Напрямки лікування циститу в Україні

Ознайомлення із поняттям та класифікацією циститів. Вивчення етіології, патогенезу і методів діагностики гострих та хронічних запальних процесів в слизовій оболонці сечового міхура. Клінічна картина та лікування післяпологового та променевого циститів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

На тему: "Напрямки лікування циститу в Україні"

Харків 2013



ЗМІСТ

Вступ

1. Цистит. Визначення та класифікація

2. Етіологія циститів

3. Патогенез

4. Діагностика циститів

5. Клінічна картина

6. Лікування циститів

Висновок

Література



ВСТУП

Найчастіша форма патології сечових шляхів - інфекційні захворювання, які можуть викликатися бактеріями, вірусами, паразитами. Багато з цих захворювань передаються статевим шляхом. У жінок часто розвиваються висхідні інфекції сечових шляхів. Це пов'язано з анатомічними особливостями їх сечовивідного каналу. Він короткий і широкий, тому збудник легко потрапляє в сечовий міхур і далі-по сечоводу в ниркові балії. У чоловіків, як правило, вражаються найнижчі відділи сечових шляхів, що пов'язано з відносно великою довжиною сечовивідного каналу. Переважно розвиваються хвороби сечостатевої системи - такі, як цистит, уретрит і пієлонефрит.

Цистит зустрічається переважно у жінок. У віці 20-40 років частота захворювання складає 25-35%. Близько 30% жінок протягом свого життя мають хоча б один випадок гострого циститу. Поширеність гострого циститу в Україні становить 314 хворих на 100 тис. населення. Фітотерапія широко застосовується при лікуванні цього захворювання. Тому розширення асортименту зборів для лікування циститу є актуальним.



1. ЦИСТИТ. ВИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

Циститом називаються гострі або хронічні запальні процеси в слизовій оболонці сечового міхура. Іноді в патологічний процес втягується вся стінка сечового міхура. Цистити є найбільш частими урологічними захворюваннями, через які хворі звертаються до лікарів. Частіше хворіють жінки, що пов'язано з анатомо-морфологічними та гормональними особливостями їхнього організму.

Цистит може бути первинним, тобто виникати спочатку в здоровому організмі, і вторинним тобто бути ускладненням раніше існуючого захворювання сечового міхура або інших органів. За течією і характеру виділяють гострий і хронічний цистити. Первинним циститом частіше хворіють жінки молодого віку. Вторинний цистит в основному вражає літніх чоловіків, у яких, як правило, розвивається аденома передміхурової залози. Як наслідок цього настає затримка сечі, і тоді проводять інструментальні дослідження, катетеризацію, цистоскопію.

В залежності від поширеності процесу розрізняють очаговий і дифузний цистити. При залученні в запальний процес тільки шийки сечового міхура розвивається шийковий цистит, сечоміхурового трикутника - тригоніт.

Первинні цистити мають такі форми:

I. Гострі: інфекцекційні (специфічні або неспецифічні); хімічні; термічні; токсичні; лікарські; аліментарні; нейрогенні.

II. Хронічні: інфекційні (специфічні і неспецифічні); променеві; інкрустуючі; лейкоплакія; нейтротрофічна виразка сечового міхура; посттравматичні; інволюційні.

III. Паразитарні.

Вторинні цистити бувають:

I. Міхурового походження: при каменях та інорідних тілах; при ушкодженнях і пораненнях; при пухлинах; при аномаліях розвитку; після операції на сечовому міхурі.

II. Позаміхурного походження: при аденомі передміхурової залози; при стриктурах уретри; при вагітності, пологах і післяпологові; при захворюваннях органів малого тазу.

2. ЕТІОЛОГІЯ ЦИСТИТІВ

Розрізняють цистити інфекційної і неінфекційної природи. Цистити неінфекційного походження виникають при подразненні слизової оболонки сечового міхура хімічними речовинами, які виділяються з сечею, в тому числі лікарськими засобами при їх тривалому застосуванні у великих дозах, при опіках слизової оболонки (наприклад, у разі введення в сечовий міхур концентрованого розчину хімічної речовини).

У більшості випадків до початку асептичного запального процесу незабаром приєднується інфекція.

При циститах інфекційної природи, які зустрічаються набагато частіше циститів неінфекційного генезу, збудниками частіше бувають кишкова паличка, стафілокок, стрептокок, ентерокок та вульгарний протей, іноді мікроорганізми, які виробляють гази. Хламідії і мікоплазми здатні викликати гострі та хронічні форми циститів.

Збудниками циститів можуть бути туберкульозні мікобактерії і рідко - бліда трепонема - етіологічний фактор сифілісу.

3. ПАТОГЕНЕЗ

У розвитку циститу виділяють наступні стадії:

- набряк і гіперемія слизової оболонки сечового міхура;

- поява ділянок виразки слизової оболонки, покритих некротичними фібринозний плівками;

- некроз і відторгнення епітелію сечового міхура;

- при хронічному циститі - глибоке ураження стінок сечового міхура з розростанням сполучної тканини , утворення кист та поліпів.

4. ДІАГНОСТИКА ЦИСТИТІВ

При дослідженні сечі виявляються об'єктивні ознаки циститу у вигляді лейкоцитурії та гематуріі. Глибока пальпація надлобковій області болюча. При запаленні нижньої стінки сечового міхура і при вираженому локальному запаленні його шийки пальпація з боку прямої кишки і з боку піхви теж різко болюча.

В діагностиці хронічного циститу і виявленні причин, що підтримують запалення, найважливіше значення мають цистоскопія і цистографія. При цьому визначають ступінь ураження сечового міхура, форму циститу, наявність пухлини, сечового каменю, стороннього тіла, дивертикула, нориці, виразок. У ряді випадків під час цистоскопії виявляють супутні циститу ознаки захворювання нирок і сечоводів. При необхідності використовують також інші методи загального або урологічного обстеження.

Цистоскопію можна виконати за умови задовільної прохідності уретри, достатньої ємності сечового міхура - не менше 50 мл і прозорості в ньому середовища. Для вивчення конфігурації сечового міхура і виявлення в ньому патологічних процесів застосовують контрастну цистографию за допомогою введення в нього йодовмісних препаратів, суспензії сульфату барію, кисню або вуглекислого газу. Найбільш фізіологічною є спадна цистографія, яку отримують через 20-30 хвилин після внутрішньовенного введення рентгеноконтрастного препарату. Висхідна (ретроградна) цистографія здійснюється шляхом введення в сечовий міхур рентреноконтрастной рідини по уретрі або уретральному катетеру, або надлобкового дренажу.

Лабораторні дослідження сечі продовжують займати важливе місце в сучасній клінічній практиці. Для визначення добової кількості сечі використовують градуйовані скляні циліндри. Для правильного обліку кількості сечі за добу треба збирати її від певної години одного дня до певної години іншого. Краще збирати сечу роздільно вдень і вночі. Крім того, необхідно мочитися перед кожним актом дефекації. Важливо, одночасно зі зміною добової кількості сечі відзначати також кількість рідини, що випивається за добу.

Добову сечу необхідно попередньо збовтати, щоб до неї потрапив і осад. Якщо сеча, зібрана за добу, швидко розкладається, то рекомендується відіслати одночасно порцію свіжої сечі. Іноді відсилають для аналізу ранкову і вечірню порції сечі. Сеча для аналізу збирається в стерильний скляний посуд, за можливості з притертою пробкою. Прозорість сечі зникає після довгого стояння, внаслідок випадання з її розчину сечових солей. Урати мають цегляно-червоний колір, фосфорнокислі солі (фосфати) мають білий колір. Внаслідок цього про прозорість можна судити по свіжій сечі. Якщо вона буде каламутною, то, можливо, в ній є патологічні домішки. Каламутність сечі додають білок, гній, кров, солі сечової кислоти.

Запах сечі теж говорить про можливі патологічні зміни. Смердючий запах свіжої сечі вказує на те, що процес її розкладання далеко зайшов у викликаному захворюванням сечовому міхурі. Реакція нормальної сечі кисла. При довгому стоянні в теплому місці реакція може стати лужною через процес бродіння, який виникає. Лужна реакція свіжої сечі вказує на процес бродіння в самому сечовому міхурі. При відсутності спеціалізованої лабораторії реакцію сечі, її рН просто визначити за допомогою стрічки лакмусового паперу. У клінічних лабораторних умовах рН сечі визначають за допомогою індикатора бромтимолового синього, про наявність білка судять за уніфікованою пробою з сульфосаліциловою кислотою, методом Брандберга-Робертса-Стольнікова.

До кількісних методів визначення білка в сечі відносять пробу з сульфосаліциловою кислотою, біуретову пробу. Поява крові в сечі, яку видно неозброєним оком, завжди вказує на важке ураження сечових шляхів: геморагічне запалення нирок, наявність каменів, туберкульоз, рак. При цьому сеча може мати вигляд справжньої крові. Форменні елементи визначають при мікроскопії сечового осаду.

Якщо краплі кровянистого ексудату виділяються з уретри окрім сечовипускання або змиваються першими порціями сечі, то це говорить про появу крові в сечівнику. Кров із сечового міхура зазвичай осідає на дно і виділяється з останньою порцією сечі. Кров з нирок забарвлює рівномірно всі порції сечі. Гематурія ниркового походження ймовірна тоді, коли при відсутності симптомів ураження сечового міхура,...