Якуб Арбес як засновник чеської фантастики

Жанрові різновиди наукової фантастики. Традиції фантастики в європейських літературах. Вивчення художніх особливостей жанру романета. Розвиток фантастики у чеській літературі. Життєва і творча доля митця. Образний світ і художня своєрідність Арбеса.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Зміст

Вступ

Розділ I: Розвиток фантастичних жанрів у європейській та чеській

літературах

1.1 Типологія фантастики. Жанрові різновиди наукової фантастики

1.2 Традиції фантастики в європейських літературах

1.3 Розвиток фантастики у чеській літературі

Розділ II: Якуб Арбес як засновник чеської фантастики

2.1 Життєва і творча доля митця

2.2 Образний світ і художня своєрідність романето Якуба Арбеса

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Якуб Арбес збагатив чеську літературу одним жанром, який не є найпопулярнішим, але, в будь-якому разі, він особливий і цікавий. Мова йде про романето, яке виникло у Празі в ХІХ столітті і його основоположником є один з кращих письменників-реалістів, журналіст і літературний теоретик Якуб Арбес.

У Я. Арбеса виникла смілива ідея - знайти новий літературний жанр, здатний зацікавити не тільки чеського читача, який в 60-ті роки ХІХ століття майже переставав читати чеську прозу, але також зацікавити читачів усього світу, включаючи й Америку. Задуманий ним жанр був довшим, ніж новела, однак коротшим, ніж роман. Близький друг Якуба Арбеса Ян Неруда запропонував назву "романето".
Романето - це таємнича розповідь з загадкою. Якщо в ньому одна загадка вирішена, негайно з'являється нова. Тривога не залишає текст до останніх слів епілогу й вражає ще після його закінчення. Інтелектуальна безстрашність і витонченість розуму зливається в ньому з жахом і страхом. З цього погляду жанр романето схожий на таємничі розповіді Эдгара Алана По. Романето Я. Арбеса здатні зацікавити й схвилювати читачів і у наші дні.

На художній стиль Якуба Арбеса вплинула передусім журналістська діяльність і готичний роман.

Новизна курсової роботи полягає у тому, що творчість Якуба Арбеса ґрунтовно досліджена багатьма чеськими науковцями, aле, на жаль, на Україні постать митця і його творчий доробок практично не вивчені. Якуб Арбес у своїх творах підіймає вічні теми (тема загубленого таланту, трагічної долі людини, поставленої суспільством у тяжкі умови існування, які унеможливлюють гідне застосування його здібностей, тема безглуздості війн). Твори Якуба Арбеса цікаві саме своїм раціональним, логічним поясненням начебто загадкового сюжету, фантастичних подій.

Науково-фантастичні жанри завжди були у центрі уваги дослідників, утім через відсутність єдиної типології фантастики, що враховує як її змістовні, так і формальні особливості, доцільним є глибше та детальніше вивчення лутературного спадку письменника і питання вдосконалення єдиної класифікації фантастики. Тим більше, існує нагальна потреба потрактування наукової фантастики у чеській літературі з позиції сучасних літературних канонів. У цьому, на нашу думку, полягає актуальність обраної теми.

У курсовій роботі ми спираємось на типологію, запропоновану російською вченою Є. Ковтун.

Метою даної роботи є вивчення художніх особливостей жанру романета, визначення місця фантастики у чеській літературі другої половини ХІХ століття. жанровий арбес чеська фантастика

Дана мета передбачає виконання таких завдань:

- ознайомитись з фаховою літературою, яка присвячена дослідженням жанру фантастики;

- розглянути публіцистичну і журналістську діяльність Якуба Арбеса;

- охарактеризувати фантастичні твори Якуба Арбеса;

- дати визначення жанру романето;

- визначити тематику та проблематику романето письменника;

- виявити вагомість вкладу Якуба Арбеса в розвиток чеської наукової фантастики.

Предмет дослідження - функціонування фантастичного припущення у творах Якуба Арбеса.

Об'єкт дослідження - романето Якуба Арбеса («Святий Ксаверій», «Мозок Ньютона», «Божевільний Іов», «Адвокат бідних»).

Теоретико-методологічну базу складають наукові розвідки українських дослідників: О. Зарицького, Н. Копистянської, А. Нямцу; російських вчених Ю. Зубакіна, Є. Ковтун; праці чеських дослідників: О. Неффа, Й. Несватби, В. Неффа; підручники, зокрема «История чешской литературы» Раїси Кузнєцової, «Очерки истории чешской литературы ХІХ-ХХ веков» за редакцією Нікольського, і чеські навчальні посібники «Panorama иeskй literatury» за редакцією Л. Махала, «Pшehlednй dмjiny literatury иeskй»; словник «Slovnнk иeskэch spisovatelщ».

Структура: курсова робота складається з двох розділів (у першому - 3 підрозділи, у другому - два), вступу, висновків, списку використаної літератури.

Обсяг основного тексту - 30 сторінок;

Список використаної літератури - 25 найменувань.

Розділ І. Розвиток фантастичних жанрів у європейській та чеській літературах

1.1 Типологія фантастики. Жанрові різновиди наукової фантастики

Фантастика - це різновид мімесісу, у вузькому сенсі - жанр художньої літератури, кіно і образотворчого мистецтва. Її художньою домінантою є категорія фантастичного, яка руйнує рамки, межі, правила репрезентації. Основною ознакою фантастики є наявність у змісті фантастичного припущення. Фантастичне припущення чи фантастична ідея - основний елемент жанру фантастики, який полягає у введенні до твору фактора, неможливого з точки зору читача чи героїв. Фантастичне припущення протиставляється реалістичному припущенню: вигадка, яка не суперечить можливому, що застосовується у реалістичній художній літературі. При цьому решта елементів - проблематика, літературні прийоми, побудова сюжету - у фантастичних творах принципово не відрізняється від реалістичних. [8,45-46]

Термін "фантастика" у своєму основному значенні має на увазі "специфічний метод відображення життя, що використовує художню форму - образ (об'єкт, ситуацію, світ), у якому елементи реальності сполучаються не властивим їй способом - неймовірно, "чудесно", "надприродно", і в даному змісті фантастика - "явище дуже давнє, що прослідковується на всіх етапах історії літератури, маючи в активі своєму найрізноманітніші форми й приймання прояву, куди органічно ввійдуть... і сатира, і гротеск, і метафора, і притча". [9,24] Фактично це визначення фантастики тотожне прийнятим нами термінам "вигадка", "вторинна умовність" і "оповідання про надзвичайне".

Визнаючи специфіку літератури про фантастичне, російський дослідник Є. Харитонов зауважує на багатоаспектності цього явища, відзначаючи літературний, лінгвістичний, мистецтвознавчий та соціально-філософський аспект фантастичного твору. [13,112]

В українському літературознавстві наявні спроби дослідити фантастику передусім у історичному і теоретичному аспекті. Фантастичні оповідання, повісті і романи можна одночасно віднести до різноманітних жанрових форм, що ускладнює дослідження одного конкретного жанру. Звернення письменницької уваги до жанру фентезі пояснюється тим, що світ художньої фантастики увільнює авторських героїв від жорстокої детермінованості своїх почуттів, думок і вчинків, дає можливість виступити проти сприйняття людини як гвинтика глухої до потреб особистості машини. Занурення у фантастику надавало можливість вислoвлювати алюзії щодо навколишньої дійсності, пропонувало засоби її реконструктивних змін, оскільки це - «езопівська мова», за допомогою якої можна сказати більше, аніж засобами, властивими реалістичній літературі. [2,34-35]

Насамперед необхідно розібратися в принципах трактування і класифікації фантастики, що існують у критичній і науковій літературі. Дослідники по-різному долають складнощі, пов'язані з різноманіттям фантастичних творів, створених у ХІХ- ХХ ст. Одні не хочуть робити його темою спеціального обговорення, зводячи всі проблемні, тематичні та художні варіанти фантастики до двох основних - "наукової" і "чистої" . Інші звертаються до ряду описових визначень. [2,101]

Наведені дані свідчать, що одним із провідних принципів під час класифікації сучасної фантастики продовжує залишатися проблемно-тематичний підхід. Він корисний при широких оглядах наукової фантастики, оскільки допомагає виявити приорітетні напрямки її розвитку. Разом з тим подібний критерій недосконалий саме в силу своєї широти: він веде до багаторазового множення рубрик класифікації й в остаточному підсумку - до переваги опису підкласів фантастичних творів над їхнім аналізом.

Тому у літературознавстві було заявлено, що приорітетним повинне стати структурно-художнє й функціональне членування фантастичної літератури. Застосування даного підходу почалося зі спроби провести межі між "власне фантастикою" ("змістовною фантастикою") і "формальною фантастикою мистецтва".

Мова йшла про розрізнення фантастики як самостійної області літератури, що полягає - подібно сатирі, історичній або пригодницькій прозі, мелодрамі і т.п. - з творів з певною художньою структурою (у таких випадках фантастику нерідко називають "жанром", що, звичайно, не цілком коректно), у яких фантастичний початок (фантастика як самостійний тип вимислу) відіграє роль структуроутворюючого принципу, і, з іншого боку, фантастичного як одного з елементів поетики, що відіграє допоміжну роль при розкритті авторського задуму, набагато ширшого, ніж безпосереднє трактування надзвичайного.

Виділення "змістовної" і "формальної" фантастики викликало появу термінів "фантастика-ціль" і "фантастика-засіб". Дана концепція надовго стала для вітчизняного фантастознавства робочою, і дослідники, що пишуть про проблеми науково...