Інформаційна політика України

Характеристика сучасного стану процесу інформатизації в Україні (розвиток електронної галузі, розвиток інформаційних технологій). Державна інформаційна політика.

У 1998 р. Україна стає на новий шлях в розвитку економіки. Після довгих років закритої командної економіки нелегко пристосуватись до ринкової , яка тісно пов’язана із світовим ринком. Входження у світові економічні відносини пов’язане для України з безліччю проблем, однією з яких є невідповідність рівня розвитку ринку інформації в Україні світовому.

Світовий ринок насичений найсучаснішими технологіями, тому надзвичайно швидко реагує на будь-які економічні процеси. Отже, держави, які через свою слабку інформаційну базу не в змозі миттєво відреагувати на ті, чи інші процеси, несуть значні втрати, які іноді настільки відчутні, що можуть призводити до різних кризових ситуацій в країні (інфляція, криза виробництва і т. д.).

Саме тому Україні сьогодні необхідно проводити державну політику у сфері інформації. Процес інформатизації надзвичайно дорогий навіть для розвинутих країн, але цілком зрозуміло, що якщо не зробити це “сьогодні”, то “завтра” втрати можуть бути надзвичайно великими.

В першу чергу я б хотіла зробити наголос на розвитку телекомунікаційної галузі в Україні. Після проголошення в серпні 1991 р. незалежності України мережа електрозв’язку колишнього СРСР на українській території повністю перейшла під юрисдикцію Міністерства зв’язку України. На той час до його складу ввійшли лише сім підприємств та організацій, а саме: українське підприємство міжнародного та міжміського зв’язку та телебачення “Укртек”, “Київський телеграф”, Київська міська радіотрансляційна мережа, Центр інформаційних технологій, державний інститут розвідування та проектування засобів і споруд зв’язку “Укрзв’язокпроект”, державний інститут розвідування та проектування засобів і споруд зв’язку “Діпрозв’язок”, а також “Закарпаттелеком”.