Загальне лікування хворих з хірургічною інфекцією
ЗАГАЛЬНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХЗ ХІРУРГІЧНОЮ ІНФЕКЦІЄЮЗагальне лікування необхідне всім хворим з інфекцією, незалежно від її виду — будь це ускладнення рани, в тому числі й післяопераційної, чи хірургічне інфекційне захворювання, оскільки не існує суто місцевих видів інфекції. Кожна інфекція супроводжується загальними явищами, зумовленими інтоксикацією. Джерела інтоксикації — мікроби та їх токсини, продукти розпаду загиблих тканин, неспецифічні продукти обміну, в тому числі так звані середньомоле-кулярні пептиди. Загальне лікування хворих насамперед передбачає створення оптимальних умов для реалізації своїх, ендогенних, механізмів захисту від мікробної токсичної агресії — інтоксикації. Хворому повинен бути забезпечений стан фізичного та психічного спокою, мають бути усунені всілякі несприятливі подразники, на--самперед біль. Хворому приділяють максимальну увагу, пояснюють йому характер захворювання та окреслюють вимоги до нього, виконання яких допоможе якнайшвидшому одужанню. Стаціонарним хворим забезпечують добрі умови, збалансоване в якісному та кількісному відношенні харчування. Це важлива складова і передумова загального лікування.Комплекс загальних заходів лікування може бути різноманітним за складом та призначенням. Але незалежно від цього від повинен спрямовуватися на: 1) припинення розвитку та поширення інфекції; 2) зниження й ліквідацію інтоксикації організму; 3) активізацію захисних сил організму та регенеративно-репара-тивних можливостей хворого; 4) корекцію порушень функції органів та систем, спричинених інфекцією;5) прискорення загоєння і ліквідацію місцевого осередку.Дезінтоксикація здійснюється різними шляхами, серед яких головним є знищення мікробів, зменшення концентрації токсинів та мікробів, їх розведення, нейтралізація токсинів зв'язуванням їх або інактивацією і виведення. Загальні заходи, спрямовані на гальмування розвитку, знищення мікрофлори, припинення її поширення полягають насамперед у призначенні антимікробних засобів резорб-тивної дії, зокрема антибіотиків та хіміопрепаратів (ентерально чи парентеральне). Звичайно їх призначають або при лікуванні місцевої інфекції без хірургічного втручання, або після нього (за деяких форм інфекції). Незалежно від останнього нерідко залишається загроза поширення патогенної мікрофлори (великий осередок інфекції або її небезпечна локалізація, недостатня опірність організму та ін.). Наприклад, при гематогенному остеомієліті, гнійному артриті чи сухожильному панариції, великих флегмонах чи карбункулах, у хворих на цукровий діабет та багатьох інших видах інфекції місцеве хірургічне втручання доповнюється застосуванням або антибіотиків, або антимікробних хіміопрепаратів (сульфаніламіди, фторкві-ноли, зокрема ципрофлоксацин та його аналоги тощо). Застосування цих протимікробних засобів повинно грунтуватись на знанні виду мікроорганізмів та їх чутливості до препарату. Оскільки встановлення цих показників потребує тривалого часу, а гостра інфекція потребує негайноґо лікування, в багатьох випадках застосовують антибіотики широкого спектру дії або альтернативні хіміопрепарати з високою антибактеріальною активністю.Серед антибіотиків найбільш уживаними є бензилпеніциліну натрієва сіль, напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін тощо), напівсинтетичні цефа-лоспорини (цефазим), аміноглікозиди (гентаміцин, канаміцин), кліндаміцин та інші, а серед антимікробних хіміопрепаратів — метронідазол (активний стосовно анаеробної неклостридіальної мікрофлори), сульфаніламіди та похідні налідиксової кислоти — ципрофлоксацин, флюоронор-флоксацин, цифран та ін.Слід зазначити, що стрептококи, гонококи, пневмококи, менінгококи, клебсієла, сальмонели, клостридії та деякі інші мікроби зберігають високу чутливість до препаратів групи пеніциліну і тому захворювання, що спричинюються зазначеними мікробами (бешиха, гонорейні сальпінгіти та сальпінго-офорити, менінгіт, пневмококовий перитоніт тощо), треба зразу починати лікувати препаратами групи пеніциліну без визначення антибіотикограми.Стафілококи та кишкова паличка завдяки здатності до мутації та трансмісивній стійкості (здатності утворювати беталактамазу — фермент, що інактивує пеніцилін та інші антибіотики) нечутливі до антибіотиків перших поколінь. Тут обов'язково потрібно визначити антибіотикограму. Тому при інфекціях, що спричинюються стафілококами, кишковою паличкою, синьогнійною паличкою, бактероїдами тощо, лікування треба розпочинати з антибіотиків широкого спектра дії в поєднанні з метроніда-золом (проти бактероїдів), а з одержанням даних мікробіологічного дослідження та антибіотикограми — засобами цілеспрямованої дії чи коригувати схему лікування.Треба зазначити, що багато видів патогенних мікробів, збудників гнійної інфекції (стафілокок, синьогній-на паличка, кишкова паличка, некло-стридіальна анаеробна мікрофлора) дуже стійкі і до сучасних антибіотиків широкого спектра дії. Навіть у найактивнішого аміноглікозиду (гентаміци-ну сульфату) ефективність проти стафілококової інфекції не перевищує 70—80 %. Тому у разі тяжких форм інфекції треба користуватися новітніми напівсинтетичними, що стійкі до беталактамаз, які продукуються мікробами, антибіотиками (мефоксин чи мефокситин — препарат IV покоління цефалоспоринів; амоксиклав-амоксицилін у комбінації з клавулановою кислотою, що є інгібітором беталактамаз) та антибактеріальними препаратами із групи фторквінолонів (цип-рофлоксацини, ципробай) і кабапе-немів (тієнам та ін.).Ципрофлоксацини та тієнам за протимікробною силою навіть переважають антибіотики. Вони ефективні практично за будь-якої хірургічної інфекції, зумовленої як грампозитивною, так і грамнегативною мікрофлорою, у тому числі бактероїдною.Детоксикація організму здійснюється багатьма засобами. Розпочинати ії треба з найпростіших і найдоступніших. Це насамперед призначення великої кількості рідини (за відсутності протипоказань) та внутрішньовенне введення ізотонічних розчинів натрію хлориду чи натрію лактату або розчинів Рінгера—Локка, Гартмана, лактосолу тощо. У останніх, поряд із натрію хлоридом (6—8 г/л), є калію хлорид (0,2 — 0,3 г/л), кальцію хлорид (0,1—0,2 г/л), натрію гідрокарбонат (немає в розчині Гартмана), натрію лактат — 3,1—3,3 г/л (його нема в розчинах Рінгера та Рінгера—Локка). У лактосолі є, крім того, ще й магнію хлорид. Ізотонічні розчини натрію хлориду (0,9 %) та лактосоя є офіційними, виготовляються на заводах медпрепаратів, усі інші — виготовляються в аптеках.Названі розчини зменшують інтоксикацію шляхом як розведення токсинів, так і підвищення їх виведення з організму з сечею.Для багатьох хворих введення цих розчинів буває досить (поряд з місцевим втручанням і місцевими заходами) для ліквідації осередку інфекції та детоксикації організму. Але у деяких випадках цих засобів дезінтоксикації, що діють шляхом простого розведення та компенсації гідроіонних порушень, буває замало. Тому призначають засоби спеціальної інфузійно-трансфузійної терапії, а в низці випадків, зокрема при загальній інфекції, ще й інші зах...
Другие файлы:
Інтраопераційна профілактика ускладнень хірургічного лікування стоматологічних хворих
Ранній післяопераційний період з використанням традиційного лікування хворих після стандартних хірургічних втручань у щелепно-лицевій ділянці. Частков...
Оптимізація комплексного лікування хворих на псоріаз з урахуванням стану імунітету
Важливість проблеми псоріазу. Поглиблене клініко-лабораторне обстеження в динаміці хворих на псоріаз. Порівняльний аналіз найближчих (після лікування)...
Особливості діагностики, клінічного перебігу та лікування сепсису у хворих-наркоманів
Поліпшення результатів лікування хворих-наркоманів на хірургічний сепсис шляхом корекції ступеня тяжкості ендотоксикозу та своєчасної переорієнтації п...
Реабілітаційна програма поетапного комплексного не медикаментозного відновного лікування хворих на артеріальну гіпертонію
Фізична реабілітація в системі комплексного відновного лікування хворих на гіпертонічну хворобу. Клінічна характеристика хворих контрольної і експерим...
