Лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту

Лінгвопрагматичний аналіз іспанськомовного тексту художнього твору Карлоса Руіса Сафона за допомогою актуалізації емотивності. індивідуальні авторські прийоми вираження емотивності в тексті та їх роль у підвищенні прагматичного впливу на адресата.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Вступ

Сучасна антропологічна спрямованість лінгвістики створює необхідність студіювати емоції, оскільки сфера почуттів є одним з найважливіших людських факторів. У зв'язку з цим підвищується зацікавленість до дослідження категорії емотивності, розширюється спектр вивчення цієї проблеми. Але, незважаючи на те, що проблема емотивності привертає пильну увагу лінгвістів і в кожному з фундаментальних досліджень тексту існує вказівка на важливість студіювання його емотивного аспекту, емотивність залишається одним з найневизначеніших чинників тексту художнього твору. Складність і багатоаспектність феномену текстової емотивності зумовлює існування різноманітних підходів до його вивчення на рівні висловлювання [Піотровська Л.А., 1993], на рівні тексту [Болотнов В.І., 1981; Гладьо С.В., 2000], дослідження реалізації категорії емотивності в різних типах тексту [Філімонова О.Є., 2001] та на комунікативному рівні [Верба Г.Г., 1984; Змієва Т.Є., 1988; Маслова В.А., 1991; Іонова С.В., 1998; Шаховський В.І., 1998]. У межах кожного з підходів відтворюються особисті концепції текстової емотивності, використовується певна термінологія й особливі методи дослідження.

Існування в науці різних підходів, досить часто навіть несумісних поглядів на передмет аналізу свідчить про його недостатнє вивчення. Але загальновизнаним у сучасному мовознавстві є той факт, що дослідження цієї проблеми не може обмежуватися традиційним підходом до вивчення одиниць мови. Сучасна тенденція в лінгвістиці до збільшення одиниць дослідження й розширення предмету студіювання за рахунок залучення значної кількості екстралінгвістичних чинників робить необхідним вивчати емотивні явища у контексті одиниць вищого рівня. Сучасна лінгвістична прагматика, яку розглядають як відношення мовних знаків до їх інтерпретаторів, є інтерактивною, бо прагматичне значення висловлювань залишається незрозумілим поза їхнім семантичним змістом, який залежить від синтаксичної структури. Лінгвістична прагматика - це одна з галузей філології, яка вивчає функціонування і вживання мовних знаків мовленнєвій комунікації у взаємозв'язку з інтерактивністю суб'єктів спілкування, їхніми особливостями, реакцією та ситуацією, що склалася [Шаховський, 1995]. Предметом вивчення лінгвістичної прагматики є аналіз таких аспектів комунікації: за яких обставин, з якою метою, в яких комунікативних ситуаціях здійснюється мовленнєве спілкування; чи досягається при цьому взаєморозуміння, чи ні. У нашій роботі предметом дослідження стали особливості вираження емотивності в іспанськомовних текстах художніх творів у прагматичному аспекті. Під прагматичними особливостями емотивності в текстах художніх творів ми розуміємо вивчення умов актуалізації мовних властивостей, притаманних емотивності; дослідження можливостей вживання її адресантом і адресатом; характерні культурно-національні риси. Саме ці особливості вираження емотивності іспанськомовного тексту художнього твору К.Р.Сафона “Тінь вітру” становлять об'єкт нашого дослідження.

Нашу увагу привертає різноманітність засобів вираження емотивності в іспанськомовного тексту художнього твору К.Р.Сафона використаних з метою реалізації прагматичної настановки й підсилення прагматичного впливу на адресата. Для дослідження обрано іспанськомовний текст художнього твору саме цього автора, тому що, на нашу думку, він видрізняється унікальним, особливим, прихованим емоційно-психічним, оцінним впливом на адресата в поєднанні з національно-культурною специфікою зображуваних реалій, завдяки чому погоджується адресат з оцінкою референтної ситуації, поданої автором.

У нашій роботі здійснюється прагматичний аналіз іспанськомовного тексту художнього творуза допомогою актуалізації емотивності, що, на нашу думку, дозволяє: 1. встановити відношення між адресатом і текстом; 2. дослідити яким чином здійснюється трансформування тексту у людській свідомості і навпаки. Проблема людського розуміння художнього тексту знаходиться в центрі наукових інтересів багатьох українських та іноземних лінгвістів [В.П.Белянін, 1999; О.М.Вольф, 1989; С.В.Гладьо, 2000; В.І.Шаховський, 1995]. Іспанськомовний текст художнього твору, який концентрує в собі множинність відношень, які можна спостерігати як всередині нього, так і за його межами, став невичерпним джерелом досліджень завдяки своїм культурно-психологічним особливостям. Водночас різноманіття підходів, зумовлених специфікою окремих наук, часто призводять до того, що практичне розв'язання проблеми не тільки не просувається вперед, але й, навпаки, значно уповільнюється через неузгодженість дій учених. У зв'язку з цим фактом необхідність об'єднати різних спеціалістів гуманітарного напрямку стає актуальною. Про це свідчать, з одного боку, пріоритетність поліпарадигмального характеру лінгвістичних досліджень, на відміну від монопарадигмального підходу [Е.С.Кубрякова, 1994], з іншого боку, значна актуальність наративної семіотики - напрямку, який відобразив притаманні сучасній науці тенденції до інтеграції суміжних наук.

Підвищення інтересу до емоційної сфери героїв художніх творів з боку філологів, психологів і філософів також цілком виправдано: оскільки ця сфера є в усіх виявах існування людини, вона повинна залишити слід і в мовленні. Людина та її емоції становлять частину об'єктивної дійсності, яка пов'язана з формуванням мовної картини світу: людина як об'єктивний суб'єкт, мова як засіб відображення. Стан своєї свідомості, відчуття, емоції істота розумна відтворює в мові й тексті. Якщо в процесі безпосередньої комунікації емоції виражаються також позамовними чинниками, містики, зокрема мімікою, жестами, то в тексті художньої літератури ці фактори кодуються за допомогою мови.

Емоційна сфера людини завжди привертала увагу вчених. Емоції - невід'ємний складник людської свідомості. Світ емоцій, почуттів концептуалізується в мові й визначає особливості семантичного мовного простору. Специфіка концептів, за якими стоять різноманітні вияви емоційного життя людини привертають увагу дослідників [К.І.Ізард, 1982; А.А.Сілін, 1998; А.Ортоні, 1995]. Зацікавленість учених, які працюють у галузі цілої низки наук, таких як: філософія, фізіологія, психологія та лінгвістика, повністю обґрунтована, оскільки емоції певною мірою виявляються в усіх сферах діяльності людини, у тому числі й у мові. Традиційно емоційний бік мови студіювали в лінгвістиці в межах лексикології та стилістики. Ці дослідження проводилися у трьох основних напрямках: вивчалися слова, які називають емоції, так звана емоційно-експресивна лексика, слова, що виражають емоції, а також стилістичні характеристики слів і словосполучень.

Існування в лінгвістичній літературі численних термінологічних і метафоричних визначень емотивних явищ, а саме: емотивного плану, емотивного забарвлення, чуттєвого фону та емотивного ореолу - робить важким диференціювання досліджуваного феномена і необхідним виявлення уніфікованих характеристик текстової емотивності. Звернення до вивчення не розв'язаних в лінгвістиці питань сутності емоцій у текстах художніх творів зумовлює актуальність цього дослідження. Художній твір починає своє самостійне життя в часі, набуває нових сенсу і змісту від адресата й тому отримує нові можливості для лінгвістичних студій. Комунікативно-прагматичний підхід, реалізований у дослідженні, дозволяє вивчити лінгвопрагматичні особливості вираження емотивності у творчості Карлоса Руіса Сафона, дає можливості виявити роль різноманітних авторських прийомів у підсиленні прагматичного потенціалу вихідних одиниць. У роботі ми намагаємося розглядати емотивність іспанськомовного тексту художнього твору як один із самостійних аспектів мови.

Мета дослідження - вивчити лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту. Для цього є необхідним вирішити такі завдання:

* уточнити зміст поняття “емотивність”, обґрунтувати належність її до прагматично значущої мовної категорії та виявити прагматичну специфіку;

* розкрити лінгвопрагматичну природу вираження емотивності в тексті художнього твору Карлоса Руіса Сафона;

* виявити особливості актуалізації емотивності як специфічної ознаки тексту художнього твору Карлоса Руіса Сафона, зумовлену характером емоціогенного знання, опредметненого в них;

* дослідити мовні засоби: лексичні, морфологічні, синтаксичні, вживані автором з погляду відображення в них імпліцитної авторської оцінки для створення емотивного ракурсу відповідних текстів художніх творів;

* описати індивідуальні авторські прийоми вираження емотивності в тексті та їх роль у підвищенні прагматичного впливу на адресата;

* виявити прагматичний аспект емотивності в межах змістовно-концептуальної інформації з огляду на адресатність художнього твору.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській іспаністиці розглянуто диференціацію понять емотивного фону, емотивної тональності, емотивного забарвлення; та визначено лінгвопрагматичні особливості вираження емотивності іспанськомовного тексту художнього твору кризь комплекс названих понять; виявлено функціонально-стильові особливості емотивності; встановлено функції емотивних елементів досліджуваних текстів; досліджено роль авторських прийомів у посиленні й досягненні прагматичного ефекту художньої комунікації, що є найоптимальнішим засобом у збільшенні прагматичного потенціалу емотивно навантажених одиниць для реалізації прагматичного спрямування адресанта. Виявлення функціонально-специфічних рис емотивності дозволяє суттєво доповнити теоретичні набутки про особливості функціонування названої категорії в художньому тексті. Новим в дослідженні є встановлення функцій емотивності тексту з врахуванням специфіки авторської мови...