Наочно-образне мислення в навчальній діяльності першокласників

Мислення молодшого школяра носить наочно-образний характер. Наочність мислення проявляється в тому, що цю чи іншу мислительну операцію учень може виконати тоді, коли за словами приховані конкретні предмети. Враховуючи образність мислення, вчитель конкретизує матеріал, застосовуючи велику кількість наочних посібників, розкриває зміст абстрактних понять на конкретних прикладах. У своїх міркуваннях дитина, як правило, спирається не на абстрактні поняття, а на наочні образи, на те, що сама особисто спостерігала, помічала у предметах та подіях. Але мислення дитини розвивається не саме по собі. Щоб збудити думку учня, треба поставити перед ним певне завдання, в процесі розв’язання якого він міг би спиратися на раніше здобуті знання і вміння, застосовувати їх у нових умовах.

Розвиток мислення дитини молодшого шкільного віку здійснюється в процесі навчання. Засвоюючи знання, діти вчаться спостерігати явища у природі та суспільстві, помічати в них найістотніше, аналізувати ці явища, групувати їх за подібними та відмінними ознаками, пояснювати ці ознаки, виявляти до них своє ставлення.

У психіці першокласників значне місце посідає образний елемент, що викликає необхідність будувати навчання на наочності. "Дитяча природа, - зауважує К.Д. Ушинський, - виразно вимагає наочності. Вчіть дитину яких-небудь п’яти невідомих їй слів, і вона буде довго і даремно мучитися над ними, але зв’яжіть з малюнками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх на льоту… Спробуйте про одну й ту саму подію розповісти двом дітям, однаково здібним: одній з малюнками, другій без малюнків, - і ви оціните тоді все значення малюнків для дитини".