Характерологічна функція чеських фразеологізмів на позначення особи

Генетичні принципи класифікацій фразеологічних одиниць: власне чеські та запозичені. Граматична характеристика: граматичний поділ, субстантивні, дієслівні, ад'єктивні, адвербіальні фразеологізми. ФО з позитивною, негативною та нейтральною семантикою.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Характерологічна функція чеських фразеологізмів на позначення особи

Зміст

Вступ

Розділ I. Генетична характеристика фразеологізмів

1.1 Генетичні принципи класифікацій ФО

1.2 Власне чеські та запозичені ФО

Розділ II. Граматична характеристика фразеологізмів

2.1 Структурно-граматичний поділ ФО

2.2 Субстантивні фразеологічні одиниці

2.3 Дієслівні фразеологічні одиниці

2.4 Ад`єктивні фразеологічні одиниці

2.5 Адвербіальні фразеологічні одиниці

Розділ III. Семантична характеристика фразеологізмів

3.1 Семантичний поділ чеських ФО

3.2 ФО з позитивною, негативною та нейтральною семантикою

3.3 Семантика психологічного та фізичного аспектів

3.4 Структура чеських усталених порівнянь

Додаток

Висновки

Бібліографія

Вступ

Фразеологія як наука виникла лише на початку 20 століття. На сьогоднішній день нез'ясованими залишаються питання про статус фразеології, хто є основоположником даної дисципліни, та велика кількість проблем з теорії даної науки. До нерозв'язаних питань належать невизначеність терміну фразеологічної одиниці та предмету фразеології. Науковий пошук у цих напрямках продовжується [29; 35].

Слово “фразеологія” буквально означає „учення про звороти мови”. Полісемічність слова „фраза” і похідного від нього „фразеологія”, наявність в обох пейоративного (зневажливого) відтінку, що викликає небажані асоціації, спричинилися до пошуків точнішої термінології на позначення цих лінгвістичних одиниць і науки про них. На думку деяких вчених, більш відповідними термінами є ідіома, що по-грецькому означає „особливий чи своєрідний зворот мови”, та ідіоматика. Але у зв'язку з тим, що термін ідіома у багатьох класифікаційних схемах використовується на позначення лише певної категорії зворотів мови, запропонована термінологія не стала загальноприйнятою. У науковому обігу, незважаючи на згадані незручності, переважного вжитку здобув термін фразеологія [29; 47].

Фразеологія -- порівняно молода лінгвістична дисципліна, основні поняття, обсяг проблематики й об'єкт вивчення якої ще остаточно не визначені. Це пояснюється передусім великою функціональною, семантичною і структурною різноманітністю тих одиниць, що сприймаються як стійкі сполуки слів [30; 86].

Специфічність об'єкта дослідження викликає труднощі у визначенні місця фразеологічного рівня в ієрархії мовної структури і місця фразеології серед інших лінгвістичних дисциплін.

Фразеологізми, як слушно підкреслюють дослідники, виникають на базі одиниць кількох взаємозв'язаних рівнів: лексичного (будівельним матеріалом для них є лексеми), морфологічного (лексеми репрезентуються у словоформах), синтаксичного (відношення між словоформами у синтагмі) і семантичного (семами як значення лексем) [29; 41] .

Становленню фразеології як галузі лінгвістики (вона поступово вичленовується із синтаксису, лексикології і стилістики) сприяло ґрунтовне дослідження синтаксичної природи словосполучень, здійснене у працях російських мовознавців О. О. Шахматова, Ф. Ф. Фортунатова та інших, і висвітлення у стилістико-семантичному плані стійких комплексів слів зарубіжними мовознавцями Ш. Баллі, А. Сеше [24; 65].

Об'єктом вивчення лексикології, як відомо є словниковий склад мови, слово, що розглядається з погляду семантики, походження, вживаності, експресивно-стилістичних ознак тощо.

Предметом вивчення фразеології є стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілість і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули. Крім спільних із лексикологією аспектів розгляду, фразеологія має свої специфічні завдання: вивчення особливостей структури фразеологічних одиниць і законів витворення семантичної цілісності у сполученнях слів, визначення причин фразеологізації їх; дослідження взаємовідношень фразеологічних зворотів із іншими лінгвістичними одиницями -- словом, словосполученням, реченням; з'ясування історико-етимологічної основи фразеологічних одиниць, внутрішня форма яких утрачена; вивчення законів розвитку фразеологічного складу; вироблення наукової системи опрацювання різнотипних фразеологічних структур у загальномовних та в спеціальних фразеологічних словниках тощо. Фразеологія вивчає фразеологічну систему мови в її сучасному стані й історичному розвитку [30; 65].

В умовах великої термінологічної дублетності найзручнішим родовим найменуванням на позначення мовної одиниці, що є першоелементом фразеології, визнано терміни фразеологічна одиниця, або фразеологізм, які мають аналоги лексична одиниця, або слово, вживані при аналізі лексичної системи. Класифікуючи різнорідний фразеологічний матеріал, мовознавці виділяють цілий ряд підкласів, видів, які дістають свої видові найменування [29; 76].

Фразеологічною одиницею звичайно називають лексико-граматичну єдність двох і більше нарізне оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється у мові за традицією, автоматично. Фразеологічна одиниця виступає як явище соціально зумовлене, апробоване спільною свідомістю носіїв мови.

„Фразеологічна одиниця,-- зазначає О. М. Бабкін,-- це така одиниця мови, якій властива цілісність, що виникає в результаті послаблення лексичного значення у слів її компонентів” [3; 72]. С. Г. Гаврін підкреслює: „Фразеологічна одиниця -- це відтворювана загальновживана мовна одиниця, цілісна за своїм значенням і складена з двох і більше повнозначних слів”. У пізніших своїх роботах, характеризуючи фразеологічну одиницю трьома основними ознаками: стійкість, відтворюваність, вживаність, С. Г. Гаврін подає таке її визначення: „Фразеологічна одиниця (або фразеологізм) -- це відтворюване, стійке сполучення слів, вживане у загальнонародній або обмеженій сфері”. „Фразеологічна одиниця,-- на думку М. М. Шанського,-- це відтворювана в готовому вигляді одиниця мови із двох і більше наголошуваних компонентів слівного характеру, фіксована (тобто постійна) за своїм значенням, складом і структурою” [48; 92]. Ці одиниці мови мають цілком певний тільки для них властивий набір диференціальних ознак:

¦ це готові утворення, які не створюються в процесі мовлення, а вилучаються із пам'яті як готові формули;

¦ це такі одиниці, для яких, як і для окремих слів, характерна постійність у складі, структурі і семантиці;

¦ в акцентологічному відношенні це -- звукові комплекси, складові компоненти яких мають два або більше основних наголосів;

¦ це, нарешті, членовані утворення, компоненти яких усвідомлюються мовцями як слова” [48; 65].

Фразеологія належить до тих галузей сучасної лінгвістики, що привертають особливу увагу широких кіл дослідників. Чільне місце у розвитку теоретичних основ цієї науки, за загальним визнанням, належить вітчизняній фразеологічній школі, становлення якої завдячує в першу чергу працям акад. В.В. Виноградова [11; 75].

Не залишаються осторонь фразеологічної проблематики й українські дослідники, їх зусилля скеровуються в кількох напрямах:

1.Загальна характеристика фразеологічного фонду української мови у підручниках та посібниках для вузів (П.Й. Горецький, М.А. Жовтобрюх, М.П. Івченко, Н.Д. Бабич та ін.).

2.З'ясування місця фразеологічних одиниць у системі образності та експресивності на матеріалі мови окремих письменників, певних літературних жанрів чи стилів (багатством зібраних фактів і глибиною теоретичного обґрунтування відзначаються праці І.К. Білодіда, П.П. Плюща, Л.І.Добржанської, М.Л. Жовтобрюха, Д.X. Баранника, Л.Г. Авксентьєва та ін.); характеристика фразеологічних ресурсів у працях із загальної стилістики (В.С. Ващенко, І.Г. Чередниченко, А.П. Коваль, І.Й. Ощипко).

3.Вивчення прийомів відтворення національної фразеології адекватними елементами іншої мови (І.К. Білодід, Й.А. Багмут, І.Г. Чередниченко), а також явищ взаємодії фразеологічних фондів у процесі спілкування народів (Г.П.Іжакевич та ін.).

4.Вироблення наукових основ класифікації фразеологічних одиниць (Л.А.Булаховський, Б.О. Ларін, Г.М. Удовиченко).

5.Дослідження лінгвістичної природи фразеологізмів, зокрема їх граматичної організації (С.А. Овчарук, М.Т. Демський, Г.М. Мукан), лексичного складу (О.М. Масюкевич, Н.А. Москаленко та iн.), здатності до лексико-граматичної варіації (Л.Г. Скрипник, А.Ф. Панасенко, П.Є.Мишуренко).

6.Аналіз синонімічних взаємин у фразеологічній сфері (А.М. Матвієнко, Л.С. Паламарчук. Л.І. Полюга, Л.Г. Авксентьєв).

7.Історико-етимологічні студії над фразеологією тих чи інших історичних пам'яток (А.І. Генсьорський, М.Л. Худаш, Ф.Є. Ткач, Л.І. Батюк, Л.І. Коломієць, А.В. Майборода) або з'ясування умов виникнення окремих фразеологізмів (В.С. Парасунько, Л.І. Коломієць, Ф.П. Медведєв, Л.Г.Скрипник).

8.Збір і систематизація народної фразеології--фольклорної та діалектної (Б.О. Ларін, В.І. Хоменко, Й.О. Дзендзелівський, В.С. Ващенко, І.І. Ковалик, Л.К. Рак, П.С. Лисенко, М.Ф. Кривчанська, В.Я. Матвєєва, М.Т. Безкишкіна, А.А. Берліозов, М.А. Грицак).

9.Опрацювання методики вивчення фразеології у школі (Т.Ф. Бугайк...