Психологізм творчості Михайла Коцюбинського

Психологізм як метод образно-логічного осягнення соціально-психологічної суті людини в художній творчості. Форми втілення психологізму в українській літературі. Сублімація авторської психології в художні образи. Постать Коцюбинського в рецепції критиків.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Дипломна робота

Психологізм творчості Михайла Коцюбинського

Вступ

Серед наукових здобутків, які сприяють розвитку літературознавства, психології належить одне з провідних місць. Залучення новітніх надбань світової психологічної науки дає змогу поглянути на традиційні літературні явища під кутом зору, який може привідкрити таємниці творчості і творчої особистості.

Психолог Юрій Сорокін зазначав, що авторський текст - лише точка відліку. Він існує тільки як сума читацьких уявлень про нього, читацьких ступенів розуміння тексту й неминучої зміни його змісту, читацького відторгнення від нього і тяжіння до нього. Залежно від читачів авторський текст стає всесвітом, що розширюється або звужується [68, 50].

Р. Барт вважав, що твір здатен перетворитися в текст лише за умови роботи над його осмисленням та розумінням [2]. Сьогодні якісною літературою можна назвати ту, яка сприймається і пишеться саме на психологічному рівні. Адже важливо змусити замислитися, десь подати щось завуальовано, підтекстово, аби читач міг прожити цей твір по-своєму.

Актуальність обраної теми дослідження зумовлена тим, що, незважаючи на численні публікації, вважаємо проблему психологізму у творчості Михайла Коцюбинського малодослідженою, чим і пояснюємо потребу осмислення питань психологізму як у теоретичному, так і художньому аспектах, необхідністю висвітлення сутності концепції психологізму письменника, психологічного зображення характерів у зв'язку з авторською концепцією сприйняття людини і світу, низкою поставлених у творах філософсько-психологічних проблем, потребою з'ясування функціональності форм, засобів і прийомів психологічного зображення у світлі авторської світоглядної позиції та автобіографічного контексту.

За об'єкт дослідження обрано дитячу та малу прозу Михайла Коцюбинського («Цвіт яблуні», «Сон», «Що записано в книгу життя», «В дорозі», «Дорогою ціною», «Дебют», «Лялечка», «Fata morgana», «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», «Intermezzo») як найпоказовішу з погляду психологічного зображення, зрілості авторської концепції. Із метою ширшого обґрунтування останньої, комплексного розгляду художнього психологізму залучено інформацію про особисте життя письменника, його вдачу та систему поглядів.

Предмет дослідження - психологізм творів М. Коцюбинського, способи і засоби його втілення, зумовлені загальнолітературними і суб'єктивно-авторськими факторами.

Метою дослідження є з'ясування особливостей психологізму творів М. Коцюбинського в аспектах функціональному (етико-антропологічна концепція письменника), поетико-художньому (система форм, засобів і прийомів психологічного зображення) та художньо-психографічному (відбиття авторської особистості у творах).

Відповідно до мети вирішуються такі завдання:

- висвітлити засадничі постулати художнього психологізму у формуванні М. Коцюбинського як письменника;

- дослідити функціональне спрямування психологічного зображення у творах, окреслити людинознавчу концепцію митця, враховуючи автобіографічний і психографічний контекст його творчості;

- виокремити наявні у творах письменника форми, засоби і прийоми психологічного зображення, рангувати та систематизувати їх, простежити їхню еволюцію, проаналізувати з погляду художньої доцільності;

- конкретизувати риси художнього новаторства М. Коцюбинського в аспекті психологічного зображення.

Методи дослідження. Втілення окреслених мети та завдань дослідження спиралося на цілісно-системний підхід як найадекватніший для постаті М. Коцюбинського, психологічний (О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, І. Франко) і герменевтичний методи (у царині інтерпретації художніх текстів) та феноменологію. Частково застосовано метод художньої психографії, а також методи психологічних досліджень (інтроспекція, детермінізм тощо).

Конкретизації проблем художнього психологізму сприяли теоретичні та історико-літературні розвідки М. Бахтіна, Р. Гром'яка, Н. Зборовської, Г. Клочека, М. Кодака, Ю. Кузнецова, Р. Піхманця, А. Макарова, статті І. Фізера та ін. Застосовано етико-антропологічні підходи тлумачення змісту авторської концепції через залучення філософсько-психологічних ідей Г. Сковороди, К.-Г. Юнга та ін.

Наукова новизна дослідження полягає в уточненні психо-функціонального спрямування творів та окресленні людинознавчої концепції, у виокремленні творів М. коцюбинського, що позначені психологізмом. У роботі осмислено проблему автора і героя, по-новому осмислено й інтерпретовано твори письменника, здійснено спробу семантико-психологічного декодування назви новели «Цвіт яблуні». Через інтертекстуальний аналіз доробку М. Коцюбинського та спогадів сучасників визначено основні концепти авторського світогляду, з'ясовано ключові засади художньо-психологічної концепції митця.

Теоретичне значення роботи полягає у систематизуванні теоретичного матеріалу щодо засобів втілення психологізму у прозі.

Практичне значення роботи полягає у можливості застосування результатів дослідження на заняттях української літератури в школі та у вищому навчальному закладі при вивченні творчості Михайла Коцюбинського та при безпосередній роботі з творами та їх аналізом із можливістю долучення психологічного аспекту.

1. Психологізм як метод образно-логічного осягнення соціально-психологічної суті людини в художній творчості

1.1 Психологізм в історико-літературному тлумаченні

Одна з головних привабливих рис художньої літератури - це здатність розкрити таємниці внутрішнього світу людини, виразити душевні рухи так точно і яскраво, як це не зробити людині в повсякденному, звичайному житті. За твердженням представників психологічного напрямку, один із секретів довгого історичного життя літератури минулого визначається тим, що, кажучи про душу людини, вона говорить із кожним читачем про нього самого.

Українська література досягла в зображенні внутрішнього світу людини високих художніх вершин. Імена І. Гуцола, М. Катренка та ін. - це імена найбільших, геніальних письменників-психологів, рівних яким не так вже багато в світовій літературі.

Психологи розуміють людську душу, проникають у приховані мотиви вчинків, вивчають людину. Про психологізм говорять, коли психологією пояснюють явища та факти [67, 265]. «Письменники-психологи» змальовують внутрішній світ людини особливо яскраво, живо і детально, досягають особливої глибини в його художньому освоєнні. У деяких роботах інколи відбувалося невиправдане приниження літератури, у якій був відсутній психологізм у вузькому сенсі. Це траплялося, звичайно, ненавмисно і неусвідомлено, найчастіше - як наслідок зсуву понять, коли психологізм одночасно розуміється і як загальна властивість літератури, що полягає у відтворенні людських характерів, і як в зображенні в художньому творі внутрішнього світу героїв. Наявність психологізму оголошувалася критерієм художності твору: «Є область, без розкриття якої істотно людське в художньому творі не житиме повним життям: це сфера відчуттів, внутрішній світ героїв у всій його своєрідності, глибоко різний в кожного з них» [1, 231].

У поняття психологізму включається зазвичай і глибоке зображення власне внутрішнього світу людини, тобто його думок, переживань, бажань. Про психологізм як особливе, якісно визначене явище, що характеризує своєрідність стилю певного художнього твору, є сенс говорити лише тоді, коли в літературі з'являється форма прямого зображення процесів внутрішнього життя, коли література починає досить повно і детально змальовувати такі душевні рухи і розумові процеси, які не знаходять собі зовнішнього вираження, коли відповідно в літературі з'являються нові композиційно-оповідні форми, здатні зберегти приховані явища внутрішнього світу. У даному дослідженні психологізм розглядається як певна художня форма, за якою стоїть і в якій виражається художній сенс, ідейно-емоційний вміст.

Українська література ХІХ століття, особливо другої його половини, займає тут особливе, унікальне місце. За загальним визнанням, саме в ній психологізм досягає високих вершин, пізнання й освоєння внутрішнього світу людини набувають небувалої глибини.

Через низку обставин саме українська література ХІХ століття з особливою гостротою і наполегливістю ставила проблеми ідейно-етичного єства людини, моральної відповідальності особи, пред'являла людині вищі етичні вимоги, не допускаючи знижок і компромісів. Тому читача приваблювало не лише те, що література розширює і заглиблює наші уявлення внутрішнього життя людини, але в першу чергу те, що вона говорить нам багато нового і дуже цінного про ту духовну роботу, яка втілюється в думках і переживаннях, відкриває нам невідомі раніше глибини єства людини.

Дев'ятнадцяте століття характеризується зацікавленістю світової науки та мистецтва психологією та її впливом на взаємодію людини та суспільства, внутрішніми мотивами та переживаннями людей. Хоч із невеликою затримкою, проте світові тенденції літератури та виникнення психологічної школи в літературознавстві, теорій психології творчості та ін. не змогли не вплинути на українську літературу.

...