Нетрадиційні уроки як засіб виховання молодших школярів до української мови

Психолого-педагогічна література з досліджуваної проблеми. Нетрадиційні уроки у системі навчання мови учнів початкових класів. Дослідно-експериментальна робота на уроках рідної мови в 2 класі. Організація експериментального навчання, його результати.
Краткое сожержание материала:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДИПЛОМНА РОБОТА

НЕТРАДИЦІЙНІ УРОКИ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ІНТЕРЕСУ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи виховання інтересу молодших школярів до навчання

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми

1.2 Нетрадиційні уроки у системі навчання мови учнів початкових класів

Висновки до першого розділу

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота на уроках рідної мови в 2 класі

2.1 Стан досліджуваної проблеми в сучасній початковій школі

2.2 Організація експериментального навчання

2.3 Результати дослідно-експериментальної роботи

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сучасна початкова школа діє в умовах швидкого розвитку науки, зростання обсягу нової інформації. Саме вона, на думку Ю.Бабанського, повинна « підготувати активних, самостійних людей, які б мали високі творчі здібності та володіли певними якостями: уміли самостійно критично та творчо мислити; знаходили шляхи вирішення проблеми; грамотно опрацьовували інформацію; удосконалювали розвиток особистої моральності, інтелекту, культурного рівня » [ 4, 7 ].

Основне завдання сучасного вчителя - залучити учнів до активної та самостійної діяльності, перетворити їх у суб'єктів цієї діяльності. Зацікавленість, викликана педагогом на уроці, за певних умов може перерости в стійкий інтерес до знань. Тільки в разі такого підходу формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, яке є одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні, згідно з Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, стане можливим [ 13 ].

Учіння - цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння уміннями й навичками. Компонентами учіння виступають, як зазначає З.Друзь, « мета, мотиви, зміст, засоби роботи, результати » [ 16, 10 ].

У зв'язку з цим педагоги та психологи (І.Лернер, О.Савченко, Л.Виготський, Г.Костюк, О.Леонтьєв та інші) все більше усвідомлюють гостру потребу в удосконаленні традиційних форм навчання, одним із головних недоліків якого залишаються об'єктивно-суб'єктивні взаємини між учителем і учнем. Так, наприклад, О.Савченко, академік АПН України, дидакт початкової школи, підкреслює, що « провідним принципом організації навчальної діяльності має бути розвивальне навчання, смисл якого - у створенні найсприятливіших умов для інтенсивного розвитку тих здібностей і якостей дитини, що перебувають у стадії формування » [ 46,104]. Цю стадію Л.Виготський назвав « зоною найближчого розвитку » [ 8, 26 ].

Науковці (Г.Костюк, О.Скрипченко, Б.Друзь, О.Киричук, Н.Бібік, О.Савченко та інших) надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання. Г.Костюк наголошує на тому, що « в умовах, коли навчання стає активною пізнавальною і практичною діяльністю учнів, важливого значення набувають пізнавальні інтереси, любов до знання…» [ 21, 369 ].

Нестандартні уроки як розвивальне проблемне та випереджаюче навчання виступає альтернативною формою організації навчання молодших школярів з метою виховання в них пізнавального інтересу. Це збагачення обох сторін навчального процесу інтелектуальними почуттями, це шанс вчителя спілкуватися з дітьми душею, це почуття краси, співпереживання, це радість пізнання, подолання труднощів та насолода від праці. Нестандартні уроки дають можливість ефективно оволодіти тим максимумом знань, який потрібен сильним дітям для розвитку, а слабким - для полегшення програмного мінімуму [ 32, 8 ]. Саме це і зумовило вибір теми нашого наукового дослідження: «Виховання інтересу молодших школярів до уроків рідної мови засобом нестандартних уроків ».

Об'єктом дослідження виступає процес організації навчальної діяльності молодших школярів.

Предмет - нестандартні уроки як засіб виховання інтересу молодших школярів до уроків рідної мови.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність нестандартних уроків у системі навчання мови учнів початкових класів.

Ми припускаємо, що використання нестандартних уроків як активної форми навчання дозволить виховати інтерес учнів до рідної мови.

Досягнення мети і необхідність доведення гіпотези передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати наукову психолого-педагогічну та методичну літературу з даної теми;

- теоретично обґрунтувати проблему нестандартних уроків як дієвого засобу виховання пізнавального інтересу молодших школярів до навчання;

- вивчити досвід роботи вчителів-практиків;

- розробити дослідно-експериментальну програму та експериментальним шляхом перевірити її ефективність.

Дослідження проводилося з опорою на наступні методи:

- теоретичні: метод теоретичного аналізу і синтезу при визначенні об'єкта, предмета, мети та завдань дослідження, висування гіпотези, узагальнення матеріалу, отриманого в результаті експерименту;

- емпіричні: аналіз наукової психолого- педагогічної та методичної літератури, відбору фактичного матеріалу, педагогічні спостереження, аналіз досвіду роботи вчителів загальноосвітніх шкіл і результатів діяльності учнів, анкетування вчителів, педагогічний експеримент та аналіз результатів експерименту.

Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали дослідження та його висновки можуть бути використані вчителями початкових класів в їх практичній діяльності.

Експериментальна робота проводилась у 2-А (учні) та 2-Б (учнів) класах на базі середньої загальноосвітньої школи № 103 м.Миколаїва упродовж 2006- 2007 навчального року.

Результати роботи доповідалися на методичному об'єднанні вчителів початкових класів ЗОЩ № 103 м. Миколаїва (січень 2008); на студентській науково-практичній конференції МДПУ (квітень 2008).

Розділ І. Теоретичні основи виховання інтересу молодших школярів до навчання

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми

Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.

Л.Артемова справедливо зазначає: « Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально - зацікавлено, з найменшими труднощами » [ 2, 6 ].

Виховання в учнів інтересу до вивчення будь-якого предмета - одне з важливих завдань, що стоять перед учителем. В « Українському педагогічному словнику » С.Гончаренка знаходимо таке визначення: «Інтерес - це вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Тут виступають в єдності об'єкт інтересу, що має захоплюючі, привабливі сторони, і суб'єкт, для якого ці сторони життєво важливі » [ 9, 147 ]. Науковець пропонує розрізняти:

Схема 1

Стійкість інтересу, на думку Б.Друзя, виражається в тривалості його збереження і в його інтенсивності [ 16, 12 ].

Г.Щукіна виділяє такі види інтересів:

Емоційний інтерес дарує радість творчості, радість пізнання. Він міцно пов'язаний з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам'яттю, мисленням і волею.

Інтереси до самого процесу діяльності - оволодіння знаннями, до творчості і до результатів діяльності - до набуття професії, до матеріальних результатів праці. У активних особистостей ці інтереси поєднуються.

У навчанні фігурує особливий вид інтересу - інтерес до пізнання, або, як його зараз прийнято називати, пізнавальний інтерес. Його область - пізнавальна діяльність, у процесі якої відбувається оволодіння змістом навчальних предметів і необхідними засобами або уміннями й навичками, за допомогою яких учень отримує освіту [ 59, 96 ].

Досліджуючи проблему виховання пізнавальних інтересів молодших школярів, Б.Друзь визначив характерні ознаки пізнавального інтересу: динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв'язків, оволодіння закономірностями. На його думку, інтереси різняться змістом, широтою, стійкістю, силою і дієвістю. Зміст інтересів визначається тим, на що вони спрямовані (наприклад: на читання, математику, спорт); широта визначається різнобічністю, спрямованістю на різні об'єкти при наявності основного, стрижневого інтересу; стійкість характеризується часом, протягом якого вони зберігають свою силу і впливають на поведінку людини, її життя й діяльність [ 16, 6 ].