Емоційно-стилістичні забарвлені слова

Функції та класифікація експресивних засобів української мови. Групи лексичних експресивів. Емоційна та стилістична забарвленість лексики мови. Суфікси та префікси як засоби відображення емоційності словотворчими засобами. Класифікація фразеологізмів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

20

Реферат

з дисципліни «Вступ до мовознавства»

на тему:

Емоційно-стилістичні забарвлені слова

Виконав студент

група ПР-31

Рудич В.О.

Вступ

Слово є центральною функціонально-структурною одиницею мови. Словниковий склад мови налічує не просто набір слів. Лексичне багатство мови забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожного окремого індивіда, що володіє цим багатством. Питання і проблема лексикології, експресивності і виразності мови і досі залишаються відкритими, оскільки суспільство не стоїть на місці, розвивається, дає нові запити, вимагає нових розробок, які б відповідали новим вимогам. Тому в лексиці існує проблема перекладу текстів, тому що дуже важко передати думки та настрій автора, які він хотів передати у своєму творі, на іншу мову. Тему свого реферату «Емоційно-стилістичні забарвлені слова» я обрала не випадково, оскільки при вивченні літературних творів зіткнулася з тим, що переведення їх на іншу мову не завжди відображає саме ту думку, яку хотів сказати автор тексту перекладу. Також мене зацікавило саме поняття «експресивна лексика», її походження та доцільність вживання.

Питанням емоційно-експресивного забарвлення і функціонально-стильовій приналежності слів, лексикології в цілому займалися Дудик П.С., Шевчук С.В., Кроче Б.,

Мойсієнко, О.В., Фосслер К., Кочан І.М., Поберезька Г.Г., Волинець І.М., та інші. Зокрема

Б. Кроче вважає, що основна функція мови - експресивна, під кутом зору якої має вивчатися мова, точніше індивідуальне мовлення, що постає у вигляді великої кількості індивідуальних творчих мовних актів. Мова не розвивається, а відтворюється кожним окремим індивідом (К. Фосслер). Використовується мова для спілкування всіх індивідів, стаючи колективною творчістю, яка змінюється відповідно до культурних потреб мовного колективу. К.Фосслер визначальною серед усіх галузей мовознавства називає стилістику, яка дає змогу вивчати індивідуальну духовну творчість у мові, адже фрази речення будуються під кутом зору вимог стилістики.

Перед собою я поставила за мету дослідити емоційно та стилістично забарвлену лексику української мови, переконатися у необхідності вживання таких виражальних засобів мови, а також знайти стильові відмінності лексичного складу мови, користуючись у роботі словниками та навчальними посібниками.

1. Функції та класифікація експресивних засобів мови

Мовлення людини - одна із визначальних складових її Я. Мовлення в межах кожного стилю літературної мови супроводжується певною експресією. Експресивними є виражальні засоби мови, наділені почуттєвістю, емоційністю. Вони надають висловлюванню певного колориту, тональності. У мисленно-почуттєвій сфері мовця виявляється його ставлення до адресата мовлення. Залежно від мети і життєвої ситуації мовлення буває емоційно нейтральним або урочистим, офіційним, фамільярним, інтимно-ласкавим, гумористичним, сатиричним або й саркастичним.

Використання мови у різних сферах діяльності людини зумовило стилістичну диференціацію лексики. Для передавання певної інформації в усній чи письмовій формі підбирають нейтральні або стилістично забарвлені слова, відповідно до мети поєднують їх.

У своїй більшості слова виконують оцінно-експресивну функцію, завдяки якій у семантиці слів можуть бути закладені почуття радості, захоплення, ніжності, незадоволення, обурення, глузування тощо. Емоційно забарвлені лексеми, які слугують для опису почуттів, а також для передачі емоційних відтінків в оцінці явищ, подій, людей, називають ексресивами (експресемами) .

Слова вузького стилістичного призначення називають маркованими. До них належать:

1.Емоційно забарвлені слова;

2.Слова професійно-виробничої лексики;

3.Діалектизми тощо.

Вжиті у тексті, вони називаються стилісистемами.

Мова має достатньо засобів для вираження емоцій. Пропущені через мислення і психіку людини, ці засоби відразу ж актуалізуються, стають підсилено виразними. До них належать емоційні слова, які бувають двох типів:

а) такі, що не мають поняттєвої основи і виражають лише емоції;

б) такі, що виражають одночасно і поняття, і емоції.

До першого типу належать емоційні вигуки, що є експресивними знаками найрізноманітніших психічних переживань суб'єкта ( про них уже йшлося ).

Емоційні лексеми другого типу поділяються на 2 види:

1. Слова, що називають певні емоції та переживання: любов; веселий; радіти; журба; гніватися; ненавидіти. Емоційно забарвлені лексеми, які слугують для опису почуттів, а також для передачі емоційних відтінків в оцінці явищ, подій, людей, називають ексресивами (експресемами)

2. Слова, в значення яких закладений оцінний елемент. Вони позначають:

- осіб за зовнішністю, рисами характеру, вчинками: красень, баламут, дурень, гульвіса.

- частини людського організму (в тому числі й переносному значенні): баньки, морда, пузо, паща;

- деякі предмети: речі, барахло, лахи, мотлох;

- назви деяких приміщень і споруд: конура, заклепок, палац;

- назви деяких опредмечених дій людини: відвага, вірність, егоїзм, ницість, підлість;

- назви деяких абстракцій: зло, зрада, щастя, горе, біда;

- опредмечені риси й ознаки людини: безстрашний; вередливий, ледачий, паскудний.

- неопредмечені дії та стани людини: варнякати, гамселити очухатися, патякати;

- багатьох ознак дії: відважно, мудро, підло, цинічно тощо.

Окрім аксіологічно-емотивних нашарувань, слова можуть містити у собі натяк на належність до певної типової сфери їх застосування. Такі соціально марковані одиниці називають, як уже згадувалося раніше, стилістемами; їх особливістю є наявність, окрім лексичного та граматичного значень, ще й значення стилістичного, тобто ознаки закріпленості за певним функціональним стилем української мови.

Здатність слова набувати додаткових експресивних або стилістичних відтінків, які накладаються на основне значення слова у процесі комунікації і надають йому певного типу, колориту, називається конотацією. Якщо формальні параметри слова, його граматичну структуру та основне лексичне значення можна ототожнювати з його «тілом», то конотація - це той «дух», який дозволяє слову ожити і отримати свій неповторний «присмак» як ізольовано, так і в кожній окремій ситуації, у кожному контексті. Конотація надає лексемі індивідуальності.

Отже, за ознакою наявності або відсутності супровідної конотативної інформації можемо виокремити такі три лексичні групи: стилістично забарвлена лексика, емоційно забарвлена лексика, емоційно та стилістично нейтральна (міжстильова) лексика.

2. Емоційно забарвлена лексика

Експресія може виявлятися лексично, коли корінь слова містить позитивний чи негативний семантичний заряд, або за допомогою словотворчих афіксів, які механічно «прищеплюють» слову нові відтінки.

Виокремлюємо 2 групи лексичних експресивів:

1.Внутрішньосистемні (інгерентні, фонові, словникові, парадигматичні) експреси ви - слова, семантичне ядро яких саме собою привносить позитивну або негативну інформацію; більшість таких одиниць належать до абстрактної лексики (радість, сум, ненависть, ніжність, гріх, любов, щасливий, милий, хороший, жахливо, здорово тощо. Експресія таким мовним знакам притаманна внутрішньо, вона є постійною і невід'ємною їхньою ознакою у будь-яких ситуативно-контекстуальних умовах.

Інгерентна експресивність характерна також для відгуків та звуконаслідувальних слів: Вовк м'ясиво хап - і драла!. Та мене ще хіть забрала. На вечерю курку взять (І.Франко)

Апріорі емоційного забарвленими словами є вульгаризми: пика, морда, брехати; жаргонізми: кльово, западало; лайливі слова. Вони мають яскраво виражену внутрішню експресію авторські неологізми (оказіоналізми): демагог нути, фурорист зустрічається у творах М. Хвильового; чукрен, чухраїнці - у Остапа Вишні. Урочистою експресивністю, глибоко викоріненою в семантичну структуру слів, характеризується так звана поетична лексика (поетизми) - вживані переважно у художньому мовленні слова, надають йому милозвучності, піднесеності, образності, іноді - високо парності ( линути, розмай, ліра, муза, парнас, симфонія, німфа, воля ).

2. Контекстуальні (адгерентні, синтагматичні) експресиви - нейтральні одиниці, які набувають,експресії лише у відповідному контексті. Такий процес найчастіше відбувається при творення метафор та епітетів: змія (про злу людину) , котик (про людину лагідну), порожній (про духовно збіднену людину). При перенесенні частини лексичного значення на інший об'єкт виникає додаткове семантичне навантаження та емоційне забарвлення: «Ніс жовтень намальовані валізи щедрот осінніх»; «Ці втомлені слова, ці олов'яні лиця. Ці сутінки в очах у кожного із нас» (А. Мойсієнко).

Слова, в яких емоційність виражається словотворчими засобами, творяться за допомогою:

1) суфіксів - демінутивних (здрібнілості) -очк, -ок, -ик, -еньк та ін.: сонечко, котик, білесенький; меліоративних (пестливості) -есеньк, -ісіньк, -юсіньк тощо: маленький, мацюпусінький, мацюпенічкий; у тому числі - комб...