Азовське козацьке військо
Реферат на тему:Огляд історії азовського козацького військаАзовське козацьке військо – вагомий, але малодосліджений фактор в історії України. При тому, що до історії цього формування зверталося багато істориків, на сьогодні немає жодної комплексної праці, присвяченої Азовському війську. Одними із перших досліджень, в яких автори звертаються до історії Азовського формування, є праці А.О.Скальковського,1 Д.І.Яворницького,2 П.П.Короленка.3 Вони започаткували традицію дослідження історії Азовського війська в контексті історії південного регіону та як складової частини Кубанського козацького війська. Тема Азовського козацтва присутня і в узагальнюючих дослідженнях кінця ХІХ – початку ХХ століття. Слід виділити праці О.Я.Єфименко,4 М.С.Грушевського,5 К.К.Абази.6 Подією в дослідженні історії Азовського козацтва стала праця Ф.А.Щербини “Історія Кубанського козацького війська”, суттєвою відмінністю7 якої є залучення значної кількості документальних матеріалів Катеринодарського крайового архіву. При всьому цьому Ф.Щербина уникає висвітлення суперечливих питань з історії війська: останніх часів існування Задунайської Січі, організації переходу задунайців до Росії. Водночас докладно висвітлюється процес становлення нової військової одиниці, поява та втілення в життя проектів організації задунайців. Окремі фрагменти історії Азовського козацтва присутні в ювілейних офіційних дослідженнях Військового міністерства8 та біографічних розвідках, присвячених імператору Миколі І.9 Традиція в дослідженні історії Азовського козацького війська певною мірою була продовжена в радянські часи. Серед статей, вміщених в періодичних виданнях і присвячених Азовському козацтву, на особливу увагу заслуговують дослідження О. Рябініна-Скляревського.10 Однак, починаючи з 30-х років, до історії Азовського формування зверталися переважно українські історики-емігранти. Варті уваги праці Д.Дорошенка,11 Н.Полонської-Василенко.12 У своїх синтетичних дослідженнях автори намагалися простежити запорозькі традиції спочатку в середовищі Задунайського козацтва, а потім і в Азовському козацькому війську. У Радянському Союзі в 30 – 50-ті роки ХХ століття тема Азовського козацтва не досліджувалася через її “шкідливість”, а в 60 – 80-х роках за відсутністю в науковому обігу нових документальних даних історія Азовського козацького війська не викликала особливої зацікавленості. Початок 90-х років ХХ століття позначився появою нових праць синтетичного характеру, в яких чільне місце відводиться історії Азовського козацького формування. Серед статей та монографій виділяються роботи П.Лавріва,13 А.Бачинського,14 О. Бачинської,15 І.Сапожникова.16 Новітні дослідження звертають на себе увагу введенням до наукового обігу представницького кола джерел і більш поглибленим вивченням історії Азовського козацтва як складової частини історії Південної України. Однак при наявності значної кількості історичних робіт синтетичного характеру, Азовське козацьке військо залишається однією з малодосліджених сторінок вітчизняної історії. Наявність представницького коло опублікованих і неопублікованих джерел дозволяє комплексно дослідити військову, соціальну та економічну історію Азовського війська і висвітлити місце козацького формування в історичному розвитку України першої половини ХІХ століття. Азовське козацьке військо – іррегулярне формування військової структури Російської імперії створене іменний указом від 27 травня 1832 року з козаків і райї Задунайської Січі, міщан Петровського посаду, до яких згодом були приєднані казенні селяни Новоспаського селища та малоросійські козаки із Чернігівської губернії. Ядром цього військового з`єднання стало населення козацької вольниці за Дунаєм. На початку російсько-турецької війни 1828 – 1829 років 218 січових козаків та 578 душ “некозацького стану” на чолі з кошовим отаманом Й.Гладким повернулося до Росії.17 Перехід відбувся всупереч бажанню більшості Задунайського козацтва залишитися в Добруджі. Вихідці із турецьких володінь принесли із собою військову канцелярію, похідну церкву, скарбницю, прапори, атрибути влади – бунчук та булаву. З цим перехід набував силу повернення козацького Коша в межі російської держави. Подія, що сталася, поклала край небезпечної у всіх відношеннях для абсолютистської монархії Задунайської Січі і водночас наразила на смертельну небезпеку українське населення, що залишилося в Подунав`ї. Головними причинами переходу задунайського населення в межі Російської імперії були причини соціально-економічного характеру, які визначили кризу Задунайської Січі, що проявилася в еволюції козацьких традицій та звичаїв. Утвердження капіталістичних елементів у всіх галузях козацького господарства, широке застосування найманої праці, подальший розвиток товарно-грошових відносин призвели до майнового розшарування задунайського населення і сприяли соціальній диференціації козацького товариства та мирного населення. Саме тому на початку 20-х років XIX століття на Задунайській Січі чітко простежуються дві непримиренні групи задунайців, інтереси яких розходяться як в економічному, так і в політичному плані. З одного боку, це заможна верхівка козацтва та райї – “дуки”, “срібляники”, з другого – “старі” козаки-бурлаки та сірома – “голоколінчики”, “безштаньки”. Перші мріяли повернутися на батьківщину та скористатися всіма тими правами і привілеями, які були обіцяні російським урядом, а голота та старе козацтво бажали залишитися за Дунаєм, бо не вірили обіцянкам російських чиновників і боялися втратити єдине, що мали, – волю. Водночас причини соціально-економічного характеру тісно перепліталися із політичними причинами повернення задунайського населення на батьківщину. Дві держави – Росія та Туреччина, в умовах підготовки війни між собою намагалися різними засобами (мирними і немирними) підпорядкувати собі козаків. Не витримавши політичного тиску великих імперій, задунайці схилилися до союзу з російською державою. Поява на політичній арені Й.Гладкого підштовхнула хід подій на Січі і сприяла швидкому переходу задунайського населення в межі Російської імперії. Із задунайців, які перейшли на бік російської армії, було сформоване Окреме Запорозьке військо (1828 – 1832 рр.). Воно було утворене під час війни, поза планом Військового міністерства і тому відрізнялося від усіх інших військових формувань Російської імперії тим, що зберігало традиційний поділ на курені та право внутрішнього самоуправління. Створення Окремого Запорозького війська було зумовлене намаганням російського уряду використати бойовий досвід задунайських запорожців під час військових кампаній проти Туреччини, сприяти поверненню колишніх російських підданих в межі держави, зміцнити кордони і міжнародний авторитет Російської імперії. Бойовою одиницею новоствореного козацького формування став п`ятисотенний піший полк, сформований із здатних до військової служби задунайських козаків. Іменним указом від 4 квітня 1829 року він був названий Дунайським і прикомандировувався до Дунайської флотилії.18 Козацький полк Окремого Запорозького війська брав участь в облозі і взятті Сілістрії. Потім був відряджений корпусним командиром Красовським на територію Задунайської Січі для боротьби з чумою. Після її ліквідації у 1830 році полк повернувся через Сатуновський карантин в межі російської держави і до 24 листопада 1831 року служив при Дунайській флотилії.19 Неслужиле задунайське населення Окремого Запорозького війська після карантинного терміну було передане у відомство головного попечителя колоністів Південного краю генерал-лейтенанта І.М.Інзова і мешкало спочатку в Добруджі, а згодом було переведене на тимчасові військові квартири у Таврійську та Катеринославську губернії. На 1830 рік Окреме Запорозьке військо – Дунайський козацький полк і неслужиле задунайське населення, нараховувало 2336 осіб (1649 душ чоловічої і 687 душ жіночої статі).20 Оскільки військова структура Російської імперії об`єктивно не потребувала нового іррегулярного формування, то Окреме Запорозьке військо протягом п`яти років залишалося без конкретного місця поселення, чітко визначених військових функцій, статусу. Після закінчення російсько-турецької війни 1828 – 1829 років Військове міністерство запропонувало перевести задунайське козацтво в західну частину Кавказько...
Другие файлы:
Лівобережне козацьке військо доби Руїни
Характеристика Лівобережного реєстрового війська другої половини XVII століття. Місце гетьмана і старшин, поділ війська. Використання вогнепальної та...
Гетьманщина в період Руїни
Період Руїни на українських землях. Гетьманування Виговського, стан війська. Переформування козацького війська Петром Дорошенком, боротьба з Польщею....
Військо княжих часів. Дружина й воїни.
Українське військо в XI-XIV ст. Князь і дружина. Загальне народне ополчення. Бродникі і берладникі. Приналежність до дружини як спадкове право бояр. П...
Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття
У монографії на підставі широкого кола документального матеріалу досліджується одна з найважливіших проблем історії України - героїчна боротьба її нар...
