Мотиви та образи світової літератури в романі "Алхімік" Пауло Коельо

Література постмодернізму та її ознаки. Творчість Пауло Коельо у літературі постмодернізму. "Алхімік" у творчості Пауло Коельо. Осмислення художнього світу П. Коельо. "Мутація" жанрів, часу й простору, поєднання істин багатьох культур, релігій, філософій.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра теорії літератури та славістики

Курсовий проект

на тему: Мотиви та образи світової літератури в романі «Алхімік» Пауло Коельо

Студентки ІІІ курсу 31 групи

напряму підготовки 6.020303 "Філологія

Мова і література (англ., нім.)"

Самкової Інни

Науковий керівник

кандидат філологічних наук, доцент кафедри

теорії літератури та славістики

Самборська Ірина Миколаївна

м. Рівне - 2013 рік

Зміст

Вступ

Розділ І. Творчість Пауло Коельо у літературі постмодернізму

1.1. Література постмодернізму та її ознаки

1.2. «Алхімік» у творчості Пауло Коельо

Розділ ІІ. Мотиви та образи світової літератури у романі «Алхімік»

2.1 Мотиви світової літератури у творі

2.2 Образи світової літератури в «Алхіміку»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми курсової роботи зумовлена потребою поглибленого аналізу роману «Алхімік» Пауло Коельо, а саме дослідження мотивів та образів світової літератури у творі.

Сьогодні Пауло Коельо входить до числа найвідоміших та найбільш читаних авторів сучасності. Його книги опубліковано більше ніж у 100 країнах світу, а кожен новий твір стає сенсацією і має незмінний успіх серед найрізноманітніших категорій читачів. Його книги породжують соціокультурні суперечки й дискусії. Оцінки критиків є досить неоднозначними, але як би його не називали - алхіміком слова чи феноменом масової культури, Пауло Коельо залишається дуже авторитетним письменником нового сторіччя, а його творчість - напрочуд багатогранним явищем сучасної світової літератури. Майстерність Коельо як художника слова заворожує, а сюжети його творів захоплюють красою і мудрістю.

Творчість Пауло Коельо досліджували різні вчені: А. Шостак, В. Айхельбергер, В. Щавиньски [24; 1], Д. Копанська, О. Бакушинська, В. Канаві, М. Чаплигіна, Г. Балтаєва, А. Миронова та інші. Та попри достатню кількість наукових досліджень творчості письменника, феномен Коельо досі чекає свого поглибленого пояснення.

Об'єктом наукового дослідження є роман Пауло Коельо «Алхімік».

Предмет дослідження: своєрідність втілення мотивів та образів світової літератури у «Алхіміку».

Мета: дослідити художні образи роману Пауло Коельо «Алхімік», простежити та обґрунтувати сенс використання у творі мотивів та образів світової літератури.

Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:

1) опрацювати літературу з даного питання;

2) проаналізувати роман «Алхімік» Пауло Коельо у контексті творчості автора, визначити місце цього роману серед інших творів.

3) проаналізувати своєрідність зображення художних образів у романі;

4) прослідкувати та обґрунтувати втілення мотивів та образів світової літератури у «Алхіміку»

У процесі дослідження використано такі методи: образно-естетичний аналіз тексту, методи спостереження, порівняння та аналогії, систематизація та узагальнення.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані в подальшому вивченні та осмисленні художнього світу П. Коельо, а також під час вивчення зарубіжної літератури ХХ століття у школах та вищих навчальних закладах, на спецкурсах і спецсемінарах, в роботі наукових семінарів із творчості письменника.

Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 2 розділи, висновки, список використаних джерел. Загальний обсяг - 28 сторінок.

Розділ І. Творчість Пауло Коельо у літературі постмодернізму

1.1. Література постмодернізму та її ознаки

Постмодернізм - світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям -- продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем -- світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі -- у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).

Термін «література постмодернізму» описує такі характерні риси літератури другої половини XX століття, як фрагментарність, іронія, чорний гумор, а також реакцію на ідеї Просвітництва, властиві модерністській літературі.

Постмодернізм у літературі , як і постмодернізм в цілому, насилу піддається визначенню -- немає однозначної думки щодо точних ознак феномена, його меж та значущості. Але, як і у випадку з іншими стилями в мистецтві, літературу постмодернізму можна описати, порівнюючи її з попереднім стилем. Наприклад , заперечуючи модерністський пошук сенсу в хаотичному світі, автор постмодерністського твору уникає , нерідко в ігровій формі , саму можливість сенсу, а його роман часто є пародією цього пошуку. Постмодерністські письменники ставлять випадковість вище таланту, а за допомогою самопародіювання і метапрози ставлять під сумнів авторитет і владу автора. Під питання ставиться також існування межі між високим та масовим мистецтвом, яку постмодерністський автор розмиває, використовуючи пастиш і комбінуючи теми і жанри, які раніше вважалися невідповідними для літератури. [7; с.260]

Як і у випадку з іншими епохами, немає ніяких точних дат, які могли б позначити розквіт та занепад популярності постмодернізму. 1941-й рік, в якому померли ірландський письменник Джеймс Джойс і англійська письменниця Вірджинія Вулф, іноді вказується як приблизна межа початку постмодернізму.

Префікс «пост-» вказує не лише на протиставлення модернізму, а й на те, що цей напрям успадкував багато рис попереднього. Постмодернізм виник як реакція на модернізм і результати його епохи. І модерністський, і постмодерністський напрями у літературі поривають з реалізмом XIX століття. У побудові персонажів ці напрямки суб'єктивні, вони йдуть від зовнішньої реальності до дослідження внутрішніх станів свідомості, використовуючи «потік свідомості» або об'єднуючи лірику та філософію. Фрагментарність - ще одна спільна риса модерністської та постмодерністської літератури. У літературі модернізму, зокрема, фрагментарність і гранична суб'єктивність відображають екзистенційну кризу або фрейдистський внутрішній конфлікт, проблему, яку необхідно вирішити, і митець часто виступає тим, хто може і повинен це зробити. Літературознавець Брайан Макхейл, говорячи про перехід від модернізму до постмодернізму, зауважує, що в центрі модерністської літератури стоїть епістемологічна проблематика, тоді як постмодерністи головним чином зацікавлені в онтологічних питаннях (вчення про буття та його фундаментальні принципи). [6; с.310]

Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара,М. Фуко. Постмодерністи завдяки гіркому історичному досвіду переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Так, науковці виділяють такі риси постмодернізму: [16]

· культ незалежної особистості;

· потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

· прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

· бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

· використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

· зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

· суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

· сюжети творів -- це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

· запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

· як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

· іронічність та пародійність.

Ос...