Вплив політики на засоби масової інформації (ЗМІ). Журналістика як складова політичних процесів. Роль "медіатора", певного буфера, посередника між політикою та громадськістю. Вплив ЗМІ на прийняття політичних рішень. Модель "політика - ЗМІ" в Україні.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Взаємозв'язок ЗМІ і політики

Питання до обговорення:

1. Вплив політики на ЗМІ.

2. Журналістика як складова політичних процесів. Вплив ЗМІ на прийняття політичних рішень.

3. Модель "політика - ЗМІ" в Україні.

Політика більшою мірою, ніж інші види суспільної діяльності, має потребу в спеціальних засобах інформаційного обміну, у встановленні та підтримці постійних зв'язків між її суб'єктами. Якщо, наприклад, економіка цілком може функціонувати на основі ринкового саморегулювання за обмежених, переважно безпосередніх, форм взаємодії людей, то політика неможлива без опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів зв'язку між різними носіями влади, а також між державою і громадянами. Сама природа політики як колективної, складно організованої цілеспрямованої діяльності, спеціалізованої форми спілкування людей для реалізації групових цілей та інтересів, що зачіпають все суспільство, обумовлює двосторонній вплив, глибоку взаємодію та взаємозалежність її та засобів масової інформації. Колективний характер цілей, що реалізуються в політиці, передбачає їх обов'язкове усвідомлення розділеними у просторі членами колективу (держави, нації, групи, партії тощо) і координацію діяльності людей та організацій. Все це вимагає використання спеціальних засобів передачі інформації, що опосередковують комунікативний процес.

Початкова мета та основне політичне призначення ЗМІ полягало у виконанні ролі "медіатора", чи певного буфера, посередника між політикою та громадськістю. Саме засоби масової інформації надають суспільству можливість знайомитися з позицією політичних та громадських лідерів, оцінювати їх, а політикам - висловлювати своє ставлення до суспільних проблем і брати участь у вільному перебігу політичних дискусій. Саме в межах такої взаємодії виникає глибокий взаємний вплив між засобами масової інформації та політикою.

Людина має право на правду, і це право забезпечують ЗМІ, найголовнішим завданням яких є донесення до суспільства оперативної інформації. Вони мусять сказати людині сьогодні про те, що відбулося вчора і сьогодні. Відсутність достовірної інформації породжує чутки, міфи, а в кризові моменти - страх, паніку.

У демократичних державах явно переважає раціональна модель масових комунікацій, розрахована на переконання людей з допомогою інформування й аргументації, побудованої згідно із законами логіки. Ця модель відповідає типу менталітету і політичної культури людей, які там склалися. Вона передбачає своєрідне змагання різноманітних ЗМІ у боротьбі за увагу і довіру аудиторії. У цих державах заборонено законом використання ЗМІ для розпалювання расової, національної, класової і релігійної ненависті і ворожнечі, проте і в них різні політичні сили для пропаганди своїх ідей і цінностей широко застосовують методи переважно емоційного впливу, що особливо яскраво проявляється в періоди виборчих кампаній.

Живе слово і зоровий образ володіють великою силою емоційного впливу на особистість, який нерідко може затьмарити раціональні доводи й аргументи. Цим широко користуються тоталітарні, авторитарні режими, насичуючи свою політичну пропаганду емоційним змістом, який пригнічує розум людини. Тут ЗМІ широко використовують методи психологічного впливу, основані на страхові й вірі, для розпалювання фанатизму, недовіри або ненависті до політичних опонентів, осіб інших національностей і всім неугодним.

Незважаючи на важливість емоційного впливу, все ж головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес. Основними етапами цього процесу є одержання, відбір, коментування і розповсюдження відомостей. Від того, яку інформацію, в якій формі і з якими коментарями отримують суб'єкти політики, багато в чому залежать їх подальші дії. "Мати важливу інформацію - значить мати владу; вміти відрізняти важливу інформацію від неважливої означає мати ще більшу владу; можливість розповсюджувати важливу інформацію у власній режисурі або замовчувати її означає мати подвійну владу".

Така влада - прерогатива ЗМІ. Вони не лише відбирають відомості, які постачаються інформаційними агентствами, але й самі добувають і оформлюють їх, а також виступають їх коментаторами і розповсюджувачами. Потік інформації у сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому не в стані ані окрема людина, ані навіть група спеціалістів. Тому відбір найбільш важливої інформації й її подача в доступній масовій аудиторії формі і коментування - найголовніше завдання всієї системи ЗМІ. Інформованість громадян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями відбирається інформація, наскільки глибоко вона відбиває реальні факти після її обробки ЗМІ, а також від способу і форм подання інформації.

Засоби масової інформації є основним каналом передачі політичної інформації, тобто такої інформації, що має суспільну значущість і вимагає уваги з боку державних органів або впливає на них. Особливо важливою є роль ЗМІ у формуванні думки людей з питань, що безпосередньо не стосуються їх повсякденного досвіду, наприклад, про інші країни, про політичних лідерів тощо.

масова інформація засіб політика

Політичні актори та інститути за допомогою значної кількості засобів та інструментів, зокрема законодавчих, впливають на діяльність засобів масової інформації. З іншого боку, ЗМІ чинять значний вплив на політичних акторів, зокрема у сфері прийняття політичних рішень.

Політика та її суб'єкти впливають на ЗМІ переважно шляхом формування інформаційних приводів, джерел новин, які є основним засобом існування мас-медіа. Саме таким чином і здійснюється маніпулятивний вплив засобів масової інформації. Вчасно "викинутий" інформаційний привід може перевершити за важливістю чи просто знівелювати новизну та актуальність попередньої "незручної" для влади чи політика новини. (Приклад: об'єднання ЮТ з регіонами при прийнятті рішення і обманний хід - ЮТ розпустила косу. Як результат мало хто із ЗМІ закцентував на тому, що відбулося в сесійній залі, акцент був поставлений на зміні зачіски. Ще приклад: новий склад ВР - аналіз не хто до неї увійшов, а хто в чому вдягнений…)

ЗМІ в індустріально розвинених країнах в наші дні має величезні можливості для впливу на громадську думку. Залежно від того, в чиїх руках воно знаходиться, його можна використовувати як для об'єктивного й оперативного інформування людей про реальні події у світі, їх просвіти і виховання, так і маніпулювання в інтересах тих або інших груп людей. Роль ЗМІ в політиці неможна оцінювати однозначно. Вони являють собою складний і багатогранний інститут, який складається з безлічі органів і елементів, призначених реалізувати різноманітні завдання інформування населення про події і явища, що відбувається в кожній конкретній країні і в усьому світі. Ще Гарольд Ласуелл, відомий дослідник політичної комунікації, виокремив такі 4 основні функції ЗМІ: спостереження за світом (збір і розповсюдження інформації); "редагування" (відбір і коментування інформації); формування громадської думки; розповсюдження культури. Іншими словами, ЗМІ забезпечують розширену форму людської комунікації. До всього цього необхідно додати ще одну важливу їх функцію з політизації суспільства і політичної просвіти широких верств населення. Преса, радіо, телебачення претендують на виконання функцій "сторожового пса суспільних інтересів", на те, щоб бути "очима і вухами суспільства", попереджуючи, наприклад, про спад в економіці, зростання наркоманії і злочинності або корупції в коридорах влади тощо. Для виправдання такого іміджу або такої претензії ЗМІ повинні виглядати якомога більш незалежними як з економічної, так і з політичної точок зору.

Протягом тривалого періоду для широкої публіки головним джерелом інформації слугувала преса - газети і журнали. Спочатку багато хто з них виникали як органи тих чи інших політичних партій або в тій чи іншій формі були втягнуті в політичний процес. Важливе значення мало те, що газети пропонували не лише політичну й економічну інформацію. Публікуючи також матеріали розважального характеру і місцеві новини, вони привчали людей розглядати себе частиною ширшого світу, яка реагує на події, що в ньому відбуваються.

Початок "ери телебачення" в політиці вважається 1952 р., коли воно було вперше використано для широкого висвітлення президентської виборчої кампанії в США.

У 70-80-і рр. ТБ, яке набирало все більшої ваги в політичному процесі, стало домінуючим ЗМІ. Як приклад впливу ТБ на характер політичної поведінки і особливо голосування американських виборців у США часто приводять телевізійні дебати між Дж. Кеннеді і Р. Ніксоном в 1960 р. Соціолог Елмо Роупер, який у той період провів опитування серед виборців, дійшов висновку, що саме ці теледебати значною мірою сприяли перемозі Кеннеді. У 1980 р., за існуючими даними, теледебати дали можливість Р. Рейгану не лише ліквідувати 4-відсотковий розрив з Дж. Картером, але й на 5% випередити його. Не менш важливу роль зіграли теледебати між головними претендентами в подальших виборчих кампаніях.

Поступово теледебати між конкуруючими кандидатами на вищі виборні посади як інструмент передвиборчої боротьби все більш зростаюче визнання і застосування отримують в усіх індустріально розвинених країнах, крім України.

У більшості індустріально розвинених країнах ЗМІ являють собою приватнопідприємницький інститут, галузь економіки, в якій зайняті десятки, а то й сотні тисяч чоловік. Їх економічна діяльність - це збір, виробництво, зберігання і "продаж" інф...