Боротьба Італії за національну незалежність та єдність (початок ХІХ ст. - 1870 р.)

Об’єднавчі процеси на Апеннінському півострові першої половини ХІХ ст. Національна революція 1848-1849 рр.: здобутки та невдачі боротьби за єдність та незалежність держави. Завершальний етап боротьби за незалежність та об’єднання Італії П’ємонтом.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

БОРОТЬБА ІТАЛІЇ ЗА НАЦІОНАЛЬНУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

ТА ЄДНІСТЬ (ПОЧАТОК ХІХ СТ. - 1870 Р.)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Об'єднавчі процеси на Апеннінському півострові першої половини ХІХ ст

1.1 Передумови та причини посилення доцентрових тенденцій

1.2 Революційні події початку 1820-х рр. Державницька діяльність Джозеппе Мадзіні

Розділ 2. Національна революція 1848-1849 рр.: здобутки та невдачі боротьби за єдність та незалежність держави

2.1 Назрівання революційної кризи в італійському суспільстві

2.2 Ліберально-буржуазний етап боротьби (січень - серпень 1848 р)

2.3 Демократизація революційного руху та встановлення республіканського ладу (серпень 1848 - серпень 1849 рр)

Розділ 3. Завершальний етап боротьби за незалежність та об'єднання

3.1 Переможне протистояння Італії з австрійською та французькою державами 1850-1860-х рр

3.2 Об'єднання італійських земель під проводом П'ємонту

Розділ 4. Цивільна безпека

4.1 Надання першої медичної допомоги при травмах нижніх кінцівок

4.2 Міжнародні документи в галузі охорони праці спільні для України та Італії

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Нещодавно людство вступило в нову, постіндустріальну епоху розвитку, перехід до якої фактично співпав із початком третього тисячоліття. Поряд з високими технологіями, всеохоплюючою інформатизацією соціуму та реалізацією демократичних цінностей, цивілізаційний спадок сучасності містить також комплекс масштабних проблем розвитку, серед яких одне з ключових місць посідає забезпечення державами та їх націями власних інтересів, зокрема, територіальної цілісності та національної самореалізації, незалежності. Повноцінне вирішення означених проблем неможливе, на наш погляд, без звернення до історичних прикладів їх нейтралізації.

В цьому плані історія Італії ХІХ ст. являється особливо показовою, оскільки даний період пройшов під знаком національно-визвольної та об'єднавчої боротьби народу Апеннінського півострова. Події італійського «рісорджіменто» засвідчили героїчні сторінки італійської історії, продемонстрували, що лише спільними зусиллями народу можливо досягнути належних умов для його розвитку. На наше переконання, народу України варто брати за приклад героїчну боротьбу народу італійського за право бути господарями на своїй землі та цінування здобутої незалежності.

Теоретична доцільність роботи продиктована тим, що ряд аспектів проблематики не знайшли достатнього висвітлення в історичній науці, а існуючі праці з даної проблематики носять фрагментарний і нерідко тенденційний характер, не використовують весь існуючий комплекс архівних, публіцистичних та інших джерел.

Мета наукового пошуку полягає в комплексному розкритті процесу боротьби італійського народу за незалежність та об'єднання в період формування індустріальної цивілізації.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань:

- визначити внутрішні та зовнішні причини й передумови посилення національно-визвольної боротьби італійців;

- реконструювати революційні події початку 1920-х рр. та їх історичні наслідки;

- послідовно проаналізувати італійську національну революцію середини ХІХ ст. та встановити причини її поразки;

- охарактеризувати завершальний етап національно-визвольних змагань під проводом П'ємонту в умовах іноземної інтервенції;

- дати оцінку ролі видатних діячів у боротьбі народу за незалежність та територіальну цілісність держави.

Об'єктом дослідження виступає боротьба італійського народу за державну незалежність та єдність у ХІХ ст.

Предмет наукового аналізу становлять передумови та причини активізації національної боротьби; інституціоналізація державницького руху; розвиток національних ідей та їх реалізація в ході революційних подій початку 1820-х та 1848-1849 рр.; здобутки та невдачі у процесі здобуття незалежності та державної єдності Італією.

Хронологічні рамки роботи охоплюють початок ХІХ ст. - 1870 р. Нижня межа обумовлена суттєвою активізацією національної боротьби італійців внаслідок погіршення реакційної політики пануючої династії Бурбонів після перемоги Великої французької революції. Верхньою межею взято 1970 р. - рік скинення у Римі влади папства та приєднання міста до Італійського королівства, що знаменувало завершення об'єднання італійських земель в межах однієї незележної держави.

Територіальні межі обумовлюються відносною широтою досліджуваної теми та поставлених у роботі завдань. Фактологічні й теоретичні масиви інформації тією чи іншою мірою охоплюють територію Апеннінського півострова, яка нині співпадає з межами сучасної італійської держави, а у ХІХ ст. була охоплена національно-визвольною та об'єднавчою боротьбою.

Методологічна база роботи ґрунтується на загальних принципах наукового пізнання: історизму, об'єктивності та системності, які передбачають з'ясування умов виникнення, розвитку й наслідків подій, явищ та процесів, а також розуміння їх причинно-наслідкового зв'язку. При написанні бакалаврської роботи, розробці її концепції, положень та висновків застосовуються наступні загальнонаукові та історичні методи дослідження: аналітичний, описовий, компаративний, проблемно-хронологічний, статистичний, та історико-географічний.

Наукова новизна роботи:

- на основі широкого кола історичної літератури комплексно розглянуто боротьбу Італії за національну незалежність та територіальну цілісність;

- уточнено та систематизовано сукупність факторів, що мали вплив на перебіг революційних подій та об'єднавчого процесу;

- послідовно відтворено процес об'єднання італійських держав навколо П'ємонту;

- дано оцінку участі різних діячів у означених процесах;

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Зібраний у роботі фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки і узагальнення розширюють наукові знання про без перебільшення звитяжну боротьбу народу Італії за об'єднання у власній незалежній державі. Результати наукового пошуку можуть бути використані при здійсненні подальших історичних досліджень військово-політичного характеру; написанні підручників з історії міжнародних відносин та нової історії, а також праць, присвячених історії Італіх. Також матеріали бакалаврської роботи можуть залучатися при підготовці лекційних курсів та семінарських занять у вищих навчальних закладах.

Наукова апробація. Найважливіші аспекти, що були досліджені в процесі наукового пошуку, апробовані на звітній конференції Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне, 21-22 лютого 2012 р.). Тема доповіді: «Боротьба Італії за національну незалежність та єдність (початок ХІХ ст. -1870 р.)»

Структура бакалаврської роботи зумовлена змістом проблеми, метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг бакалаврської роботи становить 55 друкованих сторінок, в тому числі 3 сторінки - список використаних джерел та літератури (40 бібліографічних позицій) і 4 сторінки - додатки.

Розділ 1. Об'єднавчі процеси на Апеннінському півострові першої половини ХІХ ст.

1.1 Передумови та причини посилення доцентрових тенденцій

італія незалежність п'ємонт

У результаті панування феодального ладу і багаторічного іноземного володарювання на Апеннінському півострові Італія довгі роки залишалася роздробленою. На час Великої французької революції 1789 р. Італія була роздроблена на десять держав. Північна частина Італії, Ломбардія, перебувала під австрійським пануванням; розташована на захід від Ломбардії аристократична Венеціанська республіка зберегла характер міста-держави; поруч - Сардінське королівство (П'ємонт), яке включало власне П'ємонт і острів Сардинію, на півдні Сардинського королівства існувала аристократична Генуезька республіка; в Центральній Італії були розташовані герцогства Парма, Модена, Тоскана і крихітна республіка Лука, а також Папська держава; південь острова займало королівство Обох Сицилій, яке включало Неаполітанське королівство і острів Сицилію. Всі держави в Центральній Італії перебували під впливом Австрійської імперії і управлялися її ставлениками. У королівстві Обох Сицилій панувала іспанська гілка французької династії Бурбонів і лише в Сардінському королівстві правила "чисто італійська" Савойська династія [17; с.219-220].

Сильний був, крім національного, і феодальний гніт. Історичний розвиток Італії в другій половині XVIII ст. призвів до посилення опозиції широких суспільних верств проти існуючого стану в Італійських державах. В кінці 80-х років в Італії почалися стихійні виступи селян, ремісників, робітників міст. Політичних реформ і об'єднання країни вимагала буржуазія. Буржуазна революція 1789 р. в сусідній Франції сприяла ще більшому посиленню в Італії прагнень до політичної свободи та об'єднання. Нові ідеї французької революції посилювали невдоволення деспотичними монархіями, що панували на Апеннінському півострові. Коли французька...