Проблеми відокремлення Південного океану

Антарктична циркумполярна течія як головна особливість Південного океану. Рельєф, геологічна будова, геофізичні поля. Структурно-геоморфологічне районування дна. Особливості берегів і островів. Кількість сонячної радіації, що надходить до поверхні океану.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ВСТУП

Південний океан або Антарктичний океан - п'ятий за розміром океан Землі, що оточує Антарктиду, що складається так би мовити з південних частин Атлантичного, Індійського і Тихого океанів, що прилягають до Антарктиди.

Площа океану 20 327 тис. кв. км. (якщо прийняти північною межею океану 60-й градус південної широти). Найбільша глибина (Південно-Сандвичів жолоб) - 8428 м.

Вперше цей океан був виділений в 1650 році голландським географом Б. Вареніусом, і до 1-ої чверті 20 століття назва «Південний океан» поміщалася на картах і атласах (при цьому в багатьох країнах у нього включалися і території Антарктиди, тоді льодовий материк зараховувався до області океану і його кордоном була прийнята широта Південного полярного кола). З 2-ої чверті 20 століття кордон Південного океану стали проводити від 35° південної широти (за ознакою циркуляції води і атмосфери) до 60° південної широти (по характеру рельєфу дна). У радянському Атласі Антарктики (т. 2, 1969) кордоном Південного океану було прийнято північний кордон зони антарктичної конвергенції, розташованої поблизу 55° південної широти.

Навесні 2000 року міжнародна гідрографічна організація прийняла рішення оголосити водний простір на північ від узбережжя Антарктиди до 60° південної широти окремим океаном - Південним. Рішення базується на останніх океанографічних даних, що вказують на унікальність вод оточуючих Антарктиду. У російській традиції Південний океан - умовне поняття. Його приблизним кордоном вважається зона антарктичної конвергенції (північна межа антарктичних поверхневих вод). В інших країнах межа також розмита - широта південніше мису Горн, кордон плавучих льодів, зона конвенції про Антарктику.



РОЗДІЛ 1. ПІВДЕННИЙ ОКЕАН, ЯК САМОСТІЙНИЙ ВОДНИЙ ОБ'ЄКТ

У результаті обширних океанологічних досліджень південно-полярного кола вод, виконаних у середині ХХ століття у відповідності з програмою Міжнародного геофізичного року, в 1966 р. Географічною спільнотою СРСР було прийнято рішення про виділення самостійного океану - Південного. Це рішення було відображено в першому виданні радянського « Атласу Антарктики».

Поняття «Південний океан» фактично знайшло і міжнародне визнання. Воно фігурує у ряді документів Міжнародного комітету по антарктичним дослідженням і в документах міжурядової океанографічної комісії. Існують міжнародні програми, в яких фігурують назви «Південний океан»: програма БИОМАСС, Американська програма «Міжнародних досліджень Південного океану».

Виділення Південного океану було запропоновано, як для розширення знань про антарктичне кільце вод, що омивають Антарктиду, так і для зручністю опису явищ цієї величезної акваторії Світового океану. Інакше при її описі приходиться розривати єдину Антарктично-циркумполярну течію на частини, які належать трьом океанам, і назвати їх південними частинами Індійського, Тихого і Атлантичного океанів.

Головна особливість Південного океану - Антарктична циркумполярна течія (АЦТ), яка розповсюджується по всій товщі води і фактично формує всі специфічні риси режиму води, склад і розподіл флори та фауни, а також клімат. Північний кордон АЦТ співпадає з зоною субтропічної конвергенції або з субантарктичним фронтом (САФ), де більш холодні і щільні поверхневі субантарктичні води опускаються під менш щільні субтропічні.

На півдні під впливом морських льодів і в результаті взаємодії кільця вод з льодяними берегами Антарктиди формується сама холодна і щільна самостійна водна маса, яка в природних горизонтах розповсюджується далеко на північ і визначає багато рис режиму сусідніх океанів. Це також вагомий мотив для виділення самостійного Південного океану(рис.1).

Рис. 1 - Карта Південного океану

Положення зони субтропічної конвергенції коливається в часі і залежить від міжсезонних чи між річних гідрометеорологічних явищ. Її середнє положення близько підходить до південних країв материків Південної півкулі: Південної Америки, Африки, Австралії.

Таким чином, південна границя океану - берег Антарктиди, а його північною фізико-географічним (природним) кордоном умовно служить зона субтропічної конвергенції.



РОЗДІЛ 2. РЕЛЬЄФ, ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА ТА ГЕОФІЗИЧНІ ПОЛЯ

2.1 Походження та геологічна еволюція

Досліджуючи глобальні палеогеографічні реконструкції, можна у загальних рисах прослідкувати історію формування Південного океану. Як відомо, існує багато варіантів глобальних реконструкцій, які були виконані радянськими та іноземними вченими, однак дані реконструкції були виконані на основі різноманітних методик і на різному фактичному матеріалі - геофізичному, географічному, геологічному та іншому, - відрізняються головним чином уявленнями про геодинамічну історію Північної півкулі. Для Південної півкулі ці відмінності менш значущі. Це дозволяє не проводити тут порівняльного аналізу карт різних авторів, а можна дати загальну схематичну картину утворення Південного океану.

По-скільки, Південний океан розглядається як водний простір, що оточує Антарктичний материк, тоді його генезис потрібно досліджувати як геодинамічну історію формування самостійної континентально-океанічної Антарктичної плити.

В кембрії древній Антарктичний материк, що входив у єдиний супер материк Гондвану, був частиною плити і знаходився далеко від Південного полюса та був наближений до екваторіальних широт. За наступні 250 млн. років ситуація змінилася не суттєво і лише у пермський період вся Гондванська плита прийшла у рух, поступово рухаючись на південь і майбутня Антарктида зайняла положення поблизу Південного полюса. У середньому та верхньому юрських періодах геодинамічні процеси в межах Гондванської плит активізувалися, відбувся відкол Африки і Південної Америки від Антарктиди з Австралією і за рахунок розкриття Індійського океану і формування нової літосфери з'являється область нарощування Антарктичної плити (але ще з Австралією)[2].

В ранньому крейдовому періоді разом з процесами, що продовжувалися про які вище зазначено, почала формуватися друга частина Антарктичної плити за рахунок посування Південної Америки від Африки і розростання Південної Атлантики. Цей процес продовжується до сьогоднішнього часу, але у ранньому еоцині відбувся вперше відкол іще однієї частини плити, і це була Індо-Австралійська. З того часу і тут починається швидке нарощування Антарктичної плити за рахунок океанічної літосфери.

Таким чином, на фоні бурхливої тектонічної та географічної перебудови зовнішнього вигляду Землі у мезокайнозої останнім епізодом у формуванні Південного океану в сучасному вигляді, що продовжується і сьогодні, можна вважати час 55 - 45 млн. років назад, коли Австралія відділилася від Антарктиди, а з іншого боку почала розростатися протока Дрейка і виникло циркумполярна течія.

Виходячи з аналізу географічних полів, можна припускати, що найбільш інтенсивно формується і має більш молодий геологічний вік Австро-Тихоокеанічна частина Південного океану, а єдиним участком, де можливо, збереглася мезозойська кора на дні цього океану, являється регіон між хребтом Кергелен і Антарктичним полу островом.

2.2 Морфометрія

Північним кордон Південного океану являється рухлива зона південної субтропічної конвергенції, що проходить приблизно по паралелі 40о пд.ш.

Площа Південного океану, згідно з А.Ф. Трешникова (1963), дорівнює 86 млн. км2 при середній глибині 3503 м і максимальною (Південно-Сандвічев жолоб) 8325 м.

У додатку до Атласу океанів «Терміни. Поняття. Довідкові таблиці» (1980) названо 6 морів. Крім того, Арктичний та Антарктичний науково-дослідницікий інститут виділяє моря Лазарєва, Рисел - Ларсена, Космонавтів, Співтовариства, Моусона, Дюрвиля, Сомова.

2.3 Особливості геологічної будови та рельєфу дна

З точки зору геоморфології за північний кордон Південного океану взагалі можна прийняти широтні та субширотно структури системи серединно-океанічних хребтів у Північній півкулі.Такими є, починаючи з о-ва Буве на межі з Атлантичним океаном, являються: Африкансько-Антарктичний, Західно-Індійський, Центрально-Індійський хребти, Австрало-Антарктичне та Південно-Тихоокеанське підняття, а також частина Східно-Тихоокеанського та Чилійського підняття. Між Південною Америкою та островом Буве межу слід проводити по Фолклендському (Мальвинському) піднятті і лежачим на його продовжені підняттям ложа океану до перетину з Південно-Атлантичним хребтом.

В цих межах дно Південного океану складається з підводної окраїни материка Антарктиди, невеликої частини підводної окраїни Південної Америки, перехідної області моря Скоша, ложа океану, представленого океанічними котловинами Беллінгаузена, Африкансько-Антарктичною, котловиною Крозе та Австрало-Антаркктичною, а також із перерахованих серединно-океанічних хребтів.

Підводна окраїна Антарктиди. Загальною рисою шельфа Антарктиди являється його льодовикова обробка і широкий розвиток айзбергових відкладів. Велика частина шельфу лежить на глибинах, значно перевищуючих 200 м. Характерна деяка препіднятість краю шельфу і зажуреність прилеглої до суші зони. Відмічається глибоководний характер розчленованості поверхні шельфу - разом з крупними виступами дна спостерігаються впадини з глибиною до 400 м, а в деяких випадках більше...