Культура взаємин батьків і підлітків в сім’ї і школі

Проблема поняття "культура взаємин" у науковій літературі. Специфіка міжособистісних взаємин. Фактори розвитку і виховання підлітків. Вивчення рівнів сформованості культури дітей з батьками. Підвищення культури, налагодження психологічного контакту.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

1. Теоретичні основи виховання культури взаємин батьків та підлітків в сім'ї та школі

1.1 Проблема поняття «культура взаємин» у науковій літературі

Розв'язанню проблеми культури взаємин людей присвячено дослідження сучасних філософів, психологів, педагогів, соціологів, зокрема теоретико-методологічні засади сформульовано у працях Г. Батищева, М. Бердяєва, Ф. Бемера, О. Бодальова, Л. Венгера, М. Кагана, Г. Костюка, В.М'ясищева; сутність та змістові аспекти культури взаємин розкрито в роботах Л. Бутенко, М. Горлач, В. Куніцина, М. Левківського, В. Малахова, С. Сарновської, Л. Сохань та ін.

У контексті нашого дослідження будуть розглядатися поняття «відносини», «стосунки», «взаємини», «культура взаємин», тому зупинимося на детальнішому їх розгляді.

У вітчизняній і зарубіжній соціологічній, психолого-педагогічній літературі культуру міжособистісних взаємин розглядають як специфічний спосіб людського буття, що визначає духовну й практичну активність людей, можливі відносини їх з навколишнім світом, між собою, тобто як сукупність умов матеріального життя суспільства. Вона виконує гносеологічну функцію при розробці проблем характеру, ціннісних орієнтацій, соціально-психологічного клімату в різних людських спільнотах, формування цілісної картини світу, гармонізації життєдіяльності дітей та ін., пов'язаних із проявом суб'єктивних якостей людини.

У соціології етичні аспекти людських взаємин представлені в рамках соціалізації, в процесі якої відбувається адаптація індивідів у соціокультурному середовищі, засвоєння ними цінностей, правил, норм, зразків поведінки, які регулюють взаємини людей, формування у них готовності до здійснення очікуваної від них суспільством соціально позитивної поведінки (А. Кемпінський, І. Кон, Ч. Кулі, М. Лукашевич, Д. Мід).

В етиці культура взаємин постає як гармонійне поєднання внутрішньої сутності людини і зовнішніх форм її вираження, яке віддзеркалює ступінь втілення моральних норм у свідомості людини (Т. Аболіна, Л. Волченко, В. Єфименко, В. Малахов, М. Ночевник).

У конфліктології культура взаємин пов'язується з умінням запобігати виникненню конфліктних ситуацій, здатністю конструктивно їх розв'язувати, що вимагає знань про закономірності побудови міжособистісних взаємин, розуміння обставин, станів і внутрішнього світу іншої людини, вміння жити у злагоді з собою, навичок саморегуляції й самоконтролю у ситуаціях взаємодії (О. Іванова, А. Ішмуратов, В. Шейнов).

У психолого-педагогічній науці (І. Мезеря, І. Сіданіч, В. Черній) культура взаємин розглядається як така, що має суб'єкт-суб'єктний характер, який полягає у рівності психологічних позицій, загальній гуманістичній спрямованості взаємин, взаємопроникненні суб'єктів взаємодії у світ почуттів і переживань іншого, готовності до прийняття його думок, позицій, а також співпраці з ним.

С. Рубінштейн наголошував на виховному значенні відносин, їх визначальній ролі в повсякденній життєдіяльності людини. Він зазначав: «Формування людських відносин (взаємини людини з іншою людиною) як моральна дуель, як боротьба, зброєю якої є активне добре ставлення до іншої людини. Моє ставлення до іншої людини повинне обеззброїти її погані наміри, деморалізувати їх, ставити її в такі моральні умови, за яких втрачають підставу, мотив її погані ставлення. Відбувається активна перебудова (детермінація) поведінки інших людей, зміна моральних умов їх поведінки на основі активного ставлення до них» [Рубинштейн С.Л. Тактика и стратегия этики /, с. 150].

В. Білоусова виділяє відносини суб'єктивні, психологічні та соціально-психологічні. Вона вважає, що соціально-психологічні відносини - це насамперед взаємини людини з людиною. Сутність їх полягає в тому, що вони є взаємовідносинами, тобто результатом взаємних зусиль партнерів по спільній діяльності та спілкуванню [Білоусова В.О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи. - Київ.: ІЗМН, 1997, с. 32].

Термін «відносини» у психолого-педагогічній літературі частіше вживається як синонім до термінів «стосунки», «взаємини». Саме слово «стосунки» має сенс дії, яка виявляється в тому, що когось щось стосується. Це означає, що кожна дія передбачає: 1) суб'єкта (джерело) стосунків; 2) об'єкта, кого це стосується; 3) зміст, тобто що саме стосується. Отже, поняття «стосунки» можна трактувати як процес дії, що розгортається на рівні свідомості, у якій є реальні та ідеальні форми.

Але поняття «відносини» у психолого-педагогічній літературі чітко й повно не визначено. Утвердилися два трактування цього терміна. Перше - це фіксація об'єктивного зв'язку людини й предмета або одного індивіда з іншим. Друге розглядає відносини як суб'єктну позицію щодо певних об'єктів. Тут наголошено на усвідомленні та переживанні особистістю власних об'єктивних відносин. Тобто, у першому випадку звертають увагу на реальні зв'язки, у другому - на психологічні зв'язки. Для позначення зв'язків другого типу використовують поняття «ставлення» як видове щодо категорії «відносини».

У психології стосунки між людьми досліджуються здебільшого у трьох контекстах: 1. Пізнавальні стосунки характеризують іншу людину як предмет пізнання. У цьому контексті інша людина є предметом сприймання, розуміння чи пізнання. У багатьох дослідженнях з'ясовувалося, як за зовнішніми атрибутами іншого (одяг, жести, вираз обличчя) суб'єкт складає уявлення про його внутрішні якості - морально-етичні та особистісні (рішучість, охайність, справедливість), соціальне становище, емоційність. На основі інтерпретації зовнішніх характеристик формується образ іншої людини. Пізнання якостей та властивостей людини, на думку О. Бодальова, є засадою міжособистісного пізнання й розуміння.

2. Емоційні стосунки означають, що інша людина розглядається як предмет симпатії. Прихильність однієї людини до іншої залежить від властивостей об'єкта взаємодії, співвідношення притаманних йому якостей, від етапу розвитку стосунків та інших детермінант. Якості об'єкта чи суб'єкта розуміють як зовнішні характеристики (привабливість, товариськість тощо) або соціально-рольові (професія, статус, освіта).

3. Практичні стосунки є предметом впливу однієї людини на іншу. Так, О. Ковальов виділяє три моделі впливу однієї людини на іншу: 1) об'єктивна (імперативна); 2) суб'єктна (маніпулятивна); 3) суб'єкт-суб'єктна (діалогічна, або розвивальна) [Карпенко З.С. Психотехніка у вихованні дитини / З.С. Карпенко - К.: НПЦ «Перспектива», 1996, 48 с.].

Від поняття відносини потрібно відрізняти поняття взаємовідносини (взаємини). Взаємини з іншими людьми є специфічною лише для людини як суб'єкта практики властивістю. Взаємовідносини обов'язково передбачають взаємне ставлення людини до людини.

«Взаємовідносини» - це специфічний вид ставлення людини до людини, в якому є можливість безпосереднього (або опосередкованого технічними засобами) одночасного або відкладеного відповідного власного ставлення. [Білоусова В.О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи, с. 18].

Із поняттям взаємини тісно пов'язане поняття спілкування.

Міжособистісні взаємини - суб'єктивні зв'язки і відносини між людьми, які виникають за умов спільного проживання або виконання сумісної діяльності. В процесі їх становлення і розвитку формується система міжособистісних установок, орієнтацій, соціальних сподівань, які залежать від рівня розвитку соціальної групи, згуртованості її членів і змісту виконуваної ними діяльності. Чим вищий рівень розвитку групи, тим складнішою і більш ієрархізованою стає структура взаємин міжособистісних. Оптимальним для розвитку взаємин міжособистісних є умови у згуртованому колективі.

Увага до питань формування культури міжособистісних взаємин підлітків об'єктивно зумовлена впливом їх на стиль спілкування, на моральний мікроклімат у шкільних колективах, на громадську активність, самопочуття. Міжособистісні взаємини є одним із засобів самоствердження підлітка і зумовлені суб'єктивною потребою у спілкуванні та її задоволенням. На думку М. Обозова, Я. Коломинського, міжособистісні взаємини виникають і формуються у взаємодії, спільній діяльності, спілкуванні. Дослідження вітчизняних педагогів і психологів (Л. Божович, Д. Ельконін, Л. Орбан, ін.) свідчать, що найбільш значимим і домінуючим для підлітків є спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту аспектів його поведінки та діяльності.

Специфіка міжособистісних взаємин полягає в тому, що вони мають довільний, вибірковий характер, виникають і розвиваються здебільшого спонтанно, здатні накладати відбиток на всі інші взаємини. Характерною особливістю таких взаємин є яскраво виявлена емоційність. У зв'язку з цим, партнерам, які контактують між собою, варто звертати увагу на знак спрямованості означених взаємин. Оскільки діяльність людини широка, то природно, що виникають різні за спрямованістю взаємини. Так, А.Єршов, виділяє сім варіантів взаємин: 1) взаємно байдужі: індивід сприймається не як особистість, індивідуальність, а лише як носій певних функцій, засіб досягнення певної мети; 2) взаємно суперечливі: взаємини нестійкі, спільна діяльність неефективна, дається взнаки зовнішній вплив; наслідком таких взаємин є неорганізованість партнерів; 3) однобічно суперечливо-...