Художній світ драматургії І. Костецького

Аналіз драматургії письменника І. Костецького на матеріалі п’єс "Близнята ще зустрінуться" та "Дійство про велику людину". Розкриття концепції персонажа та системи мотивів, огляд літературної практики автора як першого постмодерніста у мистецтві України.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ВСТУП

Актуальність теми магістерської роботи «Художній світ драматургії І. Костецького (на матеріалі п'єс «Близнята ще зустрінуться» та «Дійство про велику людину») зумовлена необхідністю цілісного дослідження драматургії письменника-авангардиста. Дослідницький інтерес останніх років до театральних експериментів І. Костецького,його літературної практики як одного з перших постмодерністів й абсурдистів у мистецтві України (розвідки І. Юрової, С. Беспутної, Н. Лисенко-Ковальової, О. Когут) невпинно зростає. У роботі доцільним уважаємо дослідити внутрішньо і зовнішньо текстові зв'язки творів, розглядаючи їх як оригінальну художню цілісність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Магістерську роботу виконано в науковому семінарі «Українська драматургія кінця 20-х - початку 30-х років ХХ століття» відповідно до тематичного плану кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за програмою «Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХ - ХХІ ст.».

Метою роботи є дослідження художнього світу драматургії І. Костецького на матеріалі п'єс «Близнята ще зустрінуться» та «Дійство про велику людину». Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) з'ясувати сутність поняття «художній світ»;

2) проаналізувати критичні та літературознавчі студії, присвячені драматургії І. Костецького;

3) дослідити художній світ п'єс «Близнята ще зустрінуться» і «Дійство про велику людину», зокрема:

а) виділити експериментальні аспекти творів;

б) розкрити концепцію персонажа й проінтерпретувати систему мотивів.

Об'єктом дослідження магістерської роботи є драми І. Костецького «Близнята ще зустрінуться» та «Дійство про велику людину».

Предмет дослідження - художній світ п'єс І. Костецького «Близнята ще зустрінуться» і «Дійство про велику людину».

Методи дослідження. Теоретичну базу магістерської роботи становлять вітчизняні та еміграційні дослідження, присвячені вивченню драматургії І. Костецького, зокрема І. Юрової, М.-Р. Стеха, С. Беспутної (Антонович), О. Любенко, А. Білої, Л. Залеської-Онишкевич, Н. Лисенко-Ковальової; теоретичні праці з дослідження поняття «художній світ» (М. Бахтін, Ю. Лотман, М. Гіршман, В. Федоров), «інтертекстуальність» (Р. Барт, Ю. Крістева, І. Ільїн), «концепція персонажа» (В. Халізєв, Л. Гінзбург); праці дослідників релігії та міфології (М. Еліаде, А. ван Геннеп, Є. Мелетинський, Р. Кулєшов).

Використано такі методи дослідження, як описово-аналітичний при вивченні теоретичної бази; частково інтертекстуальне прочитання, яке уможливлює погляд на твір як частину світового художнього тексту; структурно-семіотичний метод при аналізі п'єс як цілісного явища з внутрішньо текстовими відношеннями; елементи біографічного методу.

Наукова новизнароботи зумовлена тим, що удосконалено картину драматургічної творчості І. Костецького як цілісної художньої системи з наскрізними мотивами й центральною концепцією персонажа. Розвинувши набутки попередників, залучивши біографічні відомості й дослідження з міфології, ми встановили свідоме (ігрове) конструювання абсурду художнього світу за допомогою авторської маски (пародія, гра з міфами і літературними традиціями), засобами commedia dell'arte. Мистецька концепція персонажа і художнього світу виявилась суголосною сучасним популярним теоріям динамічної багато рольової реальності й маски як симулякру.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення магістерської роботи можуть бути використані при складанні спецкурсів «Історія української драматургії», «Історія українського театру»; при подальшому вивченні творчості І. Костецького; при написанні курсових, бакалаврських і магістерських робіт з історії української літератури середини ХХ ст.

Апробація результатів роботи здійснена у формі доповідей на засіданнях наукового семінару «Українська драматургія кінця 20 - початку 30-х років ХХ століття», на засіданні студентського наукового товариства (13 квітня 2010 р.). Роботу «Художній світ драми І. Костецького «Близнята ще зустрінуться» було подано до участі в IV Університетському конкурсі студентських наукових робіт за напрямом «українська мова та література» (І місце).

Структура магістерської роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаних джерел.



1. ДРАМАТУРГІЯ І. КОСТЕЦЬКОГО В ОЦІНКАХ КРИТИКІВ ТА ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ

Драми І. Костецького, написані українською мовою, за життя автора не були інсценізовані. Одна з його повоєнних п'єс навіть викликала у критиків питання про психічне здоров'я письменника [73:25]. Однак саме драматична спадщина І. Костецького, на відміну від прозової та поетичної, на сьогодні є найбільш вивченою. У підручниках радянського періоду прізвище письменника відсутнє навіть на рівні називання. В «Історії української літератури ХХ ст.» за редакцією В. Дончика приділено увагу двом п'єсам митця: «Близнята ще зустрінуться» та «Спокуси несвятого Антона». Останній твір вважають «експериментальним у дусі театру абсурду, де світ розщепився на химерні уламки, а люди в ньому - дійові особи якогось незрозумілого і нерозумного спектаклю, що розігрується групкою лицедіїв». Тему п'єси «Близнята ще зустрінуться» визначено як «кристальність» - головний філософський принцип життя, кристалізований в дійстві…» [38:241].

Однією з перших звернула увагу на особливості поетики драматургії І. Костецького Л. Залеська-Онишкевич, відзначивши її приналежність до естетики постмодернізму. Дослідниця проаналізувала такі аспекти драми «Дійство про велику людину», як художній час і структура. Щодо образу часу зауважено: «Такий спосіб представлення часу можна вважати модерним підходом до концепції часу. Він пов'язаний із суб'єктивним сприйманням подій, а також трактує час як не часовий і циклічний, як і релятивний» [34:333]. На думку Л. Залеської-Онишкевич, драматург «не тільки застосовував засоби барокової драми, але загравав навіть самими назвами творів <…>, добором імен <…> та вибором самих тем і героїв» [32:13]. Поетика п'єс І. Костецького позначена впливом рис «експресіонізму та сюрреалізму разом із чималою дозою гоголівського гротеску» [33:329]. Незвична лексика й синтаксис, грайливість, карнавалізація, інтертекстуальність, легка іронія, індивідуалізація персонажів, мотив двійництва - ці особливі риси визначають неповторність стилю письменника в річищі постмодерного мистецтва [35:20]. У п'єсах «Близнята ще зустрінуться» та «Дійство про велику людину», на думку дослідниці, відображено психологічний повоєнний стан емігрантів засобами театру абсурду, сатири [36:90, 95].

Театральність, награність, іронічність п'єс, їх близькість до абсурдистської літератури відзначає і С. Матвієнко. Дослідниця звертає увагу на фактичну відсутність живої дії і персонажів у драмах, неправдоподібність, нелогічність подій, «відмову від хоч якогось реалізму» [75:169].

С. Павличко розглядає творчість письменника як експериментальну, деструктивну, яка, проте, заклала основи модерного театру з його численними експериментами. За твердженням дослідниці, театральним творам письменника бракувало «художньої цілісності й природності, вони скоріше ілюстрували його концептуальний нігілізм. Театр І. Костецького за принципами наближається до театру абсурду», чий театр масок є деперсоналізованим [80:357]. Науковець звертає увагу на формальний принцип побудови п'єс, у яких головну увагу приділено не тому, що сказати, а як сказати. Уповільненість дії, обмеженість хронотопу, на думку С. Павличко, сприяє зосередженню на деталях, подробицях буття, які не розкривають свого значення. Літературознавець уважає драматургічну творчість письменника спробою «зламати мову» [80:372]. У зв'язку із цим С. Павличко називає твори І. Костецького втіленням його концептуального нігілізму та загальної кризи свідомості.

На підставі ретельного реконструювання творчої постаті І. Костецького канадський учений М.-Р. Стех заперечив думку С. Павличко щодо тотального нігілізму митця. Ключовим мотивом ранніх оповідань і драматургічного циклу з трьох повоєнних п'єс дослідник вважає мотив перетворення звичайної людини на «морального переможця» у різних «масках-втіленнях» [92:17-18]. Драматургічні пошуки І. Костецького, на думку М.-Р. Стеха, близькі до театру абсурду. Такі риси творчості, як стилістична гра, персоніфікація абстрактних явищ, позараціональне сприйняття в основі сюжетної дії через 5-8 років, пише М.-Р. Стех, стали характерними для цієї стильової течії [92:10]. Однак, відзначає нижче дослідник, головної риси абсурдистського театру - метафізичного жаху перед безглуздям людського буття - п'єси І. Костецького позбавлені. У філософському вимірі вони ближчі до традиції німецької експресіоністичної драми та постмодернізму [92:10]. Слідом за Л. Залеською-Онишкевич М.-Р. Стех називає І. Костецького одним із перших постмодерністів через наявність у творчості таких художніх особливостей: інтертекстуальність, мовна гра, ключове значення гумору, заперечення раціонального елементу, вторинність фабули, відчуття умовності звичних форм спілкування [92:10].