"Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
«Українське питання» у політичних дискусіях 1910–1914 рр.Поразка революції 1905–1907 рр. і фронтальний наступ реакції супроводжувалися виразним поправінням російського лібералізму. Партія кадетів, що виникла на хвилі революції і гучно іменувала себе партією «народної свободи», швидко розгублювала свій «демократичний конституціоналізм», перейшовши на позиції обстоювання «вільного», завойовницького націоналізму як у зовнішній, так і у внутрішній політиці. Принаймні так бачив її завдання провідний ідеолог кадетів П. Струве. Віднині його ідеалом став «націоналізм англосаксонського типу, який не боїться суперництва, свідомо ставить собі за мету прозелітизм, оскільки вірить у те, що не розчиниться у морі чужорідних елементів, а перетворить їх у себе».На відміну від лідера кадетів П. Мілюкова, який намагався якось дистанціюватися від націоналістичного великодержавництва, Струве не вважав необхідним маскувати антиукраїнську суть свого «прозелітизму». Історичний процес, доводив він, уже довершив злиття малоруської народності з великоруською, і творення паралельних російській «малоруської» та «білоруської» культур означало б «колосальне розтрачування історичної енергії населення Російської імперії». Тому Струве без застережень відкидав ідею української автономії – навіть у тому урізаному вигляді, в якому вона існувала для Польщі і Фінляндії. Українське питання Струве оголошував «шкідливою інтелігентською вигадкою», закликаючи до постійної боротьби проти «українського партикуляризму».Антиукраїнські полемічні виступи Струве на сторінках редагованої ним «Русской мьісли» розв'язали дискусію, яка тривала і під час Першої світової війни і в якій зіткнулися не лише дві ліберальні традиції – російська і українська. У дискусію включилися соціал-демократи, причому російські (більшовицькі) і українські підходи не тільки виразно відрізнялися, а й стикалися у непримиренному двобої. «Українське питання» виявилося тим пробним каменем, що давав змогу відрізнити справжній демократизм від уявного, «відроджувальний» націоналізм від імперського. В дискусії пропонувалися теоретичні моделі, які вже через п'ять років дістали можливість реалізації. У тому, що Україна у 1917–1918 рр. сміливо брала на себе творення принципово нових зразків національно-персональної автономії, дістали свій прояв теоретичні напрацювання передвоєнних і воєнних років.Можна впевнено твердити, що російський лібералізм, який у ході першої російської революції досить вправно жонглював ідеями поділу влад, забезпечення прав особи, демократичного самоуправління, «спіткнувся» саме на національному питанні. Вже дискусії з питань автономії Польщі і Фінляндії, які активно велися впродовж 1905–1907 рр., показали, що централізаторські, імперські тенденції в теоретичних побудовах лібералів беруть гору. У вибудуваній раціоналістичній моделі нової політичної системи не знайшлося місця національній свободі. Коли ж справа дійшла до українського питання, імперська налаштованість російської ліберальної політичної думки стала очевидною.На перші статті Струве, вміщені в «Русской мысли» (1910, №6 та 1911, №1) відповідав Б. Кістяківський (під псевдонімом «Українець»). Насамперед він звернув увагу на те, що «різко явлений егоїзм» у ставленні до українства з боку частини російського суспільства є свідченням того, що ідейною полемікою справа не обмежується: адже вона супроводжується закидами у бік властей, звинуваченнями їх у бездіяльності. Українському народові відмовляють у праві мати свою інтелігенцію, – але «хіба мати близьку собі по духу і мові інтелігенцію – це привілей лише великоруського народу?» Торкаючись проблеми розтрачування «психічних сил населення», «історичної енергії народу», Кістяківський запитував: хіба не є розтратою психічної енергії навчання нещасних малоросійських дітей чужою, нерозумілою їм мовою.Відповідь Струве не забарилася. Української культури немає, доводив він, «її можна тільки навмисне створити». Українська мова може зберігатися як місцеве «наріччя» і підживлюватися у нижчих верствах, але немає ніякого сенсу виводити її на політичний ярмарок. «Якщо інтелігентська «українська думка» вдарить в народну масу та запалить її своїм «українством», це загрожуватиме величезним та нечуваним розколом руської нації, що стане справжнім державним та народним лихом». Висновок Струве абсолютно безкомпромісний: «Російська прогресивна громадська думка повинна енергійно, без усяких вагань і пом'якшень, вступити в ідейну боротьбу з «українством»».Останній випад не пройшов повз увагу С. Єфремова, який у черговому огляді в «Украинской жизни» «похвалив» Струве за те, що він закликає лише до ідейної боротьби «і не дійшов поки що до припису про «вилучення» люб'язної культури із вжитку поліцейськими заходами». Панові Струве, писав Єфремов, варто було б спрямувати свої удари не проти «партикуляризмів», а проти змертвляючої казенної одноманітності. Якщо ж він цього не зрозуміє, то йому варто знайти в собі сили об'єднатися з меншиковими і савенками.На сторінках «Літературно-наукового вісника» гідну відповідь П. Струве дав М. Порш. Звертаючись до економічної аргументації російського ліберала, він бачить підґрунтя виступів Струве у прагненні російської буржуазії забезпечити собі міцні позиції на всеросійському ринку і продовжити денаціоналізацію і зросійшення населення окраїн. «Од соціалізму через лібералізм до імперіалізму – ось головні етапи в розвитку нашого ідейного противника».З таких самих позицій полемізував із Струве С. Петлюра, особливо наголошуючи на тому, що партія кадетів зраджує своїм програмним вимогам про право націй на самовизначення. «Колишнє добре обличчя» державної нації набуває іншого вигляду, і в цьому останньому вимальовуються гострі зуби войовничої денаціоналізації», – зауважував він.Фальш і відверту імперську спрямованість позиції Струве викривали не лише українці. На сторінках «Украинской жизни» із статтею «К вопросу об украинской культуре» виступив Ф. Корш. Вміло спростовував доводи Струве єврейський публіцист В. Жаботинський. У відповідь на сентенцію про те, що, мовляв, Київ, Одеса, Катеринослав говорять російською мовою і «вже ніколи не розмовлятимуть по-малоросійськи», Жаботинський зауважував: 60 років тому не лише вся Прага, а й майже весь Буд...
Другие файлы:
Глобалізація й поняття "суспільство" у новітніх соціологічних дискусіях
Теза глобалізації у теоріях модерну та постмодерну. Мережні комунікативні системи та глобальні системи взаємодії. Теорії глобалізації "нормальної" соц...
Веселые стихи для запоминания английских слов.
СПб.: 2006. -
32 с.
Книга позволяет в увлекательной форме освоить
английский алфавит и изучить слова по теме "Времена года", "...
Учебные таблицы по русскому языку. 5-11 классы.
М.: ТЦ Сфера, 2008. - 208 с.
Настоящее пособие представляет собой
обобщенное изложение в таблицах теоретического материала по основны...
Литература. 7
класс. ("Путь к станции "Я") В 2 кн. Кн. 1.
3-е изд., испр. - М.: 2008. -
288 с.
Учебник-хрестоматия является продолжением
непрерывного авторского курса "Чтение и литература"...
Охрана труда. Справочник.
М.: Дашков и К, 2008. — 588 с.
В предлагаемом справочнике дана законодательная,
нормативно-правовая база Российской Федерации в области охраны т...
