Компетенція урядів Урядова правотворчість
Компетенція урядів. Урядова правотворчістьРеальну вагу уряду в державному механізмі, його справжні владні функції можна визначити тільки на основі аналізу компетенції. Компетенція уряду в конституціях визначається по-різному.У парламентарних монархіях, де діють так звані старі конституції, регламентацію компетенції урядів зведено до формули «виконавча влада належить королю». Ця формула аж ніяк не відповідає реаліям державно-політичного життя. До того ж вона нічого не дає для визначення предметного змісту повноважень урядів. Її можна вважати конституційною фікцією, хоч іноді говорять про «сплячу прерогативу» монарха. У парламентарних монархіях, конституції яких віднесені до новітніх, встановлено, що виконавчу владу здійснює уряд (Японія), або що уряд здійснює внутрішню політику і керує цивільною та військовою адміністрацією (Іспанія). В деяких парламентарних республіках, основні закони яких були прийняті після другої світової війни, немає навіть натяку не тільки на предмет компетенції урядів, а й на їхню роль у здійсненні державної влади. Зокрема, в конституціях Греції, Італії і ФРН йдеться тільки про порядок формування урядів, їхню відповідальність та деякі засади урядової організації.Мало чим відрізняється і визначення компетенції урядів у конституціях, прийнятих у країнах із змішаною республіканською формою правління. Так, у ст. 20 Конституції Франції записано, що «уряд визначає і здійснює політику нації». Але якщо тут обсяг відповідної регламентації цим практично і вичерпується, то в Конституції Португалії є спеціальна глава, де досить докладно висвітлено урядові повноваження. Відносно детально про компетенцію урядів йдеться в конституціях держав Центральної і Східної Європи, а також у конституціях деяких з тих держав, що утворилися на терені колишнього СРСР. Наприклад, у ст. 119 Конституції Словаччини зафіксовані основні повноваження уряду, перелік яких поданий у дванадцяти пунктах.У президентських республіках, зокрема в США, відповідне регулювання стосується самого президента. Проте за своїм характером воно мало чим відрізняється від регламентації урядових повноважень в інших країнах. Так, ст. 2 Конституції починається словами: «Виконавча влада здійснюється президентом Сполучених Штатів Америки», далі в загальному вигляді визначаються деякі повноваження президента у відповідній сфері.У цілому слід підкреслити, що основні закони багатьох держав не визначають предметну компетенцію урядів. У конституційних текстах не знайти і положень, на основі яких можна було б визначити фактичний обсяг урядових повноважень. Вони здебільшого містять загальні положення, які іноді мають фіктивний характер. Усе це не є випадковим і аж ніяк не свідчить про недосконалість конституційно-правового регулювання суспільних відносин. Узагальненість і абстрактність конституційної регламентації дає змогу концентрувати саме у органів виконавчої влади основні повноваження при збереженні формальних засад, пропонованих конституційною теорією.Тому для визначення реальної компетенції урядів потрібно було б розглянути їхню практичну діяльність. Не ставлячи це собі за завдання, слід зазначити, що головним напрямом такої діяльності є реалізація функцій державного управління. Для цього утворюється розгалужений адміністративний апарат, який контролюється урядом і є, по суті, його компонентом. Цей апарат настільки широко охоплює різні сторони суспільного життя, що для багатьох він асоціюється з державним механізмом, а його діяльність — з державною діяльністю в цілому.Однією з традиційних функцій уряду вважається виконання законів, прийнятих парламентом. Однак уряди активно втручаються в діяльність органів законодавчої влади. Як було показано, уряди мають достатні можливості спрямовувати і контролювати законодавчий процес. Водночас вони самі займаються правотворчістю.В англосаксонських і континентальних системах права прийняті різні підходи до урядової правотворчості. Зокрема, по-різному сприймається поняття так званого делегованого законодавства.У континентальній Європі до актів делегованого законодавства віднесені лише ті, що мають силу закону. Саме ж парламентське делегування нерідко здійснюється на основі конституційних положень, хоча досить поширеною є фактична передача законодавчих повноважень уряду.Вперше теоретичну конструкцію подібного парламентського делегування повноважень було запропоновано ще в XIX ст. Однак характеру постійного явища воно набуло після другої світової війни, коли його можливості були визнані й закріплені в основних законах ряду держав. На сьогодні делегування законодавчих повноважень стало не тільки постійним, а й майже загальним явищем у конституційній практиці більшості країн. При цьому конституції звичайно чітко не розмежовують сфери тих законодавчих повноважень, які за будь-яких умов залишаються за парламентом, і тих, які можуть бути делеговані уряду.Підставою для передают парламентських повноважень є закон. Це може бути спеціальний закон, хоча звичайним є встановлення відповідних застережень у поточному законодавстві. Іноді спеціальні закони про делегування приймаються за тією самою процедурою, що й поправки до конституції (Угорщина, Фінляндія). Закони визначають принципи та умови делегування, його строки, суб'єктів тощо.Загальний зміст принципів та умов делегування іноді міститься в самих конституціях. Там, де конституції не передбачають цих принципів і умов, останні формулюються в конституційній теорії. Прикладом можуть бути Данія і Швейцарія, де делегування законодавчих повноважень уряду вважається можливим за умов <. настійливої необхідності». Це, по суті, означає, що делегування може здійснюватися практично довільно. Водночас конституції далеко не завжди встановлюють засоби ефективного контролю з боку представницького органу за відповідною правотворчістю уряду. В теорії нерідко розглядається можливість зловживання урядом наданими йому повноваженнями, а саме делеговане законодавство асоціюється з певною загрозою здійснення парламентом своєї головної функції.Конституції, що визнали інститут делегованого законодавства, по-різному регламентують порядок передання парламентом своїх повноважень. У Франції уряд може звернутися до парламенту з проханням дати йому дозвіл шляхом прийняття спеціальних актів — ордонансів — здійснити заходи, віднесені до сфери законодавчої влади. На практиці їх підписує президент, що підтверджує його сполученість з урядовою діяльністю. Строк дії ордонансів встановлюється законами, що санкціонують їх прийняття.Ордонанси можуть змінювати законодавство. Протягом строку делегування парламент не може їх змінювати. Ордонанси набувають чинності після офіційного опублікування їх і втрачають силу, якщо законопроект про їх затвердження не буде внесений урядом до закінчення визначеного строку або якщо цей законопроект не буде прийнятий парламентом. Після закінчення строку делегування Ордонанси з питань, що віднесені до сфери компетенції законодавчої влади, можуть бути змінені лише законом. Характерно, що на перехідний період після прийняття Конституції Франції 1958 p. саме Ордонанси були тією правовою формою, на основі якої забезпечувались утворення і діяльність нового державного механізму.Можливості делегування законодавчих повноважень передбачають і основні закони деяких інших держав. Так, в Італії воно може бути здійснене за умов визначення його принципів і критеріїв. Парламент може делегувати уряду право законотворчості з будь-яких питань, за винятком тих, які самою конституцією віднесені виключно до його компетенції, а саме:...
Другие файлы:
Ін’юрколегія - компетенція та основні засади діяльності
Українська іноземна юридична колегія як спеціалізована організація адвокатів, яка надає юридичну допомогу з питань міжнародного приватного права (пенс...
Правотворчість як основний етап правотворення
Інформаційно-пресова діяльність Центральної Ради та українських урядів 1917-1920 pp.
У монографії на основі української періодики 1917–1920 pp. архівних матеріалів, спогадів державних діячів, учасників визвольних змагань автор досліджу...
Юридична природа джерел Конституційного права
Правотворчість - це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановлення...
Склад, компетенція та внутрішня організація Верховної Ради України
Склад Верховної Ради України. Офіційний статус народного депутата України. Вибори народних депутатів України. Права і обов’язки народних депутатів Укр...
