Живородна ящірка

Стан вивченості виду Zootoca vivipara, особливості розповсюдження живородної ящірки. Біологічні особливості Zootoca vivipara і відмінність їх від біології інших видів родини справжні ящірки. Порівняння популяційно–екологічних особливостей близьких видів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ZOOTOCA VIVIPARA

1.1 Фолідоз

1.2 Забарвлення

РОЗДІЛ ІІ. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ZOOTOCA VIVIPARA

2.1 Ареал

2.2 Місце існування

2.3 Утримання тераріумах

РОЗДІЛ ІІІ. БІОЛОГІЯ ЖИВОРОДНОЇ ЯЩІРКИ ZOOTOCA VIVIPARA

3.1 Біологічні цикли

3.2 Живлення

РОЗДІЛ ІV. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОПУЛЯЦІЙНО-ЕКОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ БЛИЗЬКИХ ВИДІВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Фауна України налічує 20 видів плазунів, серед яких 9 представників підряду Ящірки - Sauria (Lacertilia), які розповсюджені по всій її території. Підряд Ящірки відзначається дуже великою різноманітністю форм, відмінних за будовою тіла, розмірами і екологічними особливостями. Наприклад, є багато видів з добре розвиненими ногами і зовсім без ніг.

Вивченням ящірок займались М.М. Щербак (зокрема видами, які поширені в українських Карпатах), В.І. Таращук (детально вивчав морфологію, динаміку чисельності, поширення та екологію ящірок).

Живородна ящірка ( Zootoca vivipara) -- ящірка із родини справжніх ящірок. Складає монотипічний рід Лісові ящірки (Zootoca). Раніше включалась в рід Зелені ящірки (Lacerta).

Актуальність роботи полягає у незначному ступені вивченості цього виду.

Об'єкт: ящірка живородна (Zootoca vivipara).

Предмет: біологія ящірки живородної.

Мета: з'ясувати особливості біології та розповсюдження ящірки живородної.

Завдання:

з'ясувати стан вивченості виду Zootoca vivipara;

на основі літературних джерел вивчити особливості розповсюдження живородної ящірки;

ознайомитися з біологічними особливостями Zootoca vivipara та відмінність їх від біології інших видів родини справжні ящірки;

порівняти популяційно-екологічні особливості близьких видів.

РОЗДІЛ І. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ZOOTOCA VIVIPARA

1.1 Фолідоз

Живородна ящірка є найменшою з ящірок фауни України. Довжина тіла досягає 70-73 мм, але звичайно не перевищує 60-65 мм. Хвіст довший за тулуб в 1,5-2,0 рази. Відношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,50-0,75 (0,78).

Центрально-скроневий щиток є не завжди, а барабанний добре виражений у більшості особин. Міжщелепний щиток дотикається до ніздрі.

Задньоносовий щиток частіше 1, дуже рідко 2.

Між стегновими порами 2 луски. Стегнові пори доходять до колінного згибу.

Комірець зубчастий з 5 - 10 щитків, частіше 7 - 8.

Спинна луска витягнута овально-ромбічна або шестикутна з реберцями.

Черевні щитки у живородної ящірки розташовані в шість продовжних ряди, іноді з кожної сторони є по одному і більше короткому додатковому ряду із значно менш крупних щитків.

Анальний щиток невеликий, преанальний - 4-8, середня пара значно збільшена.

Довжині одного черевного щитка відповідають дві бічні лусочки; навколо середини тіла 26-37 лусок.

Верхні луски хвоста з реберцями. Задній край кожної лусочки загострений.

На спідній стороні хвоста луска гладенька (лише біля кінця хвоста з реберцями) з тупими задніми краями. Луска хвоста утворює по черзі то широке, то вузьке кільце. На середній лінії горла, рахуючи від коміра, 14-23 луски.

1.2 Забарвлення

Дорослі ящірки зверху бурого, горіхового, жовтуватого, іноді зеленуватого або темно оливкового кольору з дрібними чорними плямками.

По боках тіла темні смуги, знизу та зверху обмежені рядами світлих, облямованих чорним плямок. Вздовж хребта звичайно є темна смуга. У екземплярів з гірських районів Карпат спина здебільшого майже чорна.

Самці живородної ящірки відрізняються від самок яскравим моркв'яно-оранжевим черевом з чорними плямочками або крапками, потовщеною підставою хвоста і масивнішою головою.

У самок черево бліде або жовтувате. Верхня сторона тіла у тих і інших коричневого кольору з різними відтінками і малюнком у вигляді рисок або смуг, що проходять уздовж спини.

Молоді ящірки зверху майже чорні або темно-коричневі. Щойно народжені досягають довжини 34-42 мм.

РОЗДІЛ ІІ. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ZOOTOCA VIVIPARA

2.1 Ареал

Живородна ящірка (Zootoca vivipara) -- найбільше широко розповсюджений вид не тільки усередині свого роду, але й усього сімейства лацертид у цілому.

Її ареал охоплює величезну територію майже всієї лісової зони Євразії від Піренеїв, Ірландії й Англії на заході до Колими, Сахаліну й Шантарских островів на сході.

У Європі північна границя ареалу доходить до меж континенту, а починаючи з устя Обі спускається до півдня до 63--65° с. ш.

В Україні живородна ящірка поширена переважно в поліських районах як на Правобережжі, так і на Лівобережжі та в гірських районах Карпат.

Питання про наявність цієї ящірки в околицях Харкова, на що вказували деякі автори [ 2 ], залишається поки що відкритим, оскільки новіших даних про знахідки там живородної ящірки нема.

Зовсім відокремленою від основного ареалу є знахідка в районі с. Степанівки Магдалинівського району Дніпропетровської області [ 7 ].

Вказівки про знахідку у Чорному лісі Кіровоградської області та в околицях Херсона слід вважати помилковими як такі, що не ствердилися.

Область Київського плато Дніпровсько-Дністровської лісостепової провінції припадає на зону острівного розселення ареалу живородної ящірки де за природними обставинами мало сприятливих для неї біотопів.

Таким чином, в регіоні досліджень Z. vivipara є зональним стенобіонтом, який представлений на смузі південної околиці Києва-Сміла у вигляді поодиноких, значно ізольованих, популяцій.

Характерна стація виду в межах зони досліджень - ділянка із низьким, рідким трав`яним покривом та підвищеною вологістю.

Як встановлено, більшому розповсюдженню Z. vivipara у заплавних луках та лісових ділянках перешкоджають насамперед біотичні чинники: конкуренція з близькими видами Lacertidae, насамперед, прудкою ящіркою.

2.2 Місце існування

На більшій частині свого великого ареалу живородна ящірка дотримується вологих місцеперебувань, зустрічаючись на залісених ділянках боліт, торфовищах, що заростають вирубках, лісових узліссях і просіках, у листяних і хвойних лісорозсадниках, на, зарослою чагарниковою рослинністю, берегах струмків і каналів й у тому подібних місцях.

На півночі Сибіру ця ящірка місцями заходить у тундру, де, як і всюди в болотистих місцевостях, нерідко зустрічається на оточених водою невеликих купинах. У горах вона відома до висоти 2500 м над рівнем моря.

На лісових вирубках й узліссях ящірки більше всього поселяються в окремих пнях, повалених деревах, у кущах і між коріннями дерев.

Власних нір вони не риють і використають для житла нори гризунів або простори під відсталою корою на пнях і сухих деревах; у горах ховаються під каменями.

Найхарактернішими стаціями живородних ящірок в межах України є :

вологі місця серед листяних лісів, переважно вільхові болота, береги лісових річок та струмків, узбережжя сфагнових боліт у соснових лісах з купинням, заростями клюкви та брусниці;

моховища біля торфових боліт, а іноді й по схилах піщаних дюн на Поліссі;

букові та ялинові ліси Карпатських гір, галявини, береги струмків;

гірські луки-полонини в Карпатах переважно з брусничниками, зарості гірської сосни та вільхи, а також кам'янисті розсипища на полонинах.

В Карпатах живородна ящірка знайдена на висоті до 2000 м н. р. м.

Тварина, що звикла до вологих місць, живородна ящірка добре плаває, може бігати по дну водойм і навіть закопуватися у мул.

Живородній ящірці не властива виражена територіальність. При цьому, ящірки демонструють значну осілість, соціальність та етологічну толерантність на рівні всіх статевовікових груп.

Деяка агресія та охорона власних ділянок статевозрілими самцями відмічалась лише під час шлюбного періоду.

Для досліджених угрупувань характерний рівномірно плямистий просторовий розподіл.

Частка самців на 5-10 % менша за частку самок, а частка молоді, в свою чергу, в середньому на 20% більша за частку дорослих.

Протягом двох років, чисельність виду залишалась стабільно низькою у всіх угрупуваннях, що може свідчити про певну рівновагу в популяції між рівнем чисельності та кількісними показниками споживчих ресурсів з одного боку, та розмірами сприятливих ділянок - з іншого.

Це також говорить й про невиродженість досліджуваних популяцій, які просто мають оптимальний, для даних екологічних умов, рівень чисельності, що, очевидно, лімітується кількома основними факторами, серед яких не останнє місце займають конкурентні відносини з близькими видами Zootoca vivipara.

За одержаними даними саме останній чинник визначає низьку розповсюдженість Zootoca...