Особливості комплексних методів реабілітації хворих при туберкульозі легень на санаторно–курортному етапі лікування

Історія вивчення туберкульозу; етіологія, патогенез та шляхи зараження. Особливості методик реабілітації хворих на санаторно-курортному етапі лікування: фізична активність, лікувальне харчування, фізіотерапія та дихальна гімнастика Стрельникової.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Дипломна робота зі спеціальності

Особливості комплексних методів реабілітації хворих при туберкульозі легень на санаторно-курортному етапі лікування

Зміст

туберкульоз реабілітація санаторний курортний

Перелік умовних скорочень

Вступ

1. Огляд літератури

1.1 Історія вивчення туберкульозу

1.2 Етіологія, патогенез, шляхи зараження туберкульозу

1.3 Cимптоматика та діагностика туберкульозу легень

1.4 Класифікація та ускладнення туберкульозу легень

1.5 Профілактика та основні принципи лікування туберкульозу легень

Висновки до першого розділу

2. Особливості методик реабілітації хворих на санаторно-курортному етапі лікування

2.1 Принципи санаторно-курортної реабілітації

2.2 Режим фізичної активності при туберкульозі легень

2.3 Лікувальне харчування, фітотерапія та кумисотерапія

2.4 Фізіотерапевтичне лікування

2.5 Психологічна терапія хворих

2.6 Дихальна гімнастика О. М. Стрельникової - як один із методів фізичної реабілітації

Висновки до другого розділу

3. Дослідження ефективності застосування комплексної фізичної реабілітації хворих на туберкульоз легень

3.1 Методика проведення власного дослідження

3.2 Аналіз результатів проведеного дослідження

Висновки до третього розділу

Висновки

Перелік посилань

Додаток

Перелік умовних скорочень

МБТ - мікобактерія туберкульозу

СЗЛ - специфічні захворювання легень

ЖЄЛ - життєва ємність легень

ХОД - хвилинний об'єм дихання

МВЛ - максимальна вентиляція легень

ФЖЄЛ - форсована життєва ємність легень

ШОЕ - швидкість осідання еритроцитів

РГГ - ранкова гігієнічна гімнастика

В.П. - вихідне положення

Вступ

Актуальність теми. Актуальність проблеми СЗЛ зумовлена значною поширеністю захворювання, тим що вони є базою для розвитку складних супутніх захворювань, ранньої інвалідності та смертності. Туберкульоз легень - інфекційна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу, з періодичними загостреннями, рецидивами та ремісіями, спричиняє високу тимчасову та стійку втрату працездатності, вимагає тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих.

Все вищезазначене призводить до значних матеріальних витрат, спрямованих на лікування та реабілітацію хворих на туберкульозу легень.

Враховуючи соціальну значимість туберкульозу легень, в Україні розробили Закон „Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз", який був схвалений Президентом України 5 липня 2001 року.

Туберкульоз легень буває: в стадії інфікування (виникає у випадку потрапляння мікобактерій в організм людини і їх персистенції, без пошкодження органів та тканин організму, що можливе за рахунок достатнього імунного захисту з формуванням клітин імунної пам'яті); первинний виникає внаслідок первинного зараження мікобактеріями (без попереднього інфікування); вторинний туберкульоз розвивається внаслідок повторного інфікування.

Природно в цьому зв'язку прагнення з урахуванням специфіки захворювання на туберкульоз легень розробити, апробувати та впровадити в практику охорони здоров'я ефективні комплексні програми фізичної реабілатації хворих на туберкульоз легень.

Проте питання використання засобів фізичної реабілітації, свідчень до призначення, вибору рухових режимів і дозування фізичного навантаження залежно від стану хворого, ступеня тяжкості захворювання, наявності супутньої патології, рівня фізичної підготовки, а також методів контролю і ефективності лікування хворих туберкульозом легень вивчені недостатньо і залишаються відкритими. Відсутність комплексної програми фізичної реабілітації для хворих туберкульозом легень на санаторно - курортному етапі лікування диктує необхідність розробки науково обгрунтованої програми фізичної реабілітації.

У сучасній науці цьому напрямку присвячена обмежена кількість праць, а наявні відомості досить суперечливі. Практично не розроблені науково-обгрунтовані програми комплексного використання методів фізичної реабілітації в лікуванні хворих на туберкульоз легень.

Вищевказане і визначає актуальність роботи та її соціальну значимість.

У своїй дипломній роботі свою увагу ми зосередили на визначенні фізичних методів лікування туберкульозу легень.

У якості лікувально-профілактичного засобу фізична реабілітація здавна застосовується в медицині. Ще на зорі історії люди помітили її необхідність при лікуванні різних захворювань.

В останні роки популярність фізичної реабілітації постійно зростає, вона стає об'єктом пильної уваги й наукового вивчення. Комітет експертів з реабілітації ВООЗ (1963) наголосив, що реабілітація -- це процес, "метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захворювання і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він буде здатний в межах існуючого захворювання".

Звідси випливає, що фізична реабілітація -- це необхідне функціональне і соціально-трудове відновлення хворих та інвалідів, за допомогою якого можна повернути потерпілих до звичайного життя і праці, відповідно до їх стану.

Реабілітації підлягають хворі з травмами і деформаціями опорно-рухового апарату, серцево-судинними, неврологічними і психічними захворюваннями; набутими і вродженими дефектами; після хірургічних втручань; інфекційними і хронічними захворюваннями і, загалом, ті особи, які потребують поступової адаптації до фізичних і психічних навантажень професійного і побутового характеру, праці з меншим обсягом навантажень чи перекваліфікації, розвитку навичок самообслуговування, вироблення постійної компенсації при незворотних змінах.

Комплекс реабілітаційних заходів, у тому чи іншому вигляді, починають проводити з першого дня перебування хворого у лікарні. Проводять їх за індивідуальною програмою протягом лікування у лікарні і продовжують після виписки у спеціалізованому санаторії.

Найбільш ефективно фізична реабілітація проводиться у спеціалізованих санаторіях, що укомплектовані фахівцями відповідних спеціальностей, інструкторами з лікувальної фізичної культури та працетерапії, фізіотерапевтами.

У такі центри хворих переводять з лікарні для завершення лікування і досягнення реабілітації у межах існуючого захворювання.

Лікар залежно від терапевтичного чи хірургічного лікування, загального стану хворого, перебігу захворювання або травми та їх наслідків, статі, віку, професії, функціональних можливостей і фізичної здатності організму визначає показання і протипоказання до застосування засобів реабілітації, призначає руховий режим, час, обсяг, вид, період та етап реабілітації, послідовність застосування її засобів. Він залучає до цього комплексного процесу відповідних фахівців, координує їх колективні дії.

Серед них фахівець з фізичної реабілітації посідає одне з провідних місць. Виконуючи призначення лікаря, він добирає засоби і форми лікувальної фізичної культури, розробляє методику застосування фізичних вправ на ранніх етапах лікування, планує і виконує програму подальшого функціонального відновлення і фізичної дієздатності хворого, виявляє і розширює резервні можливості організму), тренує його і готує до фізичних навантажень на роботі і у побуті, повертає до активної участі у житті суспільства. У випадках інвалідизації фахівець з фізичної реабілітації допомагає інвалідові виробити нові рухи і компенсаторні навички, навчає його користуватися протезами та іншими технічними пристроями і апаратами, тренує пацієнта виконувати цілісні робочі акти, допомагає оволодіти новою професією і, взагалі, адаптує людину до життя у змінених умовах існування.

Головними завданнями реабілітації є:

а) функціональне відновлення (повне або компенсація при недостатньому чи відсутності відновлення);

б) пристосування до повсякденного життя і праці;

в) залучення до трудового процесу;

г) диспансерний нагляд за реабілітованими.

Основна мета фізичної реабілітації - адаптація до праці на попередньому робочому місці або реадаптація, тобто праця з меншими нервово-психічними і фізичними навантаженнями на новому робочому місці, але на тому самому підприємстві.

Фізична реабілітація при туберкульозі легень спрямована на позитивні зміни у гемодинаміці та газообміні в легенях, підвищення насичення артеріальної крові киснем, транспортування його до тканин, зменшення кисневого голодування.

Фізичні вправи підвищують пристосувальні можливості організму, його опірність до стресових ситуацій, усувають деякі чинники ризику, покращують психоемоційний стан пацієнтів, надають впевненості у свої сили і одужання. Внаслідок систематичних тренувань підсилюється функція регулюючих систем, їх здатність координувати діяльність серцево-судинної, дихальної, м'язової та інших систем організму під час фізичних навантажень, що підвищує спроможність виконувати побутову і професійну роботу.