Педагогічні засади вчення С.Ф. Русової
Краткое сожержание материала:
Размещено на
Вступ
З іменем Софії Федорівни Русової, видатного педагога-практика, вченого-теоретика, професора, літературознавця, публіциста, автора підручників, перекладача, фундатора низки вищих навчальних закладів та педагогічної академії, керівника-організатора освітньої галузі, члена Української Центральної Ради, відомого громадсько-політичного діяча, пов'язане національне відродження нашого народу. Вона не була українкою за походженням, але стала українкою по духу, вірною дочкою матері - України, присвятила їй усе своє життя. За обсягом і рівнем просвітницької діяльності ця дивовижна постать стоїть на одному щаблі з Оленою Пчілкою та Христиною Алчевською. А за силою і пристрастю, з якими звучали її виступи на захист національної школи, культури, духовності, рідного слова, Ім'я Софії Русової можна поставити поруч з іменем Лесі Українки. Доля Софії Федорівни склалася так, що їй судилося бути відірваною від рідної землі, довгі роки жити за її межами, сумувати й надіятись, о її багатогранна творчість тривалий час замовчувалася.
Творча спадщина С. Русової надзвичайно багата й різнопланова. В них достатньо чітко вимальовується педагогічна концепція вченої, погляди практично на всі аспекти розвитку освіти, школи і виховання. Глибоке вивчення, критичне осмислення і теоретичне узагальнення поглядів С. Русової на принципах науковості, системності, об'єктивності, що набуло свого поширення у 90-ті роки ХХ ст., представлене у великому обсязі праць українських істориків, педагогів, науковців. Наведемо як приклад декілька імен та назв праць це: І. Зайченка («Вісник Академії педагогічних наук України», 1993), Н. Калениченко і Н. Копиленко («Рідна школа», 1991), В. Качкана (1994), М. Мельничука («Дошкільне виховання», 1992), О. Губко («Рідна школа», 1992), О. Проскури («Дошкільне виховання», 1991; «Початкова школа», 1993), Ф. Погребеника («Голос України», 1991), Ю. Хорунжого («Освіта», 1991) та інші.
Показовим є і проведення перших ювілейних науково-практичних конференцій у Києві й Чернігові з нагоди 135-річчя і 140-річчя з дня народження С. Русової та публікації матеріалів конференцій - нині русовознавство поповнилося низкою ґрунтовних наукових досліджень, що торкаються різноманітних аспектів творчої спадщини видатної української просвітительки.
Таким чином, нині в контексті дослідження життя, діяльності і науково-творчої та публіцистичної спадщини С. Русової зроблено досить багато. З багаторічного забуття повернуто як добре ім'я нашої уславленої землячки, так і її творча багатогранна спадщина. Здобутки сучасного русовознавства дають підстави стверджувати про те, що Софія Русова - педагог європейського рівня, класик української педагогіки, видатний культурно-просвітницький і громадський діяч.
Мета - Визначити внесок діяльності Софії Федорівни Русової в розвиток педагогічної думки ХХ століття.
Завдання роботи:
- ознайомитись з біографією педагога;
- розкрити основні положення педагогічної концепції та погляди на найважливіші теоретико-методологічні проблеми освіти, школи і педагогіки; - дослідити основні напрямки діяльності;
- визначити внесок вченої у розробку теоретичних основ і практику розбудови нової української національної системи освіти і школи.
Хронологічні межі даної роботи включають в себе роки життя Софії Федорівни (1856-1940) та 50-ті роки ХХ століття (коли ії праці повернулись на терени України).
1. Життя та діяльність С.Ф. Русової
Софія Федорівна Русова (Дівоче прізвище Ліндфорс) - видатний український педагог, культурно-освітній діяч, письменниця.
Народилася Софія Федорівна 18 лютого 1856 р. на Чернігівщині в с. Олешня в інтелігентній сім'ї. Батько - шведського походження, мати - француженка.
Народившись і зрісши серед українського народу, вона, не українка за походженням, все своє свідоме життя присвятила служінню цьому народові, досконало вивчила мову, побут, звичаї, культуру, до глибини душі пройнялася його болями і стражданнями, сповна розділила недолю, стала талановитим виразником думок і прагнень пригнічених і знедолених до волі, свободи, щастя і братерства. [5, С. 6]
Після реформи 1861 року сім'я Ліндфорсів переїжджає до Києва. Тут Софія вступає до Фундуклеївської гімназії і в 15 років (1871 p.) із золотою медаллю закінчує її.
З дитячих років, особливо навчаючись в гімназії, Софія захоплювалася грою на фортепіано і досягла певних успіхів. [13, C.32] Навіть мріє згодом поступити до Петербурзької консерваторії.
В сім'ю Ліндфорсів приходить горе - помирає матір, а згодом і батько. [13, C. 35] Сестри Марія (старша) і Софія залишаються сиротами. Створюються скрутні матеріальні умови. Сестри Марія і Софія Ліндфорс вирішують організувати дитячий садок. [13, C.25]
Про цей період свого життя Софія згадувала: «Коли я подала моє прохання тодішньому попечителеві шкільної округи Антоновичеві, він з недовір'ям похитав головою: «Ви самі ще дитина… Хто ж вам довірить дітей». Але все ж дав свій дозвіл».
Отож 1 вересня 1871 року в Києві було відкрито сестрами Марією і Софією приватний дитячий садок на 20 вихованців. [13, C.27] Це були переважно діти інтелігенції.
Дитячий садок Софії Федорівни відвідували дочки письменника М. Старицького (Марія і Людмила). Знайомство з родиною Старицьких мало вирішальне значення і вплив на педагогічну діяльність Софії Федорівни. [13, C. 28]. В батьківському домі Софії Федорівни спілкувались, розмовляли переважно російською та французькою мовами. Завдяки Старицьким у родинне спілкування та життя Софії Федорівни ввійшла українська мова, якою вона опанувала і писала.
У 1874 році Софія Федорівна Ліндфорс одружилася з Олександром Олександровичем Русовим. [14, C. 155].Вінчалися вони у Петербурзі у церкві святого Семіона. З нагоди шлюбу Русових Микола Лисенко написав рапсодію (музичний твір на мелодії народних пісень та танців) на пісню «Золоті ключі» - це був єдиним весільним подарунком від композитора подружжю. Слід за українським письменником М. Старицьким на Софію Федорівну мав вплив її чоловік Олександр Русов.
Саме він - Русов, - як писала Софія Федорівна, - відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою, збудив у мені любов до нашого народу, яка ніколи не покидала мого серця.» [13, C.53].
Згодом молодому подружжю Русових Київська Українська громада доручає без скорочень видати «Кобзар» Т. Шевченка. Із-за цензурних утисків та заборони української мови цього у Києві зробити було неможливо, тому Русови видають «Кобзар» за кордоном у Празі. Після повернення з Праги, сім'я Русових переїжджає до Чернігова. де Олександр Олександрович працює у земстві, а Софія Федорівна - навчає дітей. В сім'ї Русових було четверо дітей.
Саме працюючи в дитячому садку. Софія Русова проявила себе як педагог практик і теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами.
У 1917 році С. Русову запрошують прочитати курс лекцій з педагогіки дошкільної, дошкільного виховання у Київському Фребелівському педінституті, який на той час готував вихователів для дошкільних установ. [9, C. 254].
І хоча Софія Федорівна не мала диплома про вищу освіту та лекторського стажу читання лекцій, ці лекції вона прочитала блискуче. Так, Софія Федорівна прилучилася до педагогіки, з якою не поривала до кінця життя.
В перші роки радянської влади С. Русова бере активну участь в товаристві поширення писемності серед населення України.
У 1917 р. Софія Русова бере активну участь у встановленні в Україні Народної Республіки і стає її діячем. на пропозицію секретаря міністерства України С.Ф. Сташевського Софію Федорівну призначають головою відділу дошкільного виховання Міністерства освіти України.
У 1918 р. Софія Русова у Катеринославі (Кіровограді) видає підручник «Дошкільне виховання», який на конкурсі у Парижі одержав першу премію.
Згодом С.Ф. Русову запрошують прочитати курс лекцій з питань дошкільного виховання у Парижі у дошкільному вузі.
1919 р. внаслідок наступу більшовицьких військ на Українську Народну Республіку уряд УНР переїжджає до Кам'янця-Подільського, куди переїжджає і С.Ф. Русова і проживає тут у 1919-1920 рр. Вона читає лекції з педагогіки в Українському народному університеті в цьому приміщенні.
В 1921 р. С. Русова емігрує за кордон, де продовжує наукову-педагогічну діяльність. [27, C. 161].
Померла Софія Федорівна Русова 5 лютого 1940 р. в Прозі, де й похована на Ольшанському цвинтарі. Повернутися в Україну їй не судилося. З Праги до Києва наприкінці 50-х років разом із документами інших українських емігрантів було привезено її архів і покладено до спецфонду під нумерацією [27, C. 164]. Усе розумне, добре, вічне, що вклала ця мудра наставниця, патріотка, педагог у духовне утвердження нації, живе і житиме довго. Той духовний вогонь і сьогодні гріє всіх, кому дорогі рідна Україна, її державність, освіта й культура.
З-під пера С.Ф. Русової вийшли в різні роки такі твори:
«Дошкільне виховання», «До сучасного становища сучасного вчителя», «Нова школа», «Український буквар», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Початкова географія».
Ху...
Просвітительська діяльність С. Русової та науково-педагогічні проблеми її творчої спадщини
Особливості державної політики в Україні, національно-культурний рух в кінці XIX — першій чверті XX ст. Просвітительство як історичний феномен. Літера...
Теоретико-методичні засади педагогічної психогігієни
Теоретичне обґрунтування психогігієнічної концепції навчально-виховного процесу. Педагогічні умови збереження цілісності індивідуального становлення о...
Ідеї національного виховання С. Русової
Аналіз психолого-педагогічної спадщини С.Ф. Русової. Сутність, роль С.Ф. Русової як фундатора розвитку і становлення системи суспільного дошкільного в...
Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні
Історія розвитку місцевого самоврядування в Європі, закладення теоретичних основ вчення про нього та прийняття міжнародних документів. Становлення міс...
Педагогічні засади роботи з інтелектуально обдарованою студентською молоддю
Сучасне розуміння поняття "обдарованість". Види і структура інтелекту. Аналіз досвіду роботи з обдарованою молоддю за кордоном. Основні засади державн...