Дошкільний вік та формування суб’єктивного образу світу. Ставлення до довкілля у молодшому шкільному та підлітковому, юнацькому та зрілому віці. Застосування активних соціально-психологічних методів у екологічному вихованні та екологічній освіті.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Вступ

довкілля освіта виховання екологічний

Сьогодні наша планета опинилась у небезпеці і захистити її від екологічної катастрофи може лише людина, яка здатна почути дихання листя й пісню жайворонка, яка вважає себе частиною природи і яка бажає зберегти цю природу для наступних поколінь.

Розвиток людського суспільства та його взаємодія із оточуючим середовищем, показує, що людство не тільки ставить та вирішує різноманітні завдання щодо вдосконалення умов свого існування, але й навпаки - часто стає тією руйнівною силою, що спричиняє екологічні кризові стани, або й екологічні катастрофи. Визнання цього драматичного факту стало одним із чинників, який сприяє виникненню екологічної психології як науки про психологічні аспекти взаємозв'язку та взаємодії людини з навколишнім середовищем, - природним, штучним, соціальним, - виникла наприкінці ХХ сторіччя.

Тому постала потреба формування здорової екологічної свідомості особистості. На формування екологічної свідомості роблять вплив екологічні знання і переконання. Цей процес забезпечує екологічне виховання. Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Все на землі, все треба берегти -

І птаха й звіра, і оту рослину,

Не чванься тим, що цар природи ти -

Бо врешті, ти його частинка.

Друже мій, люби життя,

Люби людей, природу,

А кривду кинь у забуття,

Як камінь в тиху воду.

Б. Лепкий

1. Віковий підхід і проблеми екологічної освіти та виховання

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в особистості екологічної культури. Завдання екологічного виховання - сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі. Мета екологічного виховання - формування відповідального відношення особистості до навколишнього середовища, яке відбувається за умов її екологічної свідомості.

В основі вирішення проблем, що призводять до глобальної екологічної кризи, лежать виховання екологічно грамотних установок та переконань в усій культурі. Існують дані про те, що якщо з раннього дитинства навчати людей за спеціальними освітніми програмами, які передбачають «занурення» учнів у атмосферу постійного підвищення екологічної свідомості, то в них з'являються правильні установки стосовно довкілля, і вони готові діяти у відповідності з цими установками. Але для цього недостатньо включити «екологічний розділ» до курсу природничих наук. Діти повинні безпосередньо спілкуватися з природою в колі сім» ї, друзів, під керівництвом вчителів, які можуть показати її красу та розповісти про наслідки насилля над середовищем досить яскраво та детально. Людина з раннього дитинства повинна засвоїти, що довкілля з його проблемами не існує десь окремо від неї, а починається саме всередині неї. [3]

Духовність і сім"я як основа формування екологічної культури

Виховання в сім'ї є початком усього і позначається на долі людини. Вплив родини на виховання і розвиток людини триває впродовж усього життя. Значущість сімейного виховання, зрештою, пояснюється не тим, що батьки є особливо знаючими чи талановитими педагогами, а тим, що сім'я володіє в ділянці виховання і розвитку великими природними можливостями.

Ранній етап сімейного життя для людини пов'язується найперше з тим, що тут започатковується процес виховання і розвитку, відбувається «перший посів», який, будучи спочатку малопомітним, пізніше вирішує всю долю людини. Посилаючись на дані психологічних досліджень, Б. Цимбалістий, а за ним І. Гончаренко звертають увагу на той факт, що структура особистості, її ставлення до світу, життєвий оптимізм чи песимізм, довір'я до себе і до життя, самовпевненість чи закомплексованість, рівень емоційності мають своє коріння у переживаннях раннього дитинства. Якою була атмосфера сімейного життя, таким буде і життя в дорослому віці. Саме тут - у процесі «першого посіву» - складається майбутня структура характеру. Саме тут і бере початок основа екологічного виховання.

Перше оточення людини має подвійний характер. З одного боку, це людське оточення: мати, інші члени родини, родичі, близькі сусіди, а з іншого, - природне оточення: рідна хата, подвір'я, околиця, вулиця. Люди виступають для дитини першими носіями моральних, національних, суспільних, сімейних тощо цінностей, що реалізуються в їх стосунках, в їх ставленні до довкілля та до інших людей. Природне оточення дає перше розуміння простору, відчуття будови, форми, кольору і призначення. Так започатковується майбутній світогляд. У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди.

У перші роки життя дитини в родині закладаються основи її духовності. Якщо фізичний генотип формується в лоні матері, то духовність - у її аурі. Перші «несміливі» вияви моральної поведінки, перші вчинки, як правило, пов'язані з вірою і прагненням досконалості. Цей процес духовного самотворення надто прихований для батьків, але оточуючи дитину людяністю, маніфестуючи свою віру, упорядковуючи організаційно життя дитини, батьки можуть створити сприятливі умови для розвитку її духовних сил і уникнення всього брудного і потворного.

Духовне становлення людини розпочинається з образу матері, що сприймається дитиною ще у безсловесний період її життя. У християнській родині дитину дво-, трирічного віку ознайомлюють з елементами віри в Бога, навчають першої молитви, беруть зі собою до церкви, пояснюють доступно сенс релігійних свят та обрядів тощо.

Екологічна трансформація свідомості особистості й суспільства повинна йти від набуття екологічної грамотності до засвоєння екологічної культури. Очевидно, що розвиток повноцінної екологічної культури повинен відбуватися у процесі екологічного виховання. При цьому екологічна культура характеризується не тільки оволодінням технічними, науково-економічними знаннями, вміннями, навичками, а й естетичним ставленням до природи, розвитком емоційно-чуттєвої сфери людини, вихованням її естетичних потреб та інтересів, проявом творчої діяльності.

Упродовж віків наша сім'я виробила і передає з покоління в покоління і специфічні прийоми виховання (переконування, сугестія, виховання прикладом, стимулювання доброї поведінки, залучення до участі в обрядових дійствах тощо), що ґрунтуються на засадах віри в Бога і закріплюються в традиціях. Самі традиції виступають як надійний інструментарій виховання (обряди, свята, звичаї тощо). їхньою особливістю є те, що вони періодично, а отже, багаторазово повторюються. Цим забезпечується формування певних звичок поведінки. [5, 6]

В умовах шкільного виховання такої високої повторюваності виховної дії досягнути важко.

Але все одно екологічне виховання повинно здійснюватися на всіх етапах виховання особистості і особливо в шкільному віці.

Перший етап (молодші школярі) - формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні.

Другий (5-7 класи) і третій (8-9 класи) етапи передбачають накопичення знань про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів.

Четвертий етап (10-12 класи) - завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджуються інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін.

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; робота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; кутки природи в школах, будинках школярів. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

Ре...