Фізична реабілітація при ожирінні I-II ступеня у жінок 25-30 років

Етіопатогенетична і клінічна характеристика ожиріння, супутні захворювання, фактори ризику. Класифікація надмірної маси тіла. Застосування ранкової гімнастики, лікувальних вправ з фітболом, бігу, ходьби, масажу, фізіотерапії для реабілітації при ожирінні.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Етіопатогенетична і клінічна характеристика ожиріння

1.2 Фізична реабілітація при ожирінні

1.3 Дієтотерапія

1.4 Психотерапія

РОЗДІЛ II. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Медико-біологічні та психологічні методи дослідження

РОЗДІЛ III. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 Комплексна програма фізичної реабілітації при ожирінні I-II ступеня у жінок 25-30 років

ЗАКЛЮЧЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність. Проблема ожиріння полягає в тому, що кількість осіб, які мають надлишкову вагу прогресивно збільшується. Це зростання становить 10% від їх колишнього кількості за кожні 10 років. Підраховано, що якщо дана тенденція збережеться, то до середини наступного століття все населення економічно розвинених країн буде хворіти ожирінням.

Починаючи з другої половини XX століття, в економічно розвинених країнах світу виникла зовсім нова проблема - бурхливе зростання хвороб, викликаних надмірним харчуванням. Гіппократ зазначав, що надмірно огрядні люди живуть менше, а надто повні жінки безплідні. Репродуктивна функція жінок скорочується прямо пропорційно їх надмірної ваги. У поєднанні з демографічними проблемами розвинених держав така ситуація загрожує різким скороченням працездатного населення в Європі. За даними зарубіжних досліджень, якби люди не хворіли на ожиріння, то середня тривалість життя у світі збільшилася б на чотири роки. У світі збільшилося число людей, що страждають ожирінням. Дані останнього дослідження, проведеного організацією з економічного співробітництва і розвитку в 30 розвинених державах світу, свідчать про те, що в багатьох країнах проблема ожиріння нації ставати досить серйозною і потребує негайного вирішення. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) до 60 років доживають близько 60% огрядних людей, до 70 років - лише 30%, а ще 10 років ледве можуть прожити 10%. ВООЗ вже вивчає ожиріння як епідемію, яка досить динамічно розповзається по всьому світу. За останні 20 років у більшості країн Євросоюзу число людей, що страждають зайвою вагою, збільшилося на 50%. Відзначається швидке зростання ожиріння також у спортсменів після припинення систематичних специфічних тренувань. Ожиріння робить дуже несприятливий вплив на організм, веде до зниження працездатності, до скорочення тривалості життя і періоду активної творчої діяльності. Попередження, лікування та реабілітація хворих на ожиріння є важливими завданнями охорони здоров'я, реальним заходом профілактики ряду захворювань і в першу чергу серцево - судинних [2,33,52].

Хворі ожирінням більше днів проводять на лікарняному листі, мають більше ускладнень після наркозу і оперативних втручань, частіше гинуть в автомобільних аваріях і катастрофах. Встановлено, що якби людству вдалося вирішити проблему ожиріння, середня тривалість життя збільшилася б на 4 роки. Серед осіб у віці від 50 до 59 років, вага тіла яких перевищував норму на 15-24%, смертність була на 17% вище середньої. Якщо ж перевищення ваги тіла становило 24-34%, то смертність збільшувалася на 41%. Смерть від серцево - судинних захворювань при ожирінні в 2 рази, а від інсульту в 3 рази частіше, ніж в осіб з нормальною вагою тіла. При ожирінні цукровий діабет зустрічається в 3-4 рази частіше.

Не підлягає сумніву той факт, що культурно-технічна революція, що супроводжується, механізацією і автоматизацією виробничих процесів значною мірою сприяє поширенню огрядності. Удосконалення засобів пересування, неухильне зростання числа професій, пов'язаних з гіпокінезією, не можна не розглядати в якості факторів, що призводять до енергетичного дисбалансу та сприяють виникненню ожиріння [17,33].

Об'єкт дослідження: методи фізичної реабілітації у жінок при ожирінні I - II ступеня.

Предмет дослідження: фізична реабілітація у жінок 25-30 років при ожирінні I - II ступеня.

Метою даної роботи є всебічно розкрити проблему ожиріння і складання програми фізичної реабілітації для жінок 25-30 років при ожирінні I - II ступеня.

Для реалізації поставленої мети сформульовані такі завдання:

1. Вивчити і проаналізувати ефективні засоби фізичної реабілітації для жінок з ожирінням I-II ступеня на підставі науково-методичної літератури з даної проблеми.

2. Розглянути різні методи фізичної реабілітації при ожирінні: лікувальну фізкультуру, масаж і фізіотерапію;

3. Розробити комплексну програму фізичної реабілітації для жінок 25-30 років при ожирінні I - II ступеня.

Наукова новизна полягає в тому, що ми пропонуємо ввести в заняття гімнастикою з використанням фітболу, яке сприятливо впливає на загальний стан жінок з ожирінням, когнітивні функції, метаболічні процеси та функцію зовнішнього дихання для відновлення і стабілізації величин антропометричних показників (вага тіла, обхоплювальної розміри) .

Практичне значення роботи полягає в тому, що дану нами програму можна використовувати в лікувальному процесі при фізичної реабілітації хворих з ожирінням I-II ступеня.

Робоча гіпотеза: процес фізичної реабілітації при ожирінні I-II ступеня у жінок 25-30 років буде більш ефективним за умови комплексного виконання ранкової гімнастики, ЛГ з фітболом, бігу, ходьби і масажу, фізіотерапії.

РОЗДІЛ I. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Етіопатогенетична і клінічна характеристика ожиріння

Етіологія і патогенез. Терміном "ожиріння" позначають стан, при якому надлишок маси тіла складає 10% і більше понад фізичної норми перевищує фізіологічну норму менше, ніж на 10%, вона вважається надлишковою. Якщо маса тіла.

Ожиріння - група хвороб і патологічних станів, що характеризуються надмірним відкладенням жиру в підшкірній жировій клітковині і інших тканинах і органах, обумовлене метаболічними порушеннями, і супроводжуються змінами функціонального стану різних органів і систем. Найбільш часто вживаним діагностичним критерієм ожиріння є надлишок загальної маси тіла по відношенню до норми, встановленої статистично. Однак підкреслимо, що величиною, багато в чому визначальною тяжкість перебігу захворювання, є не стільки вага тіла сам по собі, скільки надлишок жирової маси. Цей надлишок може істотно відрізнятися навіть у хворих, що мають однаковий вік, зріст і вагу. До таких висновків ми дійшли вивчивши роботи вітчизняних і зарубіжних авторів. Використовувалися автореферати дисертацій, науково-методичні посібники, наукові статті, які дозволили обгрунтувати актуальність теми дослідження, узагальнити наявні результати дослідження, визначити мету і завдання, розробити комплексну програму фізичної реабілітації для хворих з ожирінням.

Численні етіологічні фактори можна розділити на екзогенні (переїдання, зниження рухової активності) і ендогенні (генетичні, органічні ураження центральної нервової системи (ЦНС), гіпоталамо-гіпофізарної області). В даний час встановлено, що регуляція відкладення і мобілізації жиру в жирових депо здійснюється складним нейрогуморальним (гормональним) механізмом, в якому беруть участь кора головного мозку, підкіркові освіти, симпатична і парасимпатична нервові системи і залози внутрішньої секреції. На жировий обмін роблять виражений вплив стресові фактори (психічна травма) та інтоксикація ЦНС [2,31].

Регуляція надходження їжі здійснюється харчовим центром, локалізованим в гіпоталамусі. Поразки гіпоталамуса запального і травматичного характеру призводять до підвищення збудливості харчового центру, підвищеного апетиту й розвитку ожиріння. У патогенезі ожиріння певна роль належить і гіпофізу. Говорячи про розвиток ожиріння, не можна недооцінювати значення гормональних чинників, оскільки процеси мобілізації відкладення жиру тісним чином пов'язані з функціональною активністю більшості залоз внутрішньої секреції. Ожиріння розвивається при різних захворюваннях гіпофіза, щитовидної залози, надниркових залоз і острівковогоапарату підшлункової залози (цукровий діабет), які беруть активну участь у регуляції обміну ліпідів. Пониження функцій щитовидної і статевих залоз призводить до ожиріння. Посилення діяльності острівковогоапарату підшлункової залози веде до посиленого синтезу цукру в глікоген, переходу його в жир і гальмує мобілізацію останнього з депо. Кортизон, який представляє собою гормон кори надниркових залоз, також підсилює жироотложение. Порушення в якому-небудь ланці цієї складної регуляції призводить до порушення жирового обміну і розвитку тих чи інших форм ожиріння [2,17,43].

В етіології ожиріння певне значення має спадково-конституціональна фактор. Природно, що ожиріння саме по собі не є вродженим захворюванням, проте схильність до нього може мати спадковий характер. Про явному наявності спадкового нахилу до виникнення ожиріння свідчать також статистичні дані про частоту огрядності у родичів хворих на ожиріння. За деякими даними, приблизно у 50% дітей розвивається огрядність, якщо один з батьків страждав ожирінням, якщо обидва, то ожиріння спостерігалося у 2/3 дітей [2,31].

Можна вважати, що наявність спадкового нахилу до розвитку огрядності передбачає існування провокують виникнення захворювання факторів. Такими факторами можуть бути переїдання, низька фізична активність, ураження центральної нервової системи та ін Знижена рухова активність природно веде до зниження енерговитрат і неокіслівшіеся жири в більшості випадків відкладаються в жирових депо, що веде до огрядності [12,17,20].