Галицький становий сейм – основа утворення крайового сейму
Галицький становий сейм – основа утворення крайового сеймуВ Австрії XVIII ст. існували утворені ще в другій половині ХІV і на початку XV ст. станові сейми, які в переважній більшості складалися з представників вищого духовенства, шляхти і міст. Цей пережиток давньої середньовічної установи обмежувався в розглядуваний період самодержавством монархії. Ці сейми поруч з розпорядженням незначною частиною грошей, які надходили з податків і становила т.зв. крайовий фонд (Domesticalfond), запитувались тільки в справах накладування податків. Пропозиція уряду в податкових справах називалася постулатом, звідси виникла також назва на означення тих сеймів як постулатових. Пропозиція-постулат у той час не торкався вже питання, чи сейм погоджується на збирання податків, а виключно – справи, яким чином належить провести розподіл податків і як їх практично стягнути. Уряд не виступав перед сеймами з пропозицією про схвалення податку, а прямо з вимогою або постулатом його затвердження, звідси, як вже вказувалося, на означення сеймів на цій фазі їх розвитку виробилася окрема назва сеймів постулатових (Postulat – Landtage). Зрештою, монархи неодноразово розписували нові податки, а навіть встановлювали нові їх види цілком самостійно, не турбуючись навіть про формальну співучасть сеймів у цій справі.У переважній більшості застосовано цей самий спосіб поведінки в питаннях законодавства, у властивому того слова значенні монархи видавали під назвою патентів, мандатів, едиктів, надворних декретів і т.п. низку законів, які регулювали найрізноманітніші відносини, починаючи від найважливіших і найбільш основних, а закінчуючи на дрібничках підрядного значення, з обов’язковою силою для окремих країв, всі без співучасті, навіть формальної, крайових сеймів. Від їх волі залежало виключно поставити такого роду справу на обговорення сейму, що, до речі, сказавши, зустрічалося досить рідко. Думка, яку висловлював у такому випадку сейм, не мала однак для них ніякої обов’язкової сили. Подібно виглядала справа і щодо самостійних пропозицій, які сейми представляли в крайових питаннях монарху. Він міг не тільки відмовити їм у затвердженні, але навіть самовільно змінити постанову, а навіть всупереч думці сейму вирішити те чи інше питання в інший спосіб. Монарх і сейми, таким чином, не були однаково уповноваженими факторами крайового і державного законодавства. Законодавча влада фактично знаходилася в руках монарха, сейми натомість брали в законодавчій діяльності тільки формальну участь, що зрештою було необов’язковою і властиво зовсім непотрібною справою.Крім того, Габсбурги зуміли ввести в саму сеймову організацію фактор, який стояв тут на сторожі інтересів уряду, і успішно міг перешкодити будь-яким неприхильним для нього виступам. Коли ще в попередньому періоді керівництво в сеймі знаходилося в руках старост або крайових маршалків, то зараз, з другої половини панування Марії Терезії (1740-1780), керівництво сеймами переходило всюди до рук губернаторів, начальників крайового уряду, які призначалися безпосередньо монархом, ні у чому не залежали від сейму і, крім інших широких повноважень, користувалися навіть правом розпуску сейму.Таким чином проходив і відбувся упадок давніх станових сеймів. Аж до введення нової, побудованої на зовсім інших засадах, організації крайових сеймів втрималися вони як залишок середньовічних установ станової держави, без будь-якого впливу на розвиток публічного життя, без поваги і значення не тільки у відношенні до уряду, але і в самому суспільстві.У той час, коли Галичина була загарбана Австрією, з’явилася потреба встановлення тут подібного органу. Не було, однак, можливості оперти реформу на давніші польські установи, бо існуючі раніше в поодиноких, тепер загарбаних Австрією воєводствах Речі Посполитої сеймики були органічно зв’язані з інститутом польського вального сейму і тільки в зв’язку з ним могли теж відповідно діяти. Поряд з цим польські сеймикові установи, що надавали всій місцевій шляхті рішучий вплив на хід публічних справ, стояли в разючій суперечності з бюрократичним устроєм держави і абсолютистськими намаганнями Габсбургів. Один тільки раз – в 1773 році скликано по циркулах (австрійський уряд ліквідував поділ на воєводства і встановив у Галичині поділ на циркули спочатку 6, а пізніше 18) сеймики для виборів по два делегати, які в свою чергу, зібравшись у головному місті циркулу, повинні були вибрати зі свого середовища по шість делегатів для підписання у Львові акту про перехід галицьких земель під панування Австрії. На цих сеймиках прийнято для делегатів інструкції за давним зразком польських сеймиків, які, однак, не мали вже ніякого значення. Після цієї дати сеймики більше не зустрічаються.Натомість вже в 1775 році утворено окремий сейм для Галичини, який через рабське тлумачення відповідного німецького слова ( Landstande ) одержав в офіційній галицькій термінології назву: галицьких крайових станів.Галицькі землі, що опинилися під пануванням Австрії після розподілу Польщі в 1772 році під назвою провінції “Королівство Галичини і Володимерії” для формального підтвердження анексії включено австрійським державним актом, цісарським патентом (декретом) від 13 червня 1775 року, виданим Марією Терезією, до складу “Станової організації” австрійських провінцій на основах “Терезіанського статуту”.Згідно з цим статутом, галицька провінція одержала своє місцеве представництво – галицькі крайові стани. Цей сейм мав представляти собою центральний орган для всієї провінції, а крім того, коли Австрія загарбала Буковину, яку в адміністративному відношенні приєднано до Галичини, встановлено, що обидва ці краї будуть мати спільний сейм з центром у Львові.Роботу галицького станового сейму регламентували ординації 1775, 1782 і 1817 років. Крім того, в 1787 році був прийнятий окремий закон, яким визначено участь Буковини в цьому ж сеймі. Основне значення мала перша Терезіанська ординація 1775 року; пізніші були дальшим її розвитком і вносили незначні тільки зміни в подробицях.Сейм повинен був складатися з представників трьох соціальних груп. До першої групи входили князі, графи і барони з Галичини, які сплачували щорічно не менше 75 золотих ринських податку від майна, а також архієпископи (два львівські – римо-католицький і вірменський), римо- і греко-католицькі єпископи та інфулати*. До другої групи входило рицарство, тобто всі інші дворяни і кафедральні каноніки. До третьої групи, нарешті, мали входити міські депутати по два від найбільших міст (поки що надано право висилати їх тільки Львову), застерігаючи можливість поширити його в майбутньому також і на інші міста, що однак ніколи не сталося.Цей сейм під керівництвом губернатора повинен був згідно зі статутом „в найнижчому послухові і покорі погоджуватись на всі побажання і вказівки уряду”. Ніякої ініціативи сейм не мав, а свої найбільш обмежені побажання і пропозиції міг висловлювати лише за посередництвом губернатора.Виконавчим органом станового сейму була постійна колегія, яка складалася з 6 депутатів, обраних строком на 6 років. Головою цієї колегії був одночасно губернатор або найстарший за віком депутат зі стану магнатів. Канцелярія сейму складалася з двох службовців і двох копістів. “Крайові сейми повинні що два роки скликатися, – писав у 1786 році в своїй “Географії” Е. Куропатницький, – нічого на ньому не говорять і в тихій мовчанці вибирають представників... Сесії представників станів бувають в середу кожного тижня. Там вентилюють проекти, референти дають висновки на затвердження або відмову і висилають до Відня” [1, c.32].Незважаючи на таку обмежену компетенцію, галицькі станові сейми не скликалися в призначені строки і “довгий час, – як писав хронікер Львова Ходиніцький, – були примушені залишатись в мертвій бездіяльності” [2, c.32].Після цього імператор Йосиф ІІ (1741-1790) патентом від 20 січня 1782 року обновив “Терезіанський статут” і з незначними змінами ввів його в дію 11 вересня 1782 року. Ці зміни Йосифа ІІ у патенті ще більше обмежували значення і так інертного сейму. За час панування цього абсолютного монарха галицький сейм був скликаний всього два рази – в 1786 і 1788 роках для вислухання думки в питанні встановлення порядку обрання війтів і присяжних у сільських громадах. Реформи Йосифа ІІ в Австрії спричинили хаос, з якого намагався вивести монархію його наступник Леопольд ІІ. Він звертався до провінційних сеймів, шукаючи в них допомоги і підтримки. Під час його панування галицький становий сейм давав свій...
Другие файлы:
199 депутатів Галицького сейму
199 осіб - саме стільки осіб представляло український народ у Галицькому Сеймі за всю його історію'з 1861 по 1914 рр. Книга становить біографічний сло...
Основи горіння палив та процеси утворення бензопірену и поліароматичних вуглеводнів
Утворення екологічно шкідливих речовин при горінні палива. Основа горіння та реакції окислення горючих речовин палив. Механізм утворення канцерогенних...
Роль Є. Олесницького у розбудові крайового хліборобського товариства "Сільський господар"
Аналіз діяльності галицького громадського і політичного діяча, кооператора Є. Олесницького, заслугою якого є реорганізація і розбудова крайового селян...
Данило Галицький
У романі «Данило Галицький» відтворено події сивої давнини. Це — патріотичний твір про героїчні діла наших предків, які жили в XIII столітті. Правдиво...
Формування оптимальної структури капіталу підприємства на прикладі ЧП "Галицький двір"
Розробка можливих варіантів по формуванню оптимальної структури капіталу підприємства на прикладі ЧП "Галицький двір". Аналіз притягненого і власного...
