Педагогічний конфлікт: причини і методи управління

Поняття і детермінанти педагогічного конфлікту, історія його досліджень. Визначення основних напрямів подолання педагогічного конфлікту в навчально-виховних закладах. Розробка рекомендацій по управлінню педагогічними конфліктами в навчальних закладах.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

2

Размещено на

1

Курсова робота

Педагогічний конфлікт: причини і методи управління



Вміст

ВСТУП

РОЗДІЛ I. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО КОНФЛІКТУ

1.1 Історія виникнення поняття «педагогічний конфлікт»

1.2 Поняття педагогічного конфлікту і його детермінанти

РОЗДІЛ ІI. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПОДОЛАННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО КОНФЛІКТУ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДАХ

2.1 Аналіз вирішення педагогічного конфлікту

2.2 Рекомендації вирішення педагогічного конфлікту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

детермінант педагогічний конфлікт учбовий заклад



ВСТУП

Конфліктологія як галузь знання про протиріччя, їх розвитку та подоланні в процесі спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу, переживає етап становлення. Успішна розробка її проблем передбачає інтеграцію педагогіки з іншими науками, в першу чергу, з психологією - соціальною, віковою, педагогічною. Слід зазначити, що саме психологи - Л.А. Петровська, М.М. Рибакова та інші - першими приступили до дослідження таких складних реалій шкільного життя.

Актуальність вивчення педагогічних проблем, пов'язаних з подоланням конфліктності навчально-виховної взаємодії, обумовлена ??потребами школи, процесами її демократизації і гуманізації.

Тривалий час у теорії та практиці конфлікти у педагогічному спілкуванні оцінювалися односторонньо, як небажані явища, слідство помилкової лінії поведінки вихователя, його недостатній вимогливості.

Власне педагогічними можна вважати конфлікти, що виникають в системі "вчитель-учні", подолання яких передбачає використання специфічної технології. Саме вони є найпоширенішими, саме їх подолання вимагає від вчителя професійної майстерності.

Що стосується конфліктної взаємодії вчителя з колегами, батьками учнів, шкільною адміністрацією, то воно підпорядковується загальноприйнятим нормам ділового спілкування і може бути предметом спеціального розгляду.

У численних публікаціях про проблеми сучасної школи часто відзначається, що головна її біда - це відсутність у педагога інтересу до особистості дитини, небажання і невміння пізнати його внутрішній світ, звідси і конфлікти між педагогами та учнями, школою і сім'єю. У цьому, насамперед, проявляється не стільки небажання вчителів, скільки їх невміння, безпорадність у вирішенні багатьох конфліктів.

У даній роботі зроблена спроба розглянути основні типи педагогічних конфліктів і можливі шляхи їх вирішення.

Таким чином, метою даної курсової роботи є вивчення поняття та сутності педагогічного конфлікту, причин виникнення та методів їх урегулювання.

Завданнями курсової роботи є:

· Вивчення особливостей, видів, типів і груп педагогічних конфліктів;

· Вивчення причин виникнення конфліктів у навчально-виховних закладах;

· Аналіз сучасних ситуацій вирішення педагогічного конфлікту

· Обґрунтування рекомендацій вирішення педагогічного конфлікту.

Структура курсової роботи складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури ( 20 джерел).



РОЗДІЛ I. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО КОНФЛІКТУ

1.1 Історія виникнення поняття «педагогічний конфлікт»

У сучасній педагогічній науці конфлікт (лат. confliktus-зіткнення), розуміється найчастіше як «зіткнення різноспрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів, виражене в загостреній, жорсткій формі», а також як «гранично загострене протиріччя, пов'язане з гострими емоційними переживаннями »[10, c. 127]

Педагогічні конфлікти - « побічно або безпосередньо пов'язані з навчанням, вихованням дітей, з впливом на психологічний клімат навчального закладу» [ 15, с. 61 ] - є предметом дослідження специфічної галузі педагогічної науки, що знаходиться на самому початку свого становлення, - педагогічної конфліктології. Вона покликана озброїти педагога теоретичними знаннями і практичними вміннями в області конструктивного регулювання конфліктів у педагогічній повсякденності. Традиційно педагогічна наука розглядала конфліктні ситуації виключно як небажане явище. Аналізуючи причини, проводячи типологію конфліктів, не оформлені ще в окремий напрям, педагогічна конфліктологія розвивалася в руслі стратегії накопичення фактичного матеріалу, що становить основу превентивних дій педагога. Велика частина досліджень будувалася навколо проблеми професійної компетентності вчителя, оскільки вважається, що саме він несе відповідальність за виникнення конфліктних ситуацій в навчальному процесі [ 13 ]. Конфлікти в поведінці дітей розглядалися як ознака дисгармонічного особистісного розвитку, затримки в когнітивному розвитку, недоліків у сімейному вихованні.

І хоча до цих пір домінує в педагогічному середовищі «конфліктофобія» і стратегія уникнення конфлікту, вже сформувався і набув поширення в суміжних науках, насамперед у психології, конструктивний підхід, що визначає конфлікт як необхідну умову розвитку (Л.С. Виготський, Ф.Е. Василюк, B.C. Мерлін, Б.І. Хасан), а конфліктні прояви - як форму позитивної активності (А.І. Сорокіна). З цієї точки зору, в конфлікті закладено не тільки протиріччя, яке його викликало, а й можливість для його вирішення.

Педагогічна конфліктологія випробувала на собі значний вплив сучасних західних соціологічних і психологічних досліджень Р. Дарендорфа, М. Дойча, Л. Козера, К. Левіна. Результатом цих впливів можна назвати відмову від негативного ставлення до конфлікту, від погляду на природу конфлікту інтересів які неминуче приводять до програшу однієї із сторін або, принаймні, взаємних поступок. У зв'язку з цими поглядами починає змінюватися і термінологія : від терміна « вирішення » конфлікту, що відображає соціологічно помилкову ідеологію, згідно з якою усунення конфліктів можливе і бажано, переходять до поняття «регулювання » (за Р.Дарендорфом ), а останнім часом - до терміну « конструктивне управління конфліктом ». Позитивні функції конфлікту, виділені Л. Козером, в роботі «Функції соціальних конфліктів», апеляція до зміни точки зору на конфлікт у книзі М. Фоллет « Динамічна адміністрація » як на явище, в якому є і позитивні функції, вплинули на світогляд дослідників у різних областях гуманітарного знання. «Тим самим було позначено наближення кінця епохи конфліктобоязні » [ 20, c. 57 ]. У психологічний словник 1990 року в Росії вперше був введений термін «конфлікт продуктивний ». У психології під ним розуміється «конфлікт, який позитивно впливає на структуру, динаміку і результативність соціально - психологічних процесів і який служить джерелом самовдосконалення і саморозвитку особистості » [12, с. 175 ].

Принцип діалектичного протиріччя має важливе методологічне значення для вирішення освітніх завдань в руслі орієнтованого на продуктивний конфлікт підходу; «... досліднику, що займається проблемами конфлікту в педагогіці, необхідно мати на увазі прогресивне значення конфлікту як носія протиріччя і розглядати будь-які прояви конфлікту в педагогічній дійсності як об'єктивне явище, що має конструктивні для вихованця можливості. Завдання педагога полягає у виявленні виховних, розвиваючих і навчальних можливостей реальної чи модельованої конфліктної ситуації » [ 15, с. 52 ].

Педагогічне діалектичне протиріччя рідко було предметом спеціального дослідження у вітчизняній педагогіці [19]. Адже там, де виявлено педагогічне протиріччя, є велика ймовірність відшукати і педагогічний підхід, стратегію вирішення зазначеного протиріччя і тим самим сформулювати відповідний педагогічний принцип [2, с.9]. В цілому ж, вітчизняна педагогічна наука і суміжні з нею галузі людинознавства завжди стояли на принципах матеріалістичної діалектики.

У теорії вітчизняного виховання протиріччя аналізувалися рідше, тому що передбачалося, що в комуністичному вихованні не існує скільки-небудь серйозних протиріч. І все ж, протиріччя між особистістю і колективом не тільки розкривалося, але і використовувалося у виховних цілях А.С.Макаренко, підкреслюючи, проте, хворобливість і складність такої педагогічного дії [8]. Його ідеї були плідно розвинені Л.І. Новіковою та іншими теоретиками колективістського виховання.

Протиріччя між традиційним способом навчання і виховання та суспільною потребою в творчій особистості стало предметом суспільно-педагогічної дискусії другої половини XX століття в нашій країні. Воно дозволялося в педагогіці співробітництва через принципи гуманізму та творчого підходу до розвитку особистості (Ш.А. Амонашвілі, І.П. Волков, І.П. Іванов, Е.Н. Ільїн, Л.А. та Б.П. Нікітіни, В. А. Караковський, С.М.Лисенкова, В.Ф. Шаталов та ін.)

Сучасна вітчизняна педагогічна наука і практика активно звертаються до зарубіжного досвіду в області демократичної освіти та становлення конфліктної компетентності у учнів як необхідної частини загальної комунікативної компетентності. Так, переговорна практика на основі «Методу принципового ведення переговорів» Р. Фішера і У. Юрі стала фундаментом для становлення теорії і практики шкільного посередництва. Вона знаходить застосування в роботі « конфліктологічної служби в школі» (С.В. Баникіна ), в підготовці майбу...