Педагогічні погляди Арістотеля

Вплив вчителів Аристотеля на розвиток його світоглядних ідей та зміст і головні положення його праць. Роль провідних державотворчих уявлень, педагогічної спадщини, філософських та морально-етичних постулатів вченого у розвитку педагогіки та філософії.
Краткое сожержание материала:

Міністерство освіти та науки України

Сумський державний педагогічний університет

ім. А. С. Макаренка

Реферат

на тему:

"Педагогічні погляди Аристотеля"

Виконала

студентка 731 групи

природничо-географічного

факультету

Глива Юлія Володимирівна

Суми 2009

Зміст

Вступ

Короткі біографічні дані

"Політика"

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Виховання - найдавніше поняття суспільного розвитку. Людина, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цю функцію у повному обсязі виконували батьки, але пізніше окремі функції виховання дітей в родах, общинах члени суспільства передавали найбільш досвідченим, найбільш мудрим людям - педагогам. Одним із найдосвідченіших педагогів античної доби та знаменитим вченим-енциклопедистом був Аристотель. Він говорив: "Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише життя, а перші - достойне життя".

Метою дослідження є досконале вивчення педагогічної спадщини Аристотеля, вивчення його провідних державотворчих ідей, філософських та морально-етичних постулатів.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:

1. з'ясувати вплив вчителів Аристотеля на розвиток його світоглядних ідей;

2. вивчити зміст та головні ідеї праць Аристотеля;

3. обґрунтувати роль провідних ідей вченого-енциклопедиста, філософа у розвитку культури, науки, мистецтва, особливо на розвиток педагогіки та філософії.

Об'єктом вивчення в роботі є педагогічні погляди Аристотеля.

Предметом дослідження є трактування філософом основних засад морального, фізичного виховання, роль політичної діяльності на його педагогічні ідеї.

1. Короткі біографічні дані

Аристотель (ґБсйуфпфелзт; 384 до н. е., Стагір у Фракії - 322 до н. е., Халкіда на о. Евбеї) - давньогрецький філософ і вчений. Аристотель Стагирит - давньогрецький філософ та вчений-енциклопедист. Філософія Аристотеля поділяється на теоретичну (умоглядну), мета якої - знання заради знань, практичну, мета якої - знання заради діяльності, та поетичну - знання заради творчості. Аристотель не виділяє педагогіку як окрему дисципліну, а трактує її як частину теорії держави та суспільства. Ідея виховання (пайдейї) виходить у філософа за межі шкільної педагогіки, переростає у поняття "культура" як трансляція знань, етичних цінностей і норм поведінки, що регулюється державою. Таким чином, законодавець, за Аристотелем, є вихователем. А його діяльність - свого роду соціальна педагогіка. У цьому значенні вже не педагогіка підпорядковується політиці, а політика - педагогіці: саме пайдейя стає метою аристократичної форми правління.

Аристотель розвиває ідею про існування трьох сторін душі: рослинної, тваринної та розумної, яким відповідають три сторони виховання: фізичне, моральне та розумове.

Мета виховання трактується філософом як пріоритетний розвиток вищих сторін душі -- розумної та вольової. Фізичне виховання, що має передувати розумовому, полягає у вправах, які повинні сприяти росту душевних сил. Моральне виховання передбачає розвиток вольового, діяльнісного начала шляхом формування моральних звичок, вправ, запобігання крайнощам; сім'я трактується як основа морального виховання. Розумове виховання спрямовується на формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань (ідеал "загальної освіти").

Учень Платона. В 367-347 до н. е. брав участь в Академії платонівській, 335 до н. е. заснував власну філософ. Школу - Лікей . У своїх працях ( "Метафізика", "Фізика", "Аналітика", "Топіка", "Категорії", "Про душу", "Етика", "Політика" та ін..), що охопили майже всі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки. Аристотель, залишаючись в основному на позиціях ідеалізму, в ряді питань (особливо в пізнання теорії) відстоював принципи матеріалізму.

Арістотель надавав великого значення вихованню "вільно народжених громадян". На його думку, людина від природи дістає лише зародки здібностей, які може розвинути виховання. У природі людини в нерозривній єдності перебувають три сторони: рослина, тварина (вольова) і розумна. Відповідно до них слід будувати й виховання, яке повинно забезпечити гармонійне поєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини. Аристотель вимагав враховувати вікові особливості дітей. Виховання, за Аристотелем, - не приватна, а державна справа.

Мета виховання: розвиток вищих сторін душі - розумової та вольової.

Вікова періодизація:

1)до 7 років;

2)від 7 до 14 років(до статевої зрілості);

3) до 21 року (до бороди).

Фізичне виховання: має передувати розумовому, полягає у вправах, що повинні сприяти росту душевних сил.

Моральне виховання: розвиток вольового, діяльнісного начала шляхом формування моральних звичок , вправ, запобігання крайнощам; сім'я як основа морального виховання.

Розумове виховання: формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань ( ідеал "загальної освіти").

2. Політика

Книга VIII 1

1. Навряд чи хто сумніватиметься в тому, що законодавець повинен поставитися з винятковою увагою до виховання молоді, оскільки в тих державах, де цей предмет зневажають, сам державний устрій зазнає збитку. Адже для кожної форми державного устрою відповідне виховання - предмет першої необхідності: кожна форма державного устрою відрізняється властивим їй характером, який звичайно і служить для збереження самого устрою і визначає його начало, як, наприклад, демократичний характер устрою - демократію, олігархічний - олігархію. І завжди найкращий характер державного устрою обумовлює і вищу його форму.

2. Далі, всі (природжені) здібності (людини), всяке практичне застосування їх для відповідної роботи потребують попереднього виховання і попереднього пристосування. Очевидно, все це необхідно і для прояву діяльності у дусі чесноти. А оскільки вся держава в її цілісності має на увазі одну кінцеву мету, то, зрозуміло: для всіх громадян потрібне тотожне виховання, і турбота про це виховання повинна бути турботою державною, а не справою приватної ініціативи. Зараз кожен турбується про виховання своїх дітей по-своєму, кожен і учить їх по-своєму, як йому надумається. На ділі ж те, що має на увазі загальний інтерес, повинно робитися спільно. Не слід, більше того, думати, ніби кожен громадянин - сам по собі; ні, всі громадяни належать державі, тому що кожний з них є частиною держави. А турбота про кожну частину, природно, повинна мати на увазі піклування про все ціле разом узяте.

У цьому відношенні можна схвалити лакедемонян: вони дуже піклуються про виховання дітей, і це піклування носить у них загальнодержавний характер. Отже, зрозуміло: повинні існувати узаконення, що стосуються виховання, і останнє повинне бути загальним. Але не можна залишити без уваги і того, що взагалі являє собою виховання і як його потрібно організувати. В даний час із цього приводу існують різні точки зору: не всі згодні з тим, чи потрібно вести навчання молодих людей з ціллю виховати в них чесноти, чи ж вести це виховання так, щоб молоді люди могли досягти найбільшого щастя; не з'ясовано також і те, на що потрібно звертати при вихованні особливу увагу: чи на розвиток інтелектуальних здібностей, або на розвиток етичних якостей.

Унаслідок такої нестійкості в поглядах на сучасного виховання, і обговорення пов'язаних з ним питань є сумбурним, і залишається абсолютно невиясненим: чи потрібно розвивати в дітях ті їх душевні властивості, які їм не стануть в нагоді в практичному житті, або ті, які мають на увазі чесноту, або, нарешті, ті, що ведуть до вищого абстрактного знання. Кожний із наведених тут поглядів має своїх захисників. Не дійшли також ніякої згоди і щодо того, що ж веде до чесноти. Оскільки далеко не всі цінують одну і ту ж чесноту, то логічний звідси висновок - розбіжність і в питанні, що стосується її застосування на практиці.

Абсолютно очевидно, що з числа корисних (у житейському вжитку) предметів повинні вивчатися ті, які дійсно необхідні, але не всі без виключення. Оскільки всі заняття людей розділяються на такі, які пристойні для, вільнонароджених людей, і на такі, які властиві невільним, то, очевидно, з першого роду занять потрібно брати участь лише в тих, які не зроблять людину, яка займається ними, ремісником. Ремісничими ж потрібно вважати такі заняття, такі мистецтва і такі предмети навчання, які роблять фізичні, психічні та інтелектуальні сили вільнонароджених людей непридатними для застосування їх до чесноти і до пов'язаної з нею діяльності. Ось тому ми і називаємо ремісничими такі мистецтва і заняття, якими послабляються фізичні сили. Це ті роботи, які виконуються за плату; вони віднімають дозвілля для розвитку інтелектуальних сил людини і принижують їх.

Із числа "вільних" наук вільнонародженій людині можна вивчати деякі тільки до певних меж; надмірне ж налягання на них, з тим щоб вивчити їх у всіх...