Морально-етичне виховання школярів (на прикладі педагогічної спадщини та діяльності західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ століття)

Актуальність та ступінь наукової розробки теми. Духовна культура українців є не лише невичерпною криницею етнографічних, історичних, культурологічних знань про життя українського народу протягом століть, але і могутнім засобом виховання молоді.

Дума і пісня, музика і приказки, гумор і писанка, байки і танок, святкування і молитви, старовинні обряди і мудрі звичаї – це неповторний образ України, буття, це те, що супроводжує людину у перебігу її свідомої життєдіяльності. Заповідані предками її скарби підтримували український народ у найважчі хвилини скрути, найгірші часи історії. Через мул забуття, через пекельні піски заборон пробивались крізь століття до нас рятівні кришталеві джерела, вивчення яких сьогодні має вагоме значення для розвитку національної свідомості, світогляду молоді України.

Одним з важливих пластів українознавства як цілісної наукової системи є поєднання таких форм суспільної свідомості: “релігії” – сфери “душі”, феномену, органічно пов’язаного з містичним сприйняттям і поясненням світу; філософії – царства логіки, інтелекту; мистецтва – царини буття людей, у якій панує творчість…” [53, 238].

Таке виділення небезпідставне, оскільки український народ традиційно є глибоко віруючим. Коріння української релігії, як і філософії чи мистецтва, сягають сивої давнини, починаючи з Трипільської культури. Релігія – явище історичне, яке потребує науково-теоретичного та практичного дослідження, бо саме “релігійні знання складають методологічну основу вивчення релігійних явищ у їхнім зв’язку з соціальною практикою” [49, 5]. Релігія є основоположницею етики і етичного ставлення вірних одне до одного. Тому з цього моменту розглядатимемо релігію як одночасно тотожне явище етиці.