Вивчення багатокомпонентного складного речення в системі мови. Неелементарне складносурядне речення. Структурні особливості неелементарних складнопідрядних речень. Багатокомпонентні конструкції у пам'ятках староукраїнської писемності XIV-XVII ст.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Содержание

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні засади вивчення багатокомпонентного складного речення в системі мови
• 1.1 Ознаки неелементарного складносурядного речення
• 1.2 Структурні особливості неелементарних складнопідрядних речень
• 1.3 Складні поліпредикативні конструкції з безсполучниковим типом зв'язку
• 1.4 Комбіновані типи речень
• Розділ 2. Комплексний аналіз багатокомпонентних речень у творах XIV-XXI ст.
• 2.1 Багатокомпонентні конструкції у пам'ятках староукраїнської писемності XIV-XVII ст.
• 2.2 Поліваріантність багатокомпонентних конструкцій у творах української літератури XVIII-XXI ст.
• Висновок
• Список літератури

Вступ

Особливе місце в синтаксичній системі української мови належить багатокомпонентним складним реченням, за якими закріпилися різні дефініції: складне речення ускладненого типу, поліпредикативне складне речення, багатокомпонентне складне речення, багаточленне складне речення. Багатокомпонентне складне речення - поліпредикатна конструкція у системі складного речення, структур, мінімум якої для різних моделей становить три-п'ять предикативних компонентів, поєднаних за допомогою двох-чотирьох сполучних засобів зв'язками сурядності або підрядності.

Актуальність дослідження зумовлюється відсутністю належного аналізу багатокомпонентних речень та їх функціональної значущості в їх історичному розвитку (від пам'яток староукраїнської писемності до творів сучасної літератури).

У лінгвістичній літературі значна увага приділяється вивченню багатокомпонентним реченням у працях І.А. Василенка, Б.М. Кулик, І.К. Кучеренка, Г.М. Горяної, К.Ф. Шульжук, С.В. Шевчук, С.О. Караман та інших.

Вивчення багатокомпонентних конструкцій в їх історичному розвитку має вагоме наукове й практичне значення.

Наукове полягає у з'ясуванні специфіки функціонування багатокомпонентних речень різних структурних типів в староукраїнських пам'ятках ХІV-XVII ст. та літературних творах XVIIІ-XXI ст.; встановленні їх формально-граматичних, семантичних, семантико-синтаксичних, комунікативних особливостей. Теоретичні узагальнення матимуть застосування в дослідженнях з історії української мови стосовно мовного аспекту.

Практичне полягає у тому, що подальша розробка проблематики багатокомпонентних конструкцій в історичному розвитку, зважаючи на складність, розмаїтість та фундаментальну вагомість їх для мови в цілому та історії мови зокрема, залишається нагальною потребою. У курсовій роботі зроблено спробу дослідити ці аспекти вивчення поліпредикативних конструкцій у системі складного речення, спираючись переважно на історичні пам'ятки XІV-XVII ст. та літературі твори XVIIІ-XXI ст. Адже змістовні спостереження стосовно багатокомпонентних конструкцій в їх історичному розвитку залишаються неповними і статистично необробленими. Твори від староукраїнської писемності до сучасності становлять собою об'єкт для дослідження багатокомпонентних конструкцій, що дає нам змогу поповнити теоретичний склад робіт з вивчення синтаксису української мови.

Об'єктом дослідження є багатокомпонентні речення як структурний елемент синтаксису.

Предмет дослідження становлять літописи, ділові документи, полемічні твори XIV - XVII ст. та літературні твори XVIIІ-XXI ст.

Мета курсової роботи - виявлення специфіки багатокомпонентних складних речень в їх історичному розвитку.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

1) Окреслити поняття "багатокомпонентне складне речення".

2) З'ясувати специфіку структури багатокомпонентних речень.

3) Визначити типи багатокомпонентних речень в староукраїнських пам'ятках ХІV - XVII ст. та літературних творах XVIIІ-XXI століття.

4) Проаналізувати особливості функціонування багатокомпонентних речень в їх історичному розвитку.

Багатокомпонентні речення характеризуються не тільки збільшенням кількості предикативних одиниць у складі одного речення, а й своїми якісними ознаками, здатністю об'єднувати в одному реченні масивні структури, кожна з яких може мати в собі по кілька предикативних частин, що дає можливість регулювати інформативне навантаження, деталізувати висловлені думки, надавати додаткові відомості про предмет мислення, вільніше звертатися при потребі до засобів виразності, у межах одного речення.

Розділ 1. Теоретичні засади вивчення багатокомпонентного складного речення в системі мови

Багатокомпонентні конструкції стали об'єктом пильної уваги і поглибленого вивчення у вітчизняному мовознавстві з 50-х років. Початок дослідженню цих конструкцій поклали праці І.А. Василенка "Сложноподчиненные предложения с неоднородным соподчинением" (1953), "Сложноподчиненные предложения с неоднородным соподчинением" (1953), "Сложные предложения с одночленным соподчинением" (1955), "Сложные предложения в современном русском литературном русском литературном языке".

В україністиці питань, пов'язаних з типологіє багатокомпонентних конструкцій, торкаються автори підручників і посібників Кулик Б.М. "Курс сучасної української літературної мови. Частина 2. Синтаксис" (1961), Пономарів О.Д. "Сучасна українська мова" (2001), Шульжук К.Ф. "Синтаксис української мови" (2004), Караман С.О. "Сучасна українська літературна мова" (2011), Шевчук С.В. "Сучасна українська літературна мова" (2011) та ін.

Більш докладну класифікацію багатокомпонентних речень надає К.Ф. Шульжук. В своїй праці він досить чітко і конкретно систематизував багатокомпонентні (неелементарні) речення, виділивши їх формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні ознаки, з огляду на які виокремлює такі типи сполучникових і безсполучникових неелементарних речень:

1) неелементарні складносурядні речення

2) неелементарні складнопідрядні речення

3) неелементарні складні безсполучникові речення з однорідними частинами

4) неелементарні складні безсполучникові речення з неоднорідними частинами

багатокомпонентне речення староукраїнська писемність

5) неелементарні складні безсполучникові речення з однорідними і неоднорідними частинами

6) складні сполучниково-безсполучникові речення із сурядністю і безсполучниковістю

7) складні сполучниково-безсполучникові речення із підрядністю і безсполучниковістю

8) складні сполучниково-безсполучникові речення із сурядністю, підрядністю і безсполучниковістю

Подана класифікація є розгалужену і змістовну і в

В сучасній українській мові широко використовується класифікація за О.Д. Пономаревим, який виділяє їх такі типи багатокомпонентних (багаточленних) речень:

1) багаточленні речення з сурядним зв'язком

2) багаточленні складнопідрядні речення

3) багаточленні речення з безсполучниковим зв'язком

4) складні синтаксичні конструкції

Така класифікація є сталою в сучасній українській мові і її підтримують С.В. Шевчук, С.О. Караман та ін.

Отже, багатокомпонентні (ускладнені) речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові та комбіновані (з різними типами зв'язку) конструкції.

Складними багатокомпонентними (ускладненими) вважаються речення, що складаються з трьох і більше предикативних частин. Ними можуть бути складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові та комбіновані (з різними типами зв'язку) конструкції. Речення з різними типами зв'язку в мовознавчій літературі ще називають складними синтаксичними конструкціями.

Багатокомпонентні складні речення мають ряд специфічних ознак: а) наявність трьох і більше предикативних частин; б) наявність у їхньому складі мінімум двох сполучників (для сполучникових речень); в) специфіка порядку розміщення частин для різних типів [23].

1.1 Ознаки неелементарного складносурядного речення

В українській мові поширені і складносурядні речення, що складаються з трьох і більше предикативних частин. К.Ф. Шульжук класифікує багатокомпонентні (неелементарні) складносурядні речення за наступними типами відношень.

Багатокомпонентні структури, частини яких поєднуються сурядними сполучниками, можуть являти собою не одне складне речення, а сполучення речень, кожне з яких окремо виконує комунікативну функцію. У таких об'єднаннях речень переважно функціонують однакові сполучники, передусім єднальні (приєднувальні). Не випадково сурядний зв'язок усе частіше трактують як міжреченнєвий, текстуальний. У таких структурах наявне своєрідне "нанизування" речень, єднальні і деякі інші сполучники набувають приєднувального характеру. У відкритих структурах, крім сполучника і, використовуються і поєднання інших сурядних сполучників (то., то; а., а; чи., чи; та., та тощо) [24, с.245].

Однак у багатьох складносурядних багатокомпонентних конструкціях наявні більш складні семантико-структурні зв'язки між част...