Реалізація принципів педагогіки толерантності як необхідна умова формування гуманістичних цінностей підростаючого покоління

Проблема нетерпимості та неповаги в суспільстві; толерантність як необхідна умова існування сучасного світу. Принципи, завдання та умови формування гуманістичних цінностей підростаючого покоління. Виховання толерантності учнів у педагогічному середовищі.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

ДНЗ «Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище»

Курси підвищення кваліфікації «Педагогічні працівники ПТНЗ»

КУРСОВА РОБОТА

на тему

Реалізація принципів педагогіки толерантності, як необхідна умова формування гуманістичних цінностей підростаючого покоління

Слухача Павлової Оксани Євгенівни

Запоріжжя - 2013



Зміст

Вступ

Розділ 1 Толерантність як необхідна умова існування сучасного світу

1.1 Проблеми розвитку та взаємодії сучасного світу

1. 2 Розвиток ідей толерантності

Розділ 2 Педагогіка толерантності. як необхідна умова формування гуманістичних цінностей підростаючого покоління

2.1 Принципи та завдання педагогіки толерантності

2.2 Характеристика та умовами формування толерантності у педагогічному середовищі

Висновки

Література



Вступ

Актуальність. Епоха ізольованого існування держав відійшла в минуле, водночас зростаюча мобільність населення земної кулі перетворює багато країн у полікультурні співтовариства. В умовах полікультурного світу місце універсального принципу людської життєдіяльності поступово займає толерантність. У середовищі, що вимагає від кожного певних ціннісних настанов, комунікативних навичок та поведінки, толерантність стає базисом для комплексу гуманістичних цінностей (людяність, взаємоповага, свобода вибору, демократія, права людини тощо), спрямованих на врегулювання міжособистісних та міжгрупових взаємовідносин.

Процеси глобалізації вивели проблему толерантності на одне з чільних місць у переліку актуальних для подальшого розвитку людства, якій належить пріоритет у розвитку ідей толерантності.

У Декларації принципів толерантності, яка була схвалена Генеральною конференцією ЮНЕСКО у Парижі на XXVIII сесії 16 листопада 1995 р.,- було започатковано всесвітній рух толерантності і підкреслено його важливість в сучасному світі, який характеризується, глобалізацією економіки, зростаючою мобільністю, швидким розвитком комунікації, інтеграції та взаємозалежності, великомасштабними міграційними процесами і переміщенням населення, урбанізацією і трансформуванням соціальних моделей.

Особливої актуальності набуває толерантність в умовах гуманізації освіти, яка неможлива без перегляду звичних для педагогічної практики форм і способів педагогічного впливу, взаємодії педагога та учня. Виховання толерантності учнів у сучасному українському суспільстві великою мірою зумовлюється тим, що перед світом досі стоїть проблема нетерпимості та неповаги, що спричинена економічною нестабільністю, соціальною нерівністю, проявами ворожого націоналізму, активізацією злочинності, тероризму, технологічними катастрофами та соціальними потрясіннями.

Разом з цим, потребує уточнення питання визначення сутності толерантності в сучасному суспільному бутті.

Реалізація цієї мети потребує вирішення таких завдань:

з'ясувати до якої ціннісної сфери слід відносити толерантність;

виділити її основні форми прояву;

визначити фактори, що зумовлюють специфіку прояву толерантності в суспільстві і впливають на її формування;

окреслити окремі аспекти толерантної особистості сучасного педагога;

розкрити шляхи формування толерантної особистості учня в умовах навчального закладу.



Розділ 1. Толерантність як необхідна умова існування сучасного світу

1.1 Проблеми розвитку та взаємодії сучасного світу

З кінця 60-х років минулого століття в західній науковій педагогічній та психологічній літературі ведуться дискусії щодо проблеми толерантності, яку сприймають не лише як традиційну проблему західної думки чи суспільства, а саме як нову спільну проблему глобального світу [3, с. 135].

У другій половині ХХ століття були створені умови, яким сприяло послаблення кордонів між країнами та народами. Завдяки цьому було розширено міжнародну співпрацю та прогрес у всіх сферах суспільного життя. Однак світ, всупереч всім очікуванням, став більш конфліктним, загострились етнічні, релігійні, політичні та економічні проблеми як на міжнародному, так і на міжособистісному рівні.

Формування міжособистісних, міжгрупових, міжетнічних та міжнаціональних стосунків належить до найбільш складних та вразливих явищ суспільного життя. Соціальна трансформація суспільства відбувається у досить важких умовах. Світ стає тіснішим та переживає значні зміни у процесі розвитку. Саме з розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона - наш спільний дім, всі люди в якому - сусіди. А для того, щоб людство успішно розвивалося, потрібно знаходити спільну мову. У безмежному різноманітті культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн, на допомогу має прийти “рятівне коло” толерантності.

Інтерес до толерантності, зокрема в Україні, зумовлений останнім часом не тільки відродженням національної самосвідомості, а й тим, скажімо, що людина (де б вона не була) є продуктом тієї культури, в якій вона зростала, результатом прямого впливу, способу життя, традицій, звичаїв, норм і цінностей того суспільства, яке її оточувало з дня народження. І це треба обов'язково враховувати, спілкуючись, вступаючи в стосунки з іншими людьми - з іншою культурою, іншим мисленням, іншою релігією тощо.

Історично склалося так, що в індивідуальному розвитку первинною є позиція між «своїм» і «чужим», у межах якої толерантності немає місця: хто не такий як ми (не з нами), той проти нас [6, с. 21].

Упродовж багатовікової історії людські співтовариства, соціальні групи й окремі особи в практичному житті використовували принцип комплементарності як відчуття підсвідомої взаємної симпатії (антипатії) осіб, що визначає поділ на «своїх» і «чужих». Згідно із законами біологічної еволюції, будь-хто «Інший» («не-Я») становить природну конкуренцію в процесі виживання [21, с. 157].

В Україні, яка за своїм геополітичним становищем опинилась на перехресті світових культур, проживають представники практично всіх релігій світу. А це означає, що питання терпимості, етичності, гуманістичного виховання (тобто сприйняття іншого, часом несхожого) набувають особливої ваги, і вони стають головним чинником внутрішньої стабільності країни.

Дослідники розглядуваної проблеми одностайні в думці, що доросла (зріла) толерантність закладається в дитинстві. Від народження у своєму характері, поведінці кожен індивідуум має цілий «букет» добрих і недобрих спадкових рис: альтруїзм та егоїзм, милосердя і жорстокість, схильність до агресії, насильства тощо. На цю тему геніальний математик і педагог, ректор Казанського університету М. Лобачевский писав: «Усі здібності розуму, усі таланти, усі пристрасті, усе це опрацьовується вихованням, єднається в одне струнке ціле, і людина, немовби знову народившись, постає творінням у досконалості...» [12].

Кожна зі спадкових рис і всі вони разом необхідні людині, уможливлюючи її існування в суспільстві. Жодну з них неможливо викорінити. Але кожну можна більшою чи меншою мірою розвинути або, навпаки, приглушити, цивілізувати, підкорити індивідуальній волі. Саме в цьому якраз і полягає головне завдання психолого-педагогічної науки і практики: всебічний розвиток позитивних і максимально можливе придушення негативних природних рис людини, максимальна гармонізація того і іншого в характері, тобто узгодження всього комплексу почуттів, емоційної культури, толерантної свідомості і поведінки.

Але, на превеликий жаль, ні загальна, ні яка б то не було інша з існуючих педагогік фактично не займаються найголовнішим і найважчим зі своїх завдань - вихованням, розвитком, укоріненням у характері та поведінці толерантності і при гашенням агресивності. По суті, ні жіночі консультації і пологові будинки, ні медицина взагалі, ні батьки і сім'я, ні дитячі ясла та садки, ні початкова школа не працюють спеціально і цілеспрямовано над цим завданням у найперші роки життя маленької людини - роки, які є найсприятливішими для запровадження в її свідомість базових цивілізаційних настанов. Цей вік втрачається для педагогічної практики, і нічим не стримувані жорстокість та агресивність з такою силою «вживлюються» у дитячу підсвідомість, характер і поведінку, що потім «витруїти» їх надзвичайно важко, а то і просто неможливо.

Ба навіть більше того: новітні дослідження навертають на думку, що деякі найважливіші риси характеру людини (можливо, і агресивність) великою мірою закладаються ще в період вагітності і немовлятства, а потім їх неслушно вважають суто спадково-генетичними, «невигубними» інстинктами, які абсолютно не підлягають корекції. Ось уже дві тисячі років церква намагається укорінити в масову свідомість Христову заповідь «Не убий!», але результати й досі є незадовільними. І причина тут очевидна: заповідь ця звернена головним чином до дорослих, у яких жорстоко-агресивна підсвідомість і свідомість уже незворотньо сформовані в ранньому дитинстві...

За останні 5 тис. років на планеті відбулося 14 тис. війн (майже по три щороку), в яких за...