Лексико–семантична група прикметників об’єднана семантикою "streitbar"

Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях. Мова художньої літератури. Статистичні методи та прийоми у лінгвістиці. Лексико-семантичний аналіз сполучуваності прикметників "streitbar" з іменниками. Коефіцієнт взаємної спряженості.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях

1.1 Поняття сполучуваності. Типи сполучуваності

1.1.1 Лексична сполучуваність

1.1.2 Лексико-синтаксична сполучуваність

1.1.3 Лексико-фразеологічна сполучуваність

1.2 Поняття валентності

1.3 Дослідження сполучуваності прикметників

1.4 Мова художньої літератури

Розділ 2. Статистичні методи і прийоми у лінгвістиці

2.1 Критерій Хі - квадрата

2.2 Лексико-семантичний аналіз сполучуваності прикметників ЛСГ “streitbar” з іменниками. Визначення Хі - квадрату

2.3 Коефіцієнт взаємної спряженості

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Як засвідчують лінгвістичні дослідження, "навряд чи в оточуючій нас дійсності знайдеться більш складне і суперечливе явище, ніж мова, в природі якої, примхливо переплітаючись, знаходять своє переломлення і відображення основні діалектичні категорії, закони об'єктивної дійсності, людського пізнання і загальноісторичного досвіду: співвідношення матеріального й ідеального, динамічна взаємодія форми і змісту, діалектичне протиріччя об'єктивного і суб'єктивного, загального й окремого, абстрактного і конкретного" [1: 36].

Саме тому на сучасному етапі розвитку семантики особлива увага приділяється вивченню не тільки власне семантики, але й синтагматичних характеристик лексичних одиниць (ЛО), які виражаються через словосполучення. Для визначення відношень між словами в словосполученнях використовують терміни валентність, "сполучуваність". Валентність - здатність слова створювати навколо себе певні вільні позиціі, що займаються певними обов'язковими та факультативними актантами, тобто є лише потенційною сполучуваністю без реалізації сполучувальних задатків слова [2: 24]. Сполучуваність - його здатність вступати з іншими словами у сполучення за певними синтаксичними моделями [3: 28].

Дослідження сполучуваності слова в лінгвістичних дослідженнях не втрачає своєї актуальності вже протягом тривалого часу. Сполучуваність - це здатність слова поєднуватися в тексті з іншими словами. Оскільки значення слова не можна встановити поза контекстом, установлення сполучуваності слова по праву вважають однією з найоб'єктивніших методик опису його значення. Проте останнім часом вивчення сполучуваності виходить за межі виключно структурної лінгвістики, а й успішно застосовується для експлікації концептів у когнітивній лінгвістиці [1], [4], [5].

Проблемою сполучуваності слів займалися такі відомі лінгвісти, як Н.Н. Амосова, А.А. Уфімцева, Д.М. Шмельов, П. Гребе, В.В. Левицький, М.Д. Степанова, С.Д. Кацнельсон, а закони сполучуваності досліджували В.Г. Гак, М.А. Гойхман, Ю.Д Апресян та ін. Питання сполучуваності прикметників з іменників вивчалося в роботах Л.В. Бистрової, Н.Д. Капатрука, О.Н Бондіної, М.О. Шехтмана.

Актуальність теми нашого дослідження зумовлена тим, що сучасний етап розвитку лінгвістичної науки відзначається підвищеним інтересом до семантичних аспектів мови на всіх її рівнях. Однією з особливостей сучасної лінгвістики загалом і германського мовознавства зокрема є підхід до вивчення мови шляхом виокремлення лексичних угрупувань.

Метою роботи є дослідження сполучуваності лексико-семантичної групи(ЛСГ) прикметників об'єднаних семантикою „streitbar“ з іменниками в німецькомовній художній літературі.

Визначити сильні, середні та слабкі зв'язки ЛСГ прикметників з ЛСГ іменників за допомогою статистичних методів.

Матеріалом дослідження слугували твори художньої прози (10романів) сучасних німецьких авторів: (Erich Remarque,Robert Musil, Gьnter Grass,Hermann Hesse, HeinzKonsalik, WolfgangHohlbein).

Об'єктом дослідження - є семантична сполучуваність лексико-семантичної групи (ЛСГ) у художньому стилі.

Предметом дослідження даної роботи слугують парадигматичні властивості прикметників об'єднаних семантикою „streitbar“, в сучасній німецькій мові.

Завдання дослідження - отримати статистично значущі зв'язки за допомогою критерія Хi - квадрат та встановити за допомогою коефіцієнта взаємної спряженості міру зв'язку між ЛСГ прикметників з ЛСГ іменників, а також описати та інтерпретувати отримані дані.

ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯРОБОТИ - полягає в тому, що проведене в ній дослідження поширює існуючі у сучасній лінгвістиці уявлення про взаємовідносини лексичного значення, сполучуваність і парадигматичні взаємозв`язки слів, доповнює відомі засоби досліджень новими прийомами та методами.

Практичне значення одержаних результатів визначається безпосереднім зв'язком матеріалів роботи з практикою викладання німецької мови у школі та ВНЗ. Фактичний матеріал та висновки положення можуть бути використані в теоретичних і практичних курсах перекладу, лексикології, семасіології, граматики, фразеології, а також для укладання тлумачних, синонімічних словників та словників сполучуваності.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що в ній за допомогою лінгвістичних методів здійснено детальне комплексне дослідження ЛСГ прикметників об'єднаних семантикою „streitbar“; отримано статистично значущі зв'язки за допомогою критерія Хi - квадрат та встановлено за допомогою коефіцієнта взаємної спряженості міру зв'язку між ЛСГ прикметників з ЛСГ іменників.

Мета й завдання курсової роботи зумовили її структуру, яка складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет та методи дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі розглядаються значенню валентності та сполучуваності у лінгвістичних дослідженнях.

У другому розділі статистичні методи і прийоми у лінгвістиці, критерій ХІ - квадрата.

У загальних висновках підводяться підсумки проведеного аналізу, узагальнюються отримані результати та накреслюються напрями подальших досліджень.

Розділ 1. Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях

Вивчення проблематики сполучуваності та валентності слова збагачує наше розуміння мови, розкриває властивості різних типів мовних одиниць, їх місце в структурі мови. Ця теорія відкриває ширші можливості полегшеного оволодіння як іноземною, так і рідною мовою.

Зародки теорії сполучуваності сягають античних часів (поняття повного та неповного присудка у граматиці стоїків). У середні віки у вченнях схоластів виникли терміни „соnnotatio”, „абсолютні та відносні присудки”, значення яких дуже близьке до сучасного поняття валентності. Вже у VIII-у столітті з метою опису залежності непрямого відмінка від дієслова чи прийменника вживається термін „керування” („Rektion“). Близькі до поняття „валентність” вислови, присутні у працях граматиків епохи Просвітництва, особливо у творах Ґ. Ляйбніца та Й. Майнера. Найбільшого розвитку теорії валентності та сполучуваності досягли в 30 - 90 роках ХХ сторіччя. Поштовхом для цього стали дослідження засновників теорії валентності Л. Теньєра та С.Д. Кацнельсона.

Термін „валентність” був запозичений Л. Теньєром та С.Д. Кацнельсоном з хімії і перенесений у мовознавство. Однак варто зауважити, що у Л. Теньєра він стосувався в основному дієслова. Його формулювання валентності на початку 50-х років ХХ століття використовувалось у роботах західнонімецьких лінгвістів, у той час як формулювання С.Д. Кацнельсона ініціює розвиток теорії сполучуваності в радянському мовознавстві. У радянській лінгвістиці валентність та сполучуваність досліджували О.І. Москальська, В.А. Абрамов, М.Д. Степанова, Г.А. Гречина, Р.С. Абрацумян, А.В. Щербакова, І.Г. Ольшанський та ін. Найширше валентність презентує В.Г. Адмоні. Він називає її потенційною сполучуваністю (Fьgungspotenz) і вважає, що вона властива кожній частині мови. Вчений розрізняє обов'язкову та факультативну здатність слова сполучатися. Як приклад обов'язкової сполучуваності він наводить відношення атрибутивного ад'єктивна до іменника. Перший не може у реченні існувати без другого. Відношення ж іменника до атрибутивного прикметника є факультативним.

У ФРН теорія валентності ґрунтувалася в основному на дослідженнях Г. Брінкмана, К. Геґера, Г.-Й Герінґера, У. Енґеля, Й. Ербена, В. Флеміга, Г. Шумахера, а в НДР, орієнтованій з ідеологічних міркувань на російську науку, - В. Шмідта, Ґ. Гельбіга, В. Шенкеля, В. Бондціо, К.-Е. Зоммерфельдта і Г. Шрайбера. В англійському мовознавстві її розвивали Ч. Філмор, Й. Андерсон, Й. Робінсон, Р. Джекендорф та Д. Нільсен.

Валентність спочатку розглядалася вченими здебільшого на синтаксичному рівні. (обов'язкове або факультативне заповнення певної кількості та певного виду „вільних місць”), а згодом і на логічному (що засвідчує інтерлінґвальний взаємозв'язок між понятійними значеннями) та семантичному (представляє комбінаторику значеннєвих компонентів) (Ґ. Гельбіг). Такого поділу на три рівні дотримувалися Г.-Й. Герінґер, К.-Е. Зоммерфельдт / Г. Шрайбер, Н.-Р. Вольф. Згодом вони об'єднують два останні рівні і зупиняються на синтаксичній та логіко-семантичній валентності. Це свідчить про тісний зв'язок між логікою та семантикою (Й...