Особистість викладача вищої школи та її професіограма. Самоаналіз та експертна оцінка як основа підвищення кваліфікації викладача вищої школи

Педагог вищої школи як особливий соціальний тип особистості. Багаторівневість особистості педагога вищої школи. Поняття педагогічного покликання. Самооцінка в процесі вдосконалення діяльності молодого педагога. Принципи складання професіограми педагога.
Краткое сожержание материала:

Особистість викладача вищої школи та її професіограма. Самоаналіз та експертна оцінка як основа підвищення кваліфікації викладача вищої школи

Зміст

1. Педагог вищої школи як особливий соціальний тип особистості

2. Багаторівневість особистості педагога вищої школи. Поняття педагогічного покликання

3. Самоаналіз та самооцінка в процесі вдосконалення діяльності молодого педагога. Основні принципи складання професіограми педагога.

4. Проблема вимірювання професійних рис особистості педагога. Методика створення вимірювального інструментарію для самоаналізу та самооцінки.

Література

1. Педагог вищої школи як особливий соціальний тип особистості

Педагог вищої школи - це особливий соціальний тип особистості. Людина, яка присвятила своє життя навчанню та вихованню дітей та молоді, завжди є непересічною людиною, і суспільство ставиться до неї з глибокою пошаною. Але педагог вищої школи має найбільш конструктивні та синергетичні соціальні функції, тому що він відіграє незвичайну роль в підтримці існування головних цінностей суспільства як суб'єкт загально-соціальної, всеохоплюючої навчальної, виховної та організаційної діяльності.

Навчанням в вищій школі охоплюється значна частина молодого покоління. Саме із фахівців з вищою освітою рекрутуються політичні діячі від депутатів місцевих рад до президентів, формуються управлінські кадри всіх рівнів в державному будівництві та в економіці, виростають вчені, конструктори, винахідники, діячі культури, педагоги всіх рівнів, соціальні робітники, медики. Від рівня діяльності корпусу педагогів вищої школи залежить то, як людство на протязі свого історичного розвитку зберігає наукове і технічне знання, моральні і художні цінності, а також виконує саму головну свою планетарну (а можливо, і космічну) місію - формує людину як гуманну істоту, тобто істоту соціалізовану, окультурену, морально, естетично і фізично виховану, навчену, професійно підготовлену.

З погляду інтересів суспільства і підтримання його історичного прогресу до функцій педагога належить:

1) передача знань у навчальному процесі, навчання молоді;

2) створення нових духовних цінностей - виробництво знань у формі наукових і науково-технічних досліджень в сфері конкретно-наукової та технічної вищої освіти, виробництво творів мистецтва в сфері художньої вищої освіти; залучення молоді до творчої діяльності в кожній фаховій галузі;

3) збереження, примноження і передача матеріальної та духовної культури, вмінь і навичок користуватися культурними цінностями та створювати їх, окультурювання молоді;

4) привчання студентів до нових активних видів соціальної (групової, колективної; комунікативної, управлінської, організаційної) діяльності відповідно тому віковому етапу особистісного розвитку, на якому вони знаходяться - соціалізація молоді;

5) збереження й передача студентам найкращих норм моральної, комунікативної, управлінської, політичної, естетичної діяльності в повсякденному житті та в спілкуванні - виховання молоді.

Таким чином, педагог вищої школи - це активний соціальний діяч, якій здійснює свідомо керовану, цілеспрямовану та організовану соціалізацію студентів, їх окультурювання, виховання та навчання. Педагогічна діяльність завжди є діяльністю соціально-педагогічною, тобто педагог формує як окремого індивіда, так і соціум в цілому. Формуючи соціум і беручи участь в трансдукції науково-технічних знань, моральних і загальнокультурних уявлень, педагог тим самим створює й суспільство як таке. Тобто педагог є однією з найважливіших, ключових фігур в існуванні суспільства .

Можливо, що особистість викладача в її психологічних виявленнях також є особливим психологічним типом. Перш за все, педагог завжди екстраверт. Також йому притаманні любов до спілкування та швидка реакція в процесі спілкування, імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, соціальна адаптивність. Викладачу є притаманним розум "соціальний, спрямований на вивчення міжособистісних відносин..." [4, 522 ].

2. Багаторівневість особистості педагога вищої школи. Поняття педагогічного покликання

При цьому провідною соціальною рисою викладача вищої школи є одна: усі форми та види діяльності, яку він виконує, завжди є педагогічно орієнтованими. Іншими словами, справжній педагог є педагогом завжди та усюди, на протязі всього свого професійного життя. Особистості педагога як соціальному типу органічно належить особливий професійний тип світовідношення - педагогічне ставлення до всього оточуючого середовища, до кожній людини та до кожного явища природи, до кожній речи, з якою він зітхається. Це особливе педагогічне ставлення до світу інколи ще називається педагогічним покликанням (див. напр. Морозов і Чернілевський [4 ], які на цьому понятті будують всю свою теорію самовиховання педагога вищої школи).

Таким чином, в соціальному виявленні особистість педагога вищої школи - це багаторівнева особистість педагога-фахівця вищої кваліфікації, яка веде в своєму професійному житті різнонаправлену соціально значущу діяльність - навчальну і виховну, науково-дослідницьку і науково-пропагандистську, моральну та естетичну, і в усіх цих напрямках діяльності є суспільно підтримуваним та схвалюваним еталоном для широких прошарків молоді, а також для всіх тих, хто цікавиться вищою школою, вихованням молоді, культурою.

З поглядів сучасного синергетичного підходу до вивчення складних системних об'єктів педагог вищої школи - це особистість, яка проявляє себе в найбільш значущих сферах соціальної діяльності - виховній, навчальній, моральній, естетичній, культуростворюючий, науково-дослідницькій - як творчий, активний суб'єкт, носій сил сінерегетичної самоорганізації суспільства. Іншими словами, педагог вищої школи - це синергетична людина, яка створює нові, конструктивні, соціально цінні системи в усіх формах і напрямках своїй діяльності.

3.Самоаналіз та самооцінка в процесі вдосконалення діяльності молодого педагога

Основні принципи складання професіограми педагога.

Педагогічна освіта є ключовим моментом в реформі системи освіти. Підготовка педагогів вищої школи повинна випереджати темпи трансформації вищої школи.

Сучасній викладач є зобов'язаним свідомо ставитися до механізмів і закономірностей своїй діяльності. На жаль, відомо, що більшість працюючих педагогів не має педагогічної освіти. Методичні основи роботи засвоюються інтуїтивно, досвідним шляхом, в подоланні своїх помилок.

На жаль, не існує стандартного шляху чи узаконеного єдиного соціального інституту, який би забезпечував підготовку викладачів вузів. Викладацький корпус формується із числа випускників аспірантури, наукових співробітників, спеціалістів-практиків, а інколи також безпосередньо із молодих спеціалістів - цьогорічних випускників вузу. Це веде до виникнення дуже великої різниці в рівні викладання, володіння фаховою дисципліною та психолого - педагогічною грамотністю тощо.

В системі професійної освіти існує поняття професіограми. Воно означає усю сукупність посадових вимог до кваліфікації фахівця, якій займає окрему посаду. Професіограма включає до себе ту суму знань, вмінь і навичок, які отримує фахівець по завершенні процесу вищої освіти. Опрацьовані професіограми фахівців усіх спеціальностей, за якими навчаються студенти у сучасних вузах. У тому числі вища світа шкільних вчителів орієнтована на відповідні фахові професіограми.

Але, на жаль, не існує систематизованих та офіційно визнаних відповідними відомствами професіограм викладачів вищої школи. Це обумовлено достатньо серйозними причинами. Багаточисельність соціальних функцій викладача вищої школи є об'єктивною й безперечною. Вона відповідає об'єктивним потребам суспільства, а тому - тим вимогам, які пред'являються педагогу з боку структур, які керують вищою освітою, та з боку громадської думки.

Зафіксувати це розмаїття функцій педагогів в офіційних документах, якими керується вища школа, є дуже складним. Найчастіше в інструкціях, де так чи інакше визначаються посадові обов'язки викладачів, підкреслюються лише головні з них, в яких виявляється рівень знання свого предмету, рівень науково-дослідницької активності та рівень методичної підготовленості. Рівень знання свого предмету дає можливість займати конкретну педагогічну посаду в ієрархії професорсько-викладацького складу. Рівень науково-дослідницької активності фіксується шляхом присудження наукового ступеня кандидата та доктора наук. (За умовами Болонського процесу ступень магістра також є науковим ступенем). Рівень методичної підготовленості фіксується шляхом призначення та затвердження у вченому званні доцента та професора.

Інші функції викладацького корпусу - виховна, соціалізуюча, загальнокультурна - не фіксуються, але як би маються на увазі самі собою. Це обумовлено тим, що їх важко формально зафіксувати, визначити обсяг та зміст діяльності, яка виконується викладачем за стенами навчальної аудиторії та науково-дослідницької лабораторії. Тому їх виконання є предметом оцінювання з боку громадської думки. Ця оцінка лише опосередковано впливає на ті оцінки, які є формалізованими.

За поглядами чисельних досліджень, в яких вивчається діяльність педагогів, нормативна особистість (тобто така особистість, яка веде соціальну діяльн...