Особливості створення детективу, канони його класичної форми. Способи створення персонажів в художній літературі. Особливості стилю леді Агати Крісті, основні періоди її творчого шляху. Головні герої та способи їх створення в творчості Агати Крісті.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Особливості створення детективу
• 1.1 Канони класичного детективу
• 1.2 Способи створення персонажів в художній літературі
• Розділ 2. Особливості авторського стилю й створення персонажів в творах Агати Крісті
• 2.1 Особливості стилю леді Агати Крісті
• 2.2 Головні герої та способи їх створення в творчості Агати Крісті
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Таємниці та шляхи їх дослідження зачаровували та приваблювали людство завжди. Не даремно в міфах давніх греків присутній такий персонаж, як Сфінкс - бог, який дарує людям загадки. Завдяки розвитку прогресу та наукових знань про всесвіт, таємниці породили більшу кількість диспутів, в яких кожен займав визначену позицію. Відлуння давніх таємниць та потягу до загадок знайшли собі місце на сторінках особливої літератури, яка так і називається "детектив" (від "detego" - розкриваю, виявляю).

У наші часи література налічує багато творів детективного жанру, але, на жаль, не всі з них є якісними. Тому в сучасній літературі існує проблема написання нового та захоплюючого детективу. Цим і зумовлена актуальність даної роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є детектив, як літературний жанр та особливості його створення.

Предметом дослідження є стиль написання детективних романів Агатою Крісті.

В зв'язку з цим поставлена мета: продемонструвати процес написання взірцевого детективу на прикладі творів "королеви детективу" - англійської письменниці леді Агати Крісті. Дана мета передбачає розв'язання наступних завдань:

1. розглянути канони класичного детективу;

2. виявити способи створення образів персонажів;

3. порівняти канони з написанням творів Агати Крісті.

В роботі використовуються методи дослідження, такі як опис, класифікація, аналіз.

Теоретичною основою роботи являються праці наступних авторів: Г.К. Честертона, С.С. Ван Дайна, Р. Нокса, Н.Н. Вольского та інших.

Розділ 1. Особливості створення детективу

1.1 Канони класичного детективу

Перш ніж розпочати розбір особливостей та правил детективу, потрібно чітко визначити предмет аналізу - детектив.

Детектив - здебільшого літературний та кінематографічний жанр, твори якого описують процес розслідування загадкового випадку, з метою виявлення його обставин та розкриття загадки. За звичай в якості такого випадку виступає злочин, і детектив описує його розслідування й визначення злочинців, і в такому випадку конфлікт будується на зіткненні справедливості зі свавіллям, який завершується перемогою справедливості.

Майстерність автора повинна викликати в читача ілюзію того, що злодій не думає про карний злочин, а автор, створивши злодія, не думає про літературну підробку. Детективний роман - це свого роду інтелектуальна гра, де читач змагається не стільки зі злодієм, скільки із самим автором, який створює все нові і нові загадки. Створюються ж детективні романи за визначеними законами - нехай неписаними, але, тим не менш, обов'язковими. Далі приведений перелік тих законів, так званих "канонів" класичного детективу, яких намагаються дотримуватися всі письменники.

1. Читач повинен мати однакові з слідцем можливості для розгадування таємниці злочину. Всі ключі до розгадки повинні бути зрозуміло позначені та описані.

2. Читача не можна навмисно обманювати чи вводити в оману, крім тих випадків, коли його разом зі слідцем за всіма правилами чесної гри обманює злодій.

3. В романі не повинно бути любовної лінії. Адже мета детективу - в тому, щоб віддати злодія до рук правосуддя, а не в тому, щоб з'єднати закоханих. В такому випадку це вже буде роман, а не детектив.

4. Злодій повинен бути викритим завдяки дедуктивному методу - за допомогою логічних висновків, а не завдяки випадковості, збігу подій чи немотивованому зізнанню. Так, детективу дозволено відчувати осяяння, будувати здогадки інтуїтивно, але, перш ніж почати діяти, він зобов'язаний перевірити їх в ході справжнього розсліду.

5. Не можна обійтись без трупу в детективному романі, і чим натуральніший цей труп, тим краще. Тільки вбивство робить роман достатньо цікавим. Хто б читав три сотні сторінок, якщо б мова йшла про менш серйозний злочин!

6. Таємниця злочину повинна бути розкрита суто матеріалістичним шляхом. Цілком неприпустимі такі способи встановлення істини, як спіритичні сеанси, читання чужих думок, гадання і т.д. У читача є якийсь шанс не поступитися в кмітливості детективу, який раціоналістично мислить, але, якщо він змушений змагатися з духами потойбічного світу та ганятися за злодієм в четвертому вимірі, він приречений на поразку.

7. Не допустиме використання більш ніж одного таємного приміщення чи ходу. Можна додати, що автору зовсім не треба вводити в оповідання таємні двері, якщо тільки дії не ведуться в такому домі, в якому можна припустити наявність подібних речей. Як каже письменник Нокс Рональд, "Коли мені видалося удатися в одній книжці до таємного ходу, я попіклувався про те, щоб заздалегідь повідомити читачу, що будинок належав католикам в добу гонінь на них".

8. В детективі неможливі випадкові помилки та невиявлені збіги. Наприклад, в реальному житті свідок може говорити правду, може брехати, може мати помилкову думку чи бути введеним в оману, але може й просто невмотивовано помилитися (випадково переплутати дати, суми, прізвища). В детективі остання можливість виключена - свідок або докладний, або бреше, або в його помилці є логічне підґрунтя (як це сталося в книзі "П'ятеро поросят" Агати Крісті).

9. Неприпустимо використовувати невідомі до цього часу отрути, а також пристрої, які потребують довгого наукового пояснення в кінці книги. Можливо, існують невідомі отрути, які зовсім неочікувано діють на людський організм, але поки вони не будуть відкриті, не можна використовувати їх в творах детективної літератури, це не за правилами! Спосіб вбивства та засоби розкриття злочину повинні відповідати критеріям раціональності та науковості. Таким чином, в детектив неприпустимо вводити псевдонаукові, гіпотетичні й фантастичні пристрої. Тому що в такому випадку, для того щоб оцінити, якою хитромудрою була розкрита загадка, читач зобов'язаний вислухати довгу наукову лекцію під кінець.

10. Ні детектив, ні хтось з офіційних слідчих не повинен сам виявитися злодієм. Це правило застосовується тільки в тому випадку, коли автор особисто засвідчить, що його детектив - насправді детектив; злодій може на законних підставах видати себе за детектива, як це сталося, наприклад, в "Трьох сліпих мишах" Агати Крісті, та ввести в оману інших персонажів, підкинувши їм хибну інформацію.

11. Недоумкуватий друг детективу, в тому чи іншому вигляді, не повинен приховувати жодного зі своїх міркувань; своїми розумовими здібностями він повинен поступатися - але тільки зовсім трішки - середньому читачу. В принципі, в детективному романі можна обійтися й без нього. Але якщо вже він там є, то існує він для того, щоб дати читачу можливість помірятися інтелектуальними силами з партнером. Інакше, закриваючи книгу, читач може промовити приблизно такі слова: "Можливо, я міркував не дуже розумно, але я все ж таки був не таким недоумкуватим, як бідний старий друг детективу".

12. Нерозрізненні брати-близнюки та взагалі двійники не можуть з'являтися в романі, якщо читач належним чином не підготовлений до цього. Це надто простий захід, основа якого на малоймовірному припущенні. Також ніякому злодію не слід приписувати неймовірні здібності щодо зміни свого зовнішнього вигляду, якщо тільки автор не попередить нас, що ця людина, чоловік чи жінка, звикли гримуватися для сцени.

13. Повинен бути лише один детектив, тобто тільки один головний герой дедукції. Мобілізувати для розкриття таємниці злочину розумові здібності трьох, чотирьох, або й цілого загону слідців - значить не тільки розсіяти увагу читача й розірвати прямий логічний ланцюжок, але й несправедливо поставити читача в несприятливе положення. При наявності більш ніж одного детектива читач не знає, з яким з них він змагається щодо дедуктивних умовиводів. Це все одно, що примусити читача бігти навипередки з естафетною командою.

14. Злодієм повинен виявитися персонаж, який грав в романі більш менш помітну роль, тобто знайомий та цікавий персонаж. Злодій повинен бути на передньому плані, але в той же час не кидатися в очі, в іншому випадку в розкритті таємниці не буде зовсім нічого неочікуваного - який сенс в раптовій появі людини, яку ніхто не чекає? Отже, злодій повинен бути спереду, але за межею підозр.

15. Скільки б не було в романі вбивств, злодій повинен бути тільки один. Звісно, злодій може мати помічника чи спільника, який йому допомагає, але вся провина повинна лежати на плечах однієї людини. Як затверджує більшість письменників, треба надати читачу можливість зосередити увесь свій розпал обурення на одній-єдиній чорній натурі.

16. В детективному романі немає місця таємним бандитським суспільствам, таким як камори чи мафії. За словами письменника Вак Дайна С., "… захоплююче й по-справжньому красиве вбивство буде непоправно зіпсовано, якщо виявиться, що провина лягає на ц...