також про політичну та військову діяльність І. Богуна за гетьманування І. Виговського, П. Тетері. На жаль пам'ятка дійшла до нашого часу в ушкодженому вигляді, бракує аркушів, де висвітлюються події від Пилявецької до Батозької битви - період розквіту військового мистецтва І. Богуна (з 1651 р.). Проте спостерігається використання ряду припущень та неточностей. Зокрема, літописець стверджує, що в 1657 р. Б. Хмельницький проти орди посилав І. Богуна на Ташлик. Але той ходив з А. Ждановичем у Польщу на підмогу Ракоці, а очолив військо, про яке йдеться Ю. Хмельницький. У літописі Самовидця знаходимо матеріали за 1664 р., які розповідають, що на цей час І. Богун був наказним гетьманом. «Становиско королевское в Острі місті, а Гуляницкій з Чернецким ходил городи приворочати, которим поздавалася уся Украина, бо йшол Богун наказний гетьман с козаками, которому ся здавали городи и зараз з ним до войска йшли…». А з літопису Г. Граб'янки дізнаємося, що у військових подіях 1648 року І. Богун участі не брав.

Узагальнюючи характеристику джерельної бази, на жаль зазначимо на тому, що вона є недостатньою для усестороннього і глибокого вивчення постаті Івана Богуна. І хоча названі джерела містять цінну інформацію, потрібну нам для дослідження проблеми. Все ж варто звернути увагу на їх однобокість. Для прикладу, якщо військові кампанії у яких брав участь полковник І. Богун достатньо детально висвітлені, то політичні напрямки діяльності чи важливі моменти біографії (рік народження, походження тощо) відсутні у вивчених нами джерелах. Тому є потреба у детальному вивченні проблеми, з залученням нових опублікованих та неопублікованих джерел.

Історіографічний огляд розпочнемо із широко відомої «Історії Русів», в якій згадується чи не дід І. Богуна? Про повстання 1596 р. українських козаків і селян проти польського уряду читаємо у цьому творі, «Наливайко спершу виставив супроти них на підвищеному місці три білих хрещатих корогви, себто знамена з хрестами, на них вишитими, з написом або девізом «Мир християнству, а на призвідця - Бог і Його хрест». Поляки не супроти знамен, що до миру кликали, виставили на шибениці трьох Малоросійських урядників: Богуна, Войновича і Сулиму, Гетьманом у місто висланих, з написом: «Кара бунтівникам!» після такої з'яви почалася від Поляків атака на табір козацький!» Звичайно автор допускає ряд припущень, проте важливо, що він у к. ХVІІІ ст. або на поч. ХІХ ст. І. Богуна зараховує до козацького стану, що є найбільш прийнятною версією для нас щодо походження полковника. Також невідомий автор змальовує І. Богуна у найбільших воєнних операціях національної революції, проте спостерігається певна ідеалізація полковника. Слід зазначити, що ця тенденція до ідеалізації присутня майже у кожного дослідника, навіть на сучасному етапі розвитку історіографії.

У дорадянській історіографії більшість істориків, не займаючись дослідженням біографії І. Богуна, все ж торкалися її окремих сторін описуючи події, в яких полковник брав участь. Зокрема, В. Антонович у працях «Про козацькі часи в Україні» та «Короткій історії Козаччини», розповідаючи про боротьбу під Берестечком, згадує про обрання наказним гетьманом полковника І. Богуна.

О. Єфименко, описуючи події під Вінницею (1651 р.), зазначала: «на цій території польський гетьман зустрів гідного ворога в особі полковника Богуна, одного із самих прекрасних діячів епохи Б. Хмельницького не тільки по розуму військовим талантам, але і по чистоті мотивів, що і виділяє його від 80 відмічених історією українських діячів Хмельниччини. Він зумів так вміло розпорядитись своїми невеликими силами, що польське військо залишило захоплену територію і пішло під Кам'янець». Говорячи про поразку українського війська під Берестечком, вказує, що під час цієї битви проявив військове мистецтво Іван Богун, завдяки якому було збережено основні сили війська.

М. Аркас в «Історії України-Русі» згадує І. Богуна як паволоцького полковника і висвітлює його політичні погляди у другій половині 50-х - поч. 60-х рр. На його думку, «Король…звелів постріляти Богуна і його товаришів. Таким чином Т. Тетеря позбувся небезпечних для себе людей».

Н. Полонська-Василенко у двотомнику «Історія України» теж висвітлює постать І. Богуна у подіях під Берестечком, зазначає, що у Переяславі (1654 р.) відмовилися від присяги Вінницький, Кропивницький, Полтавський, Уманський, Брацлавський полки. Дослідниця дотримується думку про приналежність І. Богуна до шляхетського роду, поряд із Виговськими, Кричевськими та ін.

Чимало істориків займалося висвітленням окремих сторінок біографії І. Богуна. Дозволимо собі виокремити два підходи у тлумаченні походження І. Богуна та його ідентичності з Іваном Федоровичем. Адже через брак відомостей про життєвий шлях кальницького полковника вчені почали по-різному підходити до даної проблеми, дозволяючи собі різні припущення та здогади. Цей так званий «поділ» зберігся до сьогодні і присутній на сучасному етапі розвитку історіографії проблеми. Першим, хто висловив думку щодо ідентичності названих осіб був В. Липинськи...