Ономастична лексика поезії О. Забужко

Вивчення онімів як історичного джерела. Антропоніми, теоніми, хрононіми, ергоніми топоніми та космоніми у поезії О. Забужко. Метафоричне вживання фітонімів в українській мові. Проблеми встановлення етимології давніх онімів, стандартизації нових назв.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Зміст

Вступ

Розділ 1. Ономастична лексика української мови

1.1 Загальна характеристика ономасіології

1.2 Класифікація ономастичної лексики

Розділ 2. Ономастична лексика поезії О. Забужко

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

оніми поезія забужко мова

Власні назви становлять невизначену кількість у лексичній системі української мови, тому різні аспекти їх практичного аналізу ще довго будуть не вичерпані. Зокрема, «вічними» є проблеми встановлення етимології давніх онімів, стандартизації нових назв, створення різнотипних загальнонаціональних ономастичних словників тощо. Дослідженням ономастики займалися такі мовознавці, як: В.О. Горпинич, І.М. Железняк, Ю.О. Карпенко, А.П. Непокупний, В.В. Німчук, Є.С. Отін, Ю.К. Редько, О.С. Стрижак, К.К. Цілуйко, П.П. Чучка та ін. Нинішня українська академічна ономастика розвиває науково-теоретичне підґрунтя, закладене в попередні роки, вдосконалюючи методику опису й дослідження онімного матеріалу. Фактично ядром української академічної ономастики є відділ ономастики Інституту української мови НАН України, у якому й зосереджена відповідно основна емпірична й теоретична база українського назвознавства. Тож, як ми бачимо, ця тема на сучасному етапі є актуальною. У контексті сказаного дуже важливою на сьогодні проблемою є опис і аналіз емпіричних фактів і даних спостережень на належному науковому рівні, оскільки неодноразово в колі самих ономастів та інших лінгвістів звучать заклики до посилення науково-теоретичного рівня досліджень з усіх основних розділів ономастики з огляду на певне зниження фаховості ономастичних робіт.

Ономастика -- це багатоаспектна наука, тобто вона досліджує назви не лише в їхньому історичному ракурсі, і якщо ономастичні дослідження спрямувати лише в цьому напрямі, це значить звузити дослідницькі можливості ономастики.

Отже, об'єктом нашого дослідження є ономастична лексика О. Забужко.

Предмет: ономастична лексика.

Метод роботи: описовий.

Мета роботи: простежити використання ономастичної лексики та виявити найсуттєвіші ознаки об'єкта дослідження.

Практична значущість: результати проведеного дослідження допоможуть схарактеризувати онімний простір творчості О. Забужко; робота формує навики для опрацювання та аналізу матеріалу.

Розділ 1. Ономастична лексика української мови

1.1 Загальна характеристика ономасіології

«У всесвіті існують різні індивідуальні предмети, що відображаються у людській свідомості і мають спеціальні мовні найменування, які є предметом окремої спеціальної лінгвістичної дисципліни - ономастики. Найменування індивідуальних предметів називаються власними назвами» [7, c.11 ].

«Систему власних назв поділяють на такі три групи:

1) назви реальних предметів;

2) назви уявних предметів; 3) назви гіпотетичних предметів» [7, c. 12]. «В історії розвитку лінгвістичої думки з давніх часів відмічалось дослідниками особливе місце власних назв у мові та вказувалось на їх відмінність від загальних назв» [7, c.11 ]. «Серед власних назв маємо виключно назви конкретним значенням, тоді як серед загальних назв трапляються назви з конкретним або абстрактним значенням» [7, c.12 ].

«Онімний простір українців формувався протягом тривалого часу. І сьогодні можна розглядати українську онімну лексику крізь призму історії українського народу (для кожної епохи характерний свій специфічний іменнимк), що, власне, і робить відділ ономастики» [1, c. 54].

«У всесвітній омонімії звичайно виділяють такі деталізовані мікросистеми: антропонімію, ойконімію, зоонімію, фітонімію, космохімію, астронімію, хрононімію, хрематонімію, міфонімію, документонімію, фанеронімію, власні назви засобів переміщення (пароплавів, поїздів, автомашин, лодок, яхт, літаків, космічних кораблів), сортові та фірменні назви, назви підприємств, установ, товариств, об'єднань, назви органів періодичної преси, назви свят, ювілеїв, торжеств, назви заходів, кампаній, назви творів літератури та мистецтва, назви стихійних лих, воєн тощо» [1, c. 54].

«У зв'язку з таким широким багатством різних груп індивідуальних предметів об'єктивної дійсності та їхніх найменувань на сучасному етапі розвитку лінгвістики ономастична наука являє собою цілий комплекс ономастичних дисциплін: антропоніміку, ойконіміку, зооніміку, топоніміку, урбоніміку, омоніміку, гідрохіміку, фітоніміку, космоніміку, астроніміку, астротопоніміку, міфоніміку, демоніміку, теоніміку, міфотопоніміку, міфохрематоніміку тощо. Система власних назв (онімія) у порівнянні із системою загальних (апелятивних) назв являє собою величезну комплексну групу онімних утворень з їхніми характерними різноманітними особливостями, з одного боку, і спільними словесними рисами, з другого» [7, c. 12].

«Одним із важливих загальнотеоретичних питань сучасної ономастики є детальне комплексне вивчення своєрідних особливостей системи власних назв - онімії. Для створення повної картини теоретичної і загальної (глобальної) ономастики необхідно насамперед вивчати питання теорії усіх класів власних назв, тобто розробляти питання теоретичної антропоніміки, зооніміки, топоніміки і всіх інших «німік», і тільки тоді можна приступати до остаточного вирішення генеральних теоретичних питань сучасної ономастичної науки в цілому» [7, c.13].

«Власні назви - це слова або словосполучення, специфічним призначенням яких є позначення індивідуальних предметів безвідносно до їх ознак, тобто без установлення відповідності між властивостями позначуваного предмета і тим значенням (або значеннями), яке має (або мало) дане слово або словосполучення» [7, c. 11].

«У кожній мові чітко протиставлено дві групи лексики -- апелятивну (загальні назви) й онімну (власні назви). Власні назви можна зарахувати до лексем, які в ізольованому вжитку виступають так званими знаками культури, тобто носіями певної культурознавчої інформації. Потрапляючи ж у конкретну мовленнєву ситуацію, вони набувають оцінності, передають емоційне ставлення мовця до дійсності через додаткові оцінні значення, пов'язані з характеристикою предметів, явищ, подій, з ідеологією, емоційним забарвленням імені» [1, c. 54].

«Художня публіцистика переважно фіксує явища заміни прямої назви власною, запозиченою з міфології, історії та літератури. Серед відібраних оцінних імен виділяємо декілька підгруп:

1) власні імена літературних персонажів або героїв фільмів;

2) імена конкретних людей - суспільно чи історично значущих осіб, а також

3) власні назви міст» [13, c. 26].

«Основна універсальна функція власних назв -- індивідуальне найменування окремих одиничних об'єктів. Інакше кажучи, загальні назви об'єднують певні однорідні об'єкти, узагальнюють їх, а власні, навпаки, їх диференціюють. Отже, оніми не пов'язані безпосередньо з поняттями, але вторинні щодо апелятивів. Спостережено також, що на граматичному й словотвірному рівнях мови між онімною та апелятивною лексикою існують певні відмінності, наприклад, те, що в певному мовному середовищі характерне для загальних назв, може бути відсутнім у сфері власних назв і навпаки. Це проявляється в оригінальних дериваційних моделях онімів, особливостях словозміни й правопису. Розрізняють різні макрокласи онімів:

1) антропоніми (власні особові імена людей);

2) топоніми (власні географічні назви), які поділяються на певні тематичні групи;

3) зооніми (клички тварин);

4) теоніми (власні назви різноманітних божеств);

5) міфоніми (власні назви міфічних істот);

6) космоніми (власні назви об'єктів зоряного неба);

7) ергоніми (власні назви організацій, виробничих та суспільних об'єднань);

8) хрононіми (власні назви відрізків часу, історичних подій);

9) хрематоніми (власні назви численних матеріальних предметів та витворів духовної культури);

10) поетоніми (різноманітні власні назви в художніх творах). Сукупність усіх власних назв становить онімний простір конкретної мови, який має свої самобутні ознаки, незважаючи на те, що оніми існують в усіх мовах світу. Якщо, наприклад, географічне середовище універсально визначає внутрішню форму багатьох топонімів, то вплив культури, історії того чи іншого народу, його соціального середовища на національний іменнимк може мати свої місцеві особливості. Ю.О. Карпенко слушно зауважує, що специфіку українського онімікону становить і його реєстр, і характерні фонетичні трансформації особових імен, суттєво відмінні від близькоспорідненої російської мови, і розмаїття зменшено-пестливих форм антропонімів, і різноманітні словотворчі засоби та їх продуктивність тощо. Характеризуючи сучасний український іменнимк, слід відзначити, що динамічні процеси найбільшою мірою зачепили три макрогрупи онімної лексики: антропоніми, топоніми, ергоніми» [1, c. 54]

Ознаки власних назв: «1. Номінативна функція - основна лексична функція назв в цілому» [7, c. 13]. «2. Можна говорити про наявність нормативності в межах власних назв. 3. У художній літературі використовуються власні назви для створення словесних художніх образів у всіх жанрах художнього слова. 4. Між окремими підгрупами власних і загальних назв нема постійної межі, власні назви можуть переходити в загальні...