Специфіка та функції парадоксу в п’єсі Б. Шоу "Пігмаліон"

Літературна спадщина Бернарда Шоу як об’єкт наукової уваги у вітчизняному і зарубіжному літературознавстві. П’єса Б. Шоу "Пігмаліон" крізь призму наукової аналітики. Роль парадоксів у творенні художнього світу твору. Специфіка використання парадоксів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Міністерство освіти і науки України, молоді та спорту України

Запорізьке обласне відділення МАН України

Відділення: Філологія та мистецтвознавство

Секція: Світова література

Специфіка та функції парадоксу в п'єсі Б. Шоу “Пігмаліон”

Виконала: учениця 10 А класу,

гімназії №6, м. Запоріжжя

Остапенко Марія Володимирівна

Науковий керівник: Тарасенко К.В.

Запоріжжя - 2013

Зміст

Вступ

Розділ I. Творчість Бернарда Шоу в світлі сучасних наукових інтерпретацій

1.1 Літературна спадщина Бернарда Шоу як об'єкт наукової уваги у вітчизняному і зарубіжному літературознавстві

1.2 П'єса Б. Шоу “Пігмаліон” крізь призму наукової аналітики

Розділ II. Парадокси в п'єсі “Пігмаліон”: специфіка і функції

2.1 Парадокс як художній троп

2.2 Специфіка використання парадоксів у творі Б. Шоу “Пігмаліон”

2.3 Роль парадоксів у творенні художнього світу твору

Висновки

Перелік використаних джерел

Додатки

Вступ

Інтерес до творчості англійського письменника Джорджа Бернарда Шоу - видатного англійського драматурга, критика, романіста і громадянського діяча, вже понад століття залишається навдивовижу стійким: перекладені багатьма мовами твори і сьогодні продаються мільйонними накладами та знаходять своє втілення у чисельних театральних та кінопостановках.

Особливе місце у творчості письменника займає комедія “Пігмаліон”, яка вже доволі довгий час вражає читача та глядача не тільки дотепним та витонченим гумором, але й чисельними парадоксами, які увійшли до золотого фонду світової афористики.

Актуальність роботи зумовлена тим, що дослідження аналізу парадоксів п'єси Б. Шоу “Пігмаліон” є вкрай важливим для розуміння естетичної позиції письменника та з'ясування його місця в історико-літературному процесі. Основною метою роботи є з'ясування структурно-семантичних та естетичних функцій парадоксу в п'єсі Б. Шоу “Пігмаліон” Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- зібрати і систематизувати наукову інформацію щодо літературної спадщини та художнього методу Б. Шоу;

- спираючись на досвід, накопичений в літературознавстві, дати характеристику парадоксу як художнього тропу;

- зробити вибірку афоризмів з тексту п'єси Б. Шоу “Пігмаліон” і запропонувати власну модель їх класифікації;

- з'ясувати роль парадоксу у формуванні художнього світу твору та його стилістичної палітри.

Об'єктом дослідження у роботі є текст п'єси Б. Шоу “Пігмаліон”, а предметом дослідження - чисельні парадокси, із якими письменник знайомить читача.

Методологія даної літературознавчої розвідки спирається на описовий та герменевтичний метод, а також метод суцільної вибірки.

Теоретичною базою дослідження слугували роботи таких вітчизняних та зарубіжних науковців як О. Анікст, П. Балашов, З. Гражданская, В. Назарець, Є. Васильєв, Н. Жлуктенко, С. Нестерук, Є. Черноземова, О. Пронкевич, Б. Зінгерман, Х.Пірсон, А. Ромм, Е. Хьюз, Д. Гордон, Ф. Деннінгхаус, Н. Галушка, О.Ніколенко, К.Шахова, Є. Тутова, Ю. Дяків, Г. Ступницька, Р. Гром'як, Ю. Ковалів, М. Моклиця та ін.

Наукова новизна даної роботи полягає у тому, що вперше розроблена класифікаційна модель аналізу парадоксів у творі Б. Шоу “Пігмаліон”

Практичне значення роботи: результати роботи можуть використовуватися при вивченні курсів “Світова література”, “Література країн Англії та США”.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури, який налічує 36 позицій. Загальний обсяг роботи - 28 сторінок (з додатками - 35 сторінок).

Розділ I. Творчість Бернарда Шоу в світлі сучасних наукових інтерпретацій

1.1 Літературна спадщина Бернарда Шоу як об'єкт наукової уваги вітчизняному і зарубіжному літературознавстві

бернард шоу парадокс пігмаліон

Творчість британського письменника Джорджа Бернарда Шоу (George Bernard Shaw; 26.07. 1856 -- 2.11. 1950) - одне з найвидатніших явищ у літературі ХХ століття. Його художні здобутки вже протягом багатьох десятиліть привертають увагу не тільки читачів, але і багатьох письменників та фахівців з історії літератури. Жанровий діапазон творів цього майстра слова є доволі широким: це і романи (“Нерозумне одруження” (1880), “Любов артиста” (1881), “Професія Кешеля Байрона” (1882), “Нетовариський соціаліст” (1883), і новели (“Дивовижна помста”, (1885)), і (“Серенада” (1885)), і літературно-критичні статті (“Квінтесенція ібсенізму” (1891), “Три п'єси Брійє”(1909)), і чисельні драматичні твори, найбільш відомими з яких є “Пігмаліон” (1912-1913) та “Дім, де розбиваються серця” (1919). Саме цьому письменникові вдалося передати інтелектуальну атмосферу своєї доби, тож не дивно, що саме про нього У. Ірвін свого часу сказав: “Зрозуміти Бернарда Шоу - це означає зрозуміти XX століття” [1, с. 3].

Варто підкреслити, що за Бернардом Шоу також міцно закріпилася репутація “парадоксального белетриста”. Про це свідчать слова самого автора: “мої жарти полягають в тому, що я говорю людям правду” [2]. Не викликає жодних сумнівів той факт, що така здатна до іронії та оптимістична людина доволі часто шокувала своїх сучасників черговим осмисленим жартом або головоломним парадоксом, на який представники інтелектуальної еліти реагували здебільшого доречним питанням: “пророк чи клоун?” [Цит. за 3, с. 6].

Великий майстер парадоксу невтомно дивував читачів оригінальністю, новизною та актуальністю своїх творів при чому не тільки англійців, але й весь світ. Так, широковідомими є такі крилаті вислови письменника як: “ніколи не чини із людьми так, як би ти хотів, щоб вони чинили з тобой. Вони можуть мати інший смак” або ж “ніколи не піддівайся спокусі. Це нахабство, коли ти собою задоволений та образа, якщо незадоволений” [Цит за 4, с. 36].

Біографії та творчості видатного англійського письменника присвячені роботи таких вітчизняних та зарубіжних фахівців з історії літератури та письменників, як О. Анікст [4], П. Балашов [5], З. Гражданская [6], Назарець В., Васильєв Є [7], Н. Жлуктенко [8], С. Нестерук [9], Є. Черноземова [10], О. Пронкевич [11], Б. Зінгерман [12], Х. Пірсон [13], А. Ромм [14], Е. Хьюз [15], Д. Гордон [16], Ф. Деннінгхаус [17], Н. Галушка [18] та ін.

Народився знаменитий драматург 26 липня 1856 року в Дубліні. Навіть про своє походження він з іронією казав: “Я типовий ірландець, моя сім'я походить із Хемпшіра в Англії, а мій найдавніший предок, що оселився в Ісландії 1689 року, був шотландцем” [7, с. 5]. У 1871 році Шоу закінчив дублінську школу для дітей ремісників і торговців, та на цьому припинив свою освіту. У двадцятирічному віці Шоу переїхав до Лондона, де було значно більше можливостей для реалізації власних здібностей та мрій.

Молодий письменник займався журналістикою та спробував писати романи, але вони були лише даниною моді - романи на той час були улюбленим жанром англійців, згадаймо, приміром, твори Ч. Діккенса або ж У.Теккерея. Жоден з творів Шоу видавництва не приймають, оскільки розвиток сюжету та характерів героїв у цих творах був слабким та не відповідав вимогам часу.

Саме у Лондоні вступає до фабіанського товариства: саме там він опановує важливе для своєї майбутньої професії вміння - стає “людиною вулиці” та “агітатором” [3, с. 9]. Перебуваючи у складі фабіанців, Б. Шоу читав лекції про норвезького драматурга Генріха Ібсена, який виступав проти театру як розважального видовища, і ці лекції стали базою для написання у 1891 році книги під назвою “Квінтесенція ібсенізму”. Майбутній драматург підтримував Ібсена у тому, що в п'єсі має бути наявна дискусія, щоб “глядачі самі залучились до учасників подій, а випадки з їх життя стали сценічними ситуаціями” [7, с. 5]. Cаме принципи Г. Ібсена згодом стали творчими принципами й для самого Шоу ? цікавою, за його словами, може вважатися лише така драма, в якій “порушуються й розглядаються проблеми, характери й учинки героїв, які мають безпосереднє значення для самої аудиторії”. [7, с. 5] Справою всього життя драматурга стало створення таких п'єс, що спонукають людей до створення нового суспільства.

У 1890-ті роки Шоу під псевдонімом G.B.S. (Джі-Бі-Ес) пише комічні рецензії на вистави, і здобуває цим великий успіх, а також друкується як музикальний критик, підписуючи свої статті ім'ям Corno di Bassetto. У цей самий період він вперше з'являється світові як драматург. Його дебют пов'язаний із новаторським “Незалежним театром”, який наступного року після свого відкриття поставив цю п'єсу на сцені. Майже одразу було написано ще два твори: “Волокіта” та “Професія місіс Уоррен”, які разом із “Будинками вдівця” склали першу збірку Шоу ? “Неприємні п'єси”, названу так для того, щоб “змусити читача замислитись над деякими неприємними фактами дійсності” [7, с. 6]. Одночасно з “Неприємними п'єсами” Шоу працював ще й над комедіями, які згодом склали цикл “Приємних п'єс”, куди входили такі твори, як “Людина і зброя” (1894), “Кандида” (1894), “Обранець долі” (1985) та “Поживемо - побачимо” (1885). За своїм змістом ці п'єси не більш “приємні”, ніж п'єси першого циклу, але їм була дана іронічна назва, тому що в них автор зовнішньо більше дотримувався рамок жанру салон...