Економічне районування та територіальна організація господарства

Основні принципи економічного районування. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів, їх типи. Сучасна мережа економічних регіонів в Україні. Удосконалення територіальної організації та структури народного господарства.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

28

Курсова робота

Економічне районування та територіальна організація господарства



Зміст

Вступ

Розділ І. Теорії основи економічного районування

1.1 Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори

1.2 Принципи економічного районування

1.3 Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів

1.4 Типи економічних районів

Розділ ІІ. Сучасне економічне районування України

2.1 Особливості районування та сучасна мережа економічних районів

2.2 Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району

Розділ ІІІ. Удосконалення територіальної організації і структури народного господарства

Висновок

Список літератури



Вступ

Актуальність теми «Економічне районування та територіальна організація господарства» полягає в тому, що розвиток галузей народного господарства, виробничих комплексів, соціально-виробничої інфраструктури, а також господарств економічних регіонів став однією з найважливіших економічних і екологічних проблем не тільки в Україні, але й в інших країнах світу.

Територіальна організація господарювання вимагає обґрунтування наукових засад розміщення виробництва і підприємств з урахуванням їх економічної доцільності і ефективності та можливої екологічної шкідливості.



Розділ І. Теорії основи економічного районування

1.1 Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори

Економічне районування - об'єктивна основа територіальної організації виробництва. Економічний район - це територіально цілісна частина народного господарства країни, яка характеризується такими ознаками:

Ш спеціалізація як основна народногосподарська функція, тобто спеціалізація району на певних виробництвах і послугах, що відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на соціальний поділ праці з іншими районами;

Ш комплексність - у широкому розумінні це як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району;

Ш керованість - наявність певних галузей і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складних частин, що дозволяє характеризувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

У загальному розумінні економічний район визначається як поняття, яке широко використовується в різних галузях знань і означає територію, що вирізняється своїми специфічними особливостями: природними, історичними, соціально-економічними тощо. Таким чином можна стверджувати, що економічний район - це певна об'єктивна реальність. У реальній дійсності виникнення і розвиток економічних районів пов'язані зі способом виробництва, рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил. Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжнародної кооперації.

У розробленні проблеми економічного районування колишнього СРСР особлива увага приділялась визначенню сутності поняття економічного району. Серед низки визначень найбільш вдалим є трактування економічного району П. Алампієвим. За його визначенням, економічний район - це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно пов'язана з ним частинами суспільного територіального поділу праці. Є й інші визначення поняття економічного району, але спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комплексність, тісні внутрішньорайонні і міжрайонні економічні зв'язки, особливість економіко-географічного положення.

Узагальнюючи вище наведене, можна в цілому визначити, що економічний район - це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів. Виходячи з позиції діалектичного підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил і об'єктивності процесів формування економічних районів, наукою визначені районоутворюючі фактори, принципи і критерії виділення економічних районів та їх основні типи.

1.2 Принципи економічного районування

Об'єктивний характер формування економічного району полягає у тому, що він охоплює найголовніше в структурі територіально-господарських зв'язків країни і є головною ланкою територіального поділу праці в масштабі держави. Разом з тим він є важливим засобом територіальної організації виробництва і об'єктом народногосподарського планування.

У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд факторів і принципів економічного районування.

До основних принципів належать такі:

Ш загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку;

Ш розміри території великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх мономасштабності, а величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою. Отже, економічний потенціал району Може визначатися кількістю населення, розмірами валового внутрішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками виробництва продукції на душу населення, на 1000 осіб тощо;

Ш економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;

Ш на території інтегрального економічного району повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою:

Ш профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;

¦ галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також; галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації економічного району (добування і забезпечення сировини, виробництво напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних матеріалів, тари тощо);

¦ галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами, інвентарем, особливо в сільській місцевості.

При виокремленні економічного району повинне враховуватися економіко-географічне положення території і його вплив на спеціалізацію та розширення продуктивних сил. Також потрібно дотримуватись принципу економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або/і всієї зони формуючого впливу його головного територіально-економічного центру. До адміністративного перерозподілу територій областей економічні райони, особливо великі, повинні формуватись без порушення сьогоднішніх їх територіальних меж.

1.3 Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів

Територіальна структура народногосподарського комплексу складається з багатьох елементів - певних форм територіального зосередження матеріального виробництва і невиробничої сфери, об'єднаних за ознакою галузей промисловості (промисловий комплекс, сільськогосподарський комплекс, комплекс обслуговування тощо).

Усі комплекси становлять територіальні частини народного господарства, що виступають як форми територіального зосередження продуктивних сил. Виробничо-територіальні утворення - це певні форми територіального зосередження виробництва з різним рівнем комплексності. У промисловості вони виступають у двох формах: як промислові групи і як промислові комплекси. Ці форми виробничо-територіальних утворень якісно різні. Відрізняються вони між собою в першу чергу інтенсивністю внутрішніх зв'язків, характер яких можна вважати свого роду критерієм для виявлення різних форм виробничо-територіальних комплексів і промислових груп. Для промислових характерні зв'язки на основі спільності транспортно-територіального положення і територіальної близькості використовуваної інфраструктури. Для виробничо-територіальних комплексів основними є зв'язки комбінування й кооперування виробництва. Вони показують ступінь взаємозумовленості підприємств, виступають важливо структурною ознакою будь-якого складного промислового утворення.

1.4 Типи економічних районів

Вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни зумовлює потребу систематизації різних економічних районів. Науково-обґрунтованим є об'єктивне існування двох типів економічних р...